Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Цього ранку серед візитів відвідувачів, серед наказів, серед кількахвилинних нарад, що роблять кабінет Нюсінжена чимось на зразок фінансового трибуналу, один з маклерів повідомив його про зникнення одного з найспритніших, найбагатших членів цього товариства, Жака Фалле, брата Мартіна Фалле і спадкоємця Жюля Демаре. Жак Фалле був офіційним маклером фірми Нюсінжен. У згоді з дю Тільє і Келлерами барон з такою бездушністю підготував банкрутство цього чоловіка, немов ішлось про те, щоб заколоти ягня на пасху.
— Фін не міг удриматись, — спокійно відповів барон.
Жак Фалле зробив величезві послуги ажіотажеві. Під час кризи, кілька місяців тому, вів врятував становище сміливим маневруванням. Але чекати вдячності від біржових хижаків — хіба ж це не однаково, що намагатись розжалобити взимку українських вовків?
— Бідолаха! — відповів маклер, — він майже не думав про такий кінець і обставив будиночок для своєї коханки на вулиці Сен-Жорж, витративши на картини й меблі півтораста тисяч франків. Він так любив пані Валь-Нобль!.. Та ось вона змушена все це кинути... Там усе взято на борг.
“Туше топре, — сказав сам до себе Нюсінжен, — ось нагода фідшкотувати мої втрати минулої ноші...” Так фін нішого не сплатив? — спитав він у маклера.
— Е! — відповів маклер, — де той нечемний постачальник, який не дав би в кредит Жакові Фалле? Здається, там повний льох добірних вин. Між іншим, будинок продається, Фалле думав його купити. Умова на його ім’я. Яка дурість! Срібло, меблі, вина, карета, коні, все піде дешево, а що матимуть з цього кредитори?
— Брийдіть сафтра, — сказав Нюсінжен. — Я піту подифіться на фсе, і коли не путе оголошено банкрутстфо, трепа влаштувати фсе са сгодою, я фам торучу бропонуфати помірну ціну са ці меплі, і скласти угоду...
— Це можна прекрасно влаштувати, — сказав маклер. — Підіть зараз же туди, ви там побачите одного з компаньйонів Фалле і постачальників, що бажають закріпити за собою переважне право; але у Валь-Нобль усі їх рахунки на ім’я Фалле.
Барон де Нюсінжен негайно послав одного зі службовців до свого нотаріуса. Жак Фалле казав йому про цей будинок, який коштував щонайбільше шістдесят тисяч франків, і він схотів негайно стати його власником, щоб скористатися з привілеїв найму.
Касир (чесна людина!) прийшов довідатись, чи втратив його господар що-небудь на банкрутстві Фалле.
— Нафпаки, мій топрий Вольфганг, я поферну сопі сто тисяш франків.
— Як же це?
— Е, я матиму пудиночок, що його сей підолах Валле готував тля своєї коханки сілий рік. Я куплю фсе, забропонуфафши п’ятдесят тисяш франків кредиторам, а пан Гаржо, мій нотаріус, отершить мій наказ про пудинок; адже господар у скруті... Я це снав, але моя голофа пула не моя. Скоро моя пожестфенна Есдер пуде жити в нефелишкому балаці... Валле мені показував; се спрафшнє дифо, і са тфа кроки сфідси... Се мені якраз пітхотить.
Банкрутство Фалле примусило барона піти на біржу, але він не міг, ідучи з вулиці Сен-Лазар, не пройти вулицею Тебу; він і так уже страждав, не бачивши кілька годин Естер, йому хотілося, щоб вона завжди була біля нього.
Бариш, який він думав одержати від пожитків свого маклера, надзвичайно полегшував для нього вагу вже втрачених чотирьохсот тисяч франків. Захоплений думкою сповістити “сфого ангела” про переїзд з вулиці Тебу на вулицю Сен-Жорж, де вона буде в “невелишкому балаці” і де спогади вже не будуть заважати їх щастю, — він не чув землі під собою, йшов, наче юнак,