Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Почувши слова “кінчити на вулиці”, вона схопилась і сказала:
— Кінчити на вулиці?.. Ні, краще кінчити в Сені...
— В Сені?.. А пан Люсьєн?.. — сказала Європа.
Це єдине слово примусило Естер знов сісти в крісло; вона залишалася, втупивши очі в квітку на килимі, і сльози її немов висихали від вогню, що палав у її голові! О четвертій годині Нюсінжен побачив свого ангела, заглибленого в той океан думок і рішень, по якому плавають жіночі душі і з якого вони виринають за допомогою слів, незрозумілих для того, хто не бував з ними в такому плаванні.
— Розглатьте фаш лоп, моя кразуне! — сказав їй барон, сідаючи біля неї. — Фі фше не матимете поргів... я умофлюсь з Ішені і фі шерес місяць покинете цю кфартиру, щоб переїхати в нефелишкий балац... О, гарненька рушка!.. Тайте, я поцілую. (Естер дозволила взяти руку, як собака дає лапку.) — Ах, фі таєте рушку, але не зерце... а я кохаю зерце...
Це так щиро було сказано, що бідна Естер глянула на старого з виразом глибокого жалю; він майже розгубився від цього погляду. Закохані, так само як мученики, почувають себе братами в муках. Ніхто в світі не розуміє так одне одного, як люди, що однаково страждають.
— Бідний! — сказала вона, — він кохає!
Почувши ці слова і невірно їх зрозумівши, барон зблід, кров закипіла йому в жилах, він немов дихав райським повітрям. У таких літах мільйонер ладен заплатити за подібне почуття стільки золота, скільки зажадає жінка.
— Я люплю фас, як сфою дочку!.. — сказав він, — і пошуваю тут, — провадив він, поклавши руку на серце, — шо я не мошу пачити фас інакше як шаслифою.
— Якби ви згодились бути мені тільки за батька, я вас дуже любила б, ніколи не покинула б, і ви побачили б, що я не погана жінка, не продажна, не корислива, як вам тепер здається.
— Фі зропили маленькі турниці, — провадив барон, — як усі гарненькі шінки, ось і фсе. Облишмо цю розмофу. Наша збрава — саропляти грошей тля вас... Будьте шасливі: я згоден бути фашим патьком кілька тнів, я розумію — фам треба сфикнути до мого нешасного фігура.
— Правда? — скрикнула вона і в ту мить скочила йому на коліна, охопила його шию рукою й пригорнулась до нього.
— Брафта, — відповів він, намагаючись викликати усмішку на своєму обличчі.
Вона поцілувала його в лоб, повіривши в неймовірну угоду: залишатись чистою й бачитися з Люсьєном. Вона так пестила банкіра, що в ній ожила Торпіль. Зачарований старий обіцяв залишатись батьком протягом сорока днів. Ці сорок днів були потрібні, щоб купити і обладнати будинок на вулиці Сен-Жорж. Вийшовши на вулицю і йдучи додому, барон казав собі:
— Я таки турило!
Справді, бувши дитиною в присутності Естер, без неї він знов ставав хижаком, зовсім подібно до того, як Картяр[69] кожного разу, коли в нього не було жодного су, закохувався в Анжеліку.
— Півмільйона, і ше не снай, яка її нога, це фше санатто турно; але ніхдо, на шастя, не вснає цього, — казав він через три тижні.
І він вирішував покінчити з жінкою, яку так дорого купив. Але в присутності Естер він витрачав весь час, який міг їй приділити, на те, щоб спокутувати брутальність першого знайомства.