Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Так, — відповів Контансон.

— Я фідпофідаю са неї, — сказав барон, якого дошкулив сумнів Європи; — тосфольте мені сказати їй отне злово.

Естер і її старий закоханець пішли в спальню, до замка якої Лушар вирішив за потрібне прикласти вухо.

— Я люплю фас пільше, ніж сфою точку, Есдер; але нашо тафати фашим кретиторам гроші, тля яких незрівнянно краще пуло б у фашому гаманці? Ійдіть у тюрму: я зумію фікупити ці сто тисяш екю за сто тисяш франків, і фі матимете двісті тисяш франків піля сепе...

— Цей спосіб, — крикнув йому Лушар, — марний. Кредитор ні трохи не закоханий у мадемуазель!.. Розумієте? І він хоче одержати більш ніж усе, дізнавшись, що ви в неї закохані.

— От турний! — крикнув Нюсінжен Лушарові, відчиняючи двері і вводячи його в кімнату. — Ті не снаєш, що кажеш! Я там топі тфатцять просент, коли ти флаштуєш спрафу...

— Неможливо, пане.

— Хіба ж, пане, у вас вистачить жорстокості, — сказала, втручаючись, Європа, — дозволити, щоб пані пішла в тюрму!.. Може, хочете мої заощадження, моє утримання? Беріть їх, пані, в мене є сорок тисяч франків...

— Ах, бідненька моя, я ж і не знала тебе! — скрикнула Естер, стискаючи Європу в обіймах.

Європа залилась слізьми.

— Я плашу, — жалісно сказав барон, витягаючи книжечку; він взяв із неї один із тих маленьких квадратних шматочків друкованого паперу, що їх видає банкірам банк; їх треба тільки заповнити цифрами й буквами, щоб зробити з них чеки на подавця.

— Не варто турбуватись, пане барон, — сказав Лушар, — я маю наказ стягти суму тільки золотом або сріблом. Заради вас я задовольнюсь банкнотами.

— К шорту! — скрикнув барон, — покажіть мені нарешті токументи.

Контансон подав три справи в синій обгортці; барон взяв їх, дивлячись на Контансона, і сказав йому на вухо:

— Ті краще п саропив, якпи попередив мене.

— Е, хіба я знав, що ви тут, пане барон? — відповів шпиг не зважаючи на те, чує його Лушар, чи ні. — Ви багато втратили, позбавивши мене свого довір’я. Вас обдирають, — додав цей глибокодумний філософ, знизуючи плечима.

— Се прафта, — сказав барон. — Ах, моя любонько, — скрикнув він до Естер, побачивши векселі, — фі жертфа шахливого шахрая! Справшнього негідника!

— Ах, це так, — сказала бідна Естер; — але він мене дуже любив!..

— Як пи я снав... я б опротестував судофий фірок фід фашого імені.

— Ви втрачаєте глузд, пане барон, — сказав Лушар, — є ще третій пред’явник.

— Так, — провадив барон, — є дретій прет’яфник... Той Серісе, що сафшди протестує проти уряду!

— В нещасті він дотепний, — сказав, усміхаючись, Контансон, — він каламбурить.

— Чи не напише пан барон пару слів своєму касирові? — сказав Лушар. — Я надішлю Контансона й відпущу людей. Час біжить, усім стане відомо...

— Ійти, Гондансон! — скрикнув Нюсінжен, — мій касир шиве на розі фулиця де Мадюрен і Аркат. Ось саписка, шоб фін пішов до ті Діле, або до Келлер, якщо в нас не снайдеться сто тисяш екю, бо ваші гроші фсі в панку. Отягайтесь, мій ангел, — сказав він до Естер, — фі фільні. Старі шінки непезпечніші, ніж молоті, — скрикнув він, глянувши на Азію...

— Піду посмішити кредитора, — сказала Азія, — він мені дасть грошей, щоб розважитись сьогодні. Не бам’ятайте лиха, пане парон!.. — додала Сент-Естев з жахливим реверансом.

Лушар узяв з рук барона документи і залишився з ним віч-на-віч у вітальні, куди через півгодини прийшов касир у супроводі Контансона. Естер з’явилась у чарівному, хоч і імпровізованому туалеті. Коли гроші були перераховані Лушаром, барон схотів розглянути документи; але Естер схопила їх котячим жестом і заховала в свій секретер.

— Що ви дасте на братву?.. — сказав Контансон Нюсінженові.

— Фі пули не туше шемний, — сказав барон.

— А моя нога!.. — скрикнув Контансон.

— Лушар, фі тасте сто франків Гондансонові з решти тисяшфранковик.

— Це туше гарний шінка! — казав касир баронові де Нюсінжену, виходячи з вулиці Тебу, — але вона коштує туше торого панові парону.

— Зберігайт таємницю! — сказав барон; Контансона й Лушара він теж просив про це.

Лушар пішов разом з Контансоном, але торговельного пристава затримала на бульварі Азія, яка чекала його.

— Судовий пристав і кредитор там у фіакрі, вони знемагають від нетерпіння! — сказала вона, — а є чим розговітись.

У той час, як Лушар рахував гроші, Контансон мав змогу розглянути клієнтів. Він помітив очі Карлоса, розпізнав форму лоба під перукою, яка здалась йому дуже підозрілою, він занотував номер фіакра, вдаючи цілковиту байдужість до всього, що тут відбувалось; Азія і Європа надзвичайно інтригували його. Він подумав, що барон — жертва надзвичайно спритних людей, тим більше, що Лушар, прохаючи нагороди за послуги, був напрочуд скромним. Нарешті той стусан Європи вразив його не в саму тільки гомілку.

— Цей удар тхне Сен-Лазаром, — подумав він, підводячись.

Карлос відпустив пристава, щедро заплативши йому, і сказав кучерові, даючи йому гроші:

— Пале-Рояль, до під’їзду.

— Ах, штукарі — сказав сам до себе Контансон, почувши наказ. — Тут щось є!..

Карлос приїхав у Пале-Рояль так швидко, що за ним не встигли б простежити. До того ж він пройшов крізь галерею по-своєму, найняв другий фіакр на площі Шато-д’О, наказавши:

— Пасаж Опери, з вулиці Пінон.

Через чверть години він входив у квартиру на вулиці Тебу. Побачивши його, Естер сказала:

— Ось ці фатальні папери!

Карлос взяв векселі, розглянув, потім пішов до кухні й спалив їх там.

— Штуку зіграно! — сказав він, показуючи триста десять тисяч франків, згорнутих у пачку, яку він витяг з