Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Так, дитино, ти можеш повернутись у Валансьєн... Стривай, читай-но!

І він передав їй газету за вчорашнє число, показавши пальцем таку замітку:

“Тулон. — Учора відбулась страта Жана-Франсуа Дюрю... Зранку гарнізон, і т. д.”

Прюданс випустила газету з рук, ноги її підломились під вагою тіла, вона оживала, бо, як сама вона казала, від того часу, коли почула загрозу Дюрю, вона була мертва.

— Бачиш, я додержав слова. Треба було чотири роки, щоб призвести Дюрю до страти, затягши його в пастку... Тепер, закінчивши тут моє завдання, ти будеш господинею в невеличкій торгівлі на батьківщині, з достатком у двадцять тисяч франків і одружишся з Паккаром, якому я дозволяю повернутись до чесноти, коли він піде у відставку.

Європа знов узяла газету й жадібними очима прочитала всі подробиці, які невтомно наводять газети протягом двадцяти років з приводу страти каторжників: урочисте видовище, духівник, що завжди вміє навернути покутника, старий злочинець, що напоумлює своїх колишніх поплічників, націлена артилерія, каторжник на колінах; далі банальні міркування, які нічого не змінюють у порядках каторги, де кишить вісімнадцять тисяч злочинів.

— Треба знову влаштувати тут Азію, — сказав Карлос.

Азія підійшла, нічого не розуміючи в пантомімі Європи.

— Щоб вона стала тут знову за кухарку, ви насамперед почастуєте барона таким обідом, якого він ніколи не їв; потім скажете, що Азія програла свої гроші й знову найнялась. Гайдука нам не треба: Паккар стане за кучера, кучери залишаються завжди на козлах, — до них там важко дістатись; шпигуни менше чіпатимуть його. Пані накаже йому носити пудровану перуку, трикутній капелюх грубого фетру з галунами — це його змінить; крім того, я його загримую.

— У нас будуть слуги? — спитала Азія, скошуючи очі.

— У нас будуть чесні люди, — відповів Карлос.

— Всі вони недоумкуваті! — зазначила мулатка.

— Якщо барон найме будинок, то у Паккара є приятель, що може бути швейцаром, — провадив Карлос. — Нам треба буде тільки лакея й мийницю посуду, ви зможете стежити за двома чужими...

У ту хвилину, коли Карлос збирався вийти, з’явився Паккар.

— Не йдіть, на вулиці народ, — сказав гайдук.

Ці прості слова були страшні. Карлос пішов у кімнату Європи, і залишався там, поки не прийшов по нього Паккар; він найняв фіакр, що заїхав у двір. Карлос спустив завіси, і поїхав так швидко, що угнатись за ним було неможливо.

Приїхавши в передмістя Сент-Антуан, він вийшов за кілька кроків від біржі візників, пішов туди пішки і повернувся на набережну Малаке, уникнувши, таким чином, надто цікавих очей.

— Ось глянь, дитино, — сказав він Люсьєнові, показуючи йому чотири сотні тисячних банкнот, — сподіваюсь, що можна внести в рахунок плати за землю Рюбампре. З цієї суми ми ризикнемо сотнею тисяч. Тільки що пустили омнібуси, парижани захопляться цією новиною; через три місяці ми потроїмо наш капітал. Я розуміюсь у цій справі: щоб пустити в хід акції, треба дати прекрасний дивіденд на капітал... це оновлена ідея Нюсінжена. Повертаючи собі землі Рюбампре, ми сплатимо не все зразу. Ти підеш до де Люпо, попросиш його рекомендувати тебе особисто одному повіреному, на ім’я Дерош, світовому крутію, до якого ти підеш у контору. Ти скажеш йому поїхати в Рюбампре, вивчити місцевість; ти запропонуєш йому двадцять тисяч франків гонорару, якщо він зуміє, купивши тільки на вісімсот тисяч франків землі навколо руїн замку, забезпечити тобі тридцять тисяч ренти.

— Як ти крокуєш! Все далі й далі!

— Я скрізь крокую. Та облишмо жарти. Ти обернеш сто тисяч екю на облігації державної скарбниці, щоб не втрачати процентів; можеш залишити їх Дерошу, він настільки чесний, наскільки й шахрай... Зробивши це, вирушай в Ангулем, добийся в сестри та її чоловіка згоду, щоб вони взяли на себе невеличку офіціозну брехню. Хай твої родичі скажуть, що вони тобі дали шістсот тисяч франків, щоб полегшити твоє одруження з Клотильдою де Гранльє, в цьому немає нічого безчесного.

— Ми врятовані! — скрикнув Люсьєн у захопленні.

— Так, ти врятований! — відповів Карлос. — Але тільки тоді, коли вийдеш із церкви св. Фоми Аквінського з Клотильдою як дружиною...

— Чого ж ти боїшся? — спитав Люсьєн, здавалося, сповнений цікавості до свого порадника.

— За мною стежать... Мені треба вдавати справжнього священика, а це дуже нудно! Чорт позбавить мене своєї протекції, побачивши мене з требником під пахвою.

У цей час барон де Нюсінжен, під руку зі своїм касиром, підійшов до дверей свого дому.

— Я туше поюсь, — сказав він ввіходячи, — що зропив богану... спрафу... Та ба! Ми своє фізьмемо!..

— На нещастя, пан парон насфав сфоє ім’я, — відповів добрий німець, який турбувався тільки про зовнішні речі.

— Так, моя офісіальна коханка пофинна мати станофище, гітне мене, — відповів цей Людовик XIV банківського світу.

Певний того, що рано чи пізно він оволодіє Естер, барон знову став тим самим великим фінансистом, яким був. Він знову так увійшов у керування справами, що його касир, побачивши його другого ранку о шостій годині в кабінеті за перевіркою цінностей, потер собі руки.

— Рішуче, пан парон зропив економію за остання ніш, — сказав він з усмішкою справжнього німця — наполовину хитрою, наполовину недоумкуватою.

Якщо багатії, подібні баронові де Нюсінжену, мають більше шансів, ніж інші, втрачати гроші, вони, разом з тим, частіше мають нагоду заробляти, навіть тоді, коли віддаються своїм примхам. Хоч фінансова політика славетного банку Нюсінжен описана в іншому місці[67], слід, проте, зазначити, що такі величезні багатства не набуваються, не складаються, не збільшуються, не зберігаються під час комерційних, політичних і промислових революцій наше доби без того, щоб не відбулось величезних утрат капіталу або, якщо хочете, величезних оподаткувань приватного капіталу... Дуже мало нових цінностей вливається в загальну скарбницю світу. Всяке нове нагромадження становить нову нерівність у загальному