Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Новий камердинер повернувся через дві години.
— Пане барон, — сказав він, — пані Сент-Естев розорилась.
— А, дим краше, — весело сказав барон, — фона моя!
— Ця кумонька, здається, трошки полюбляє гру, — провадив камердинер. — Крім того, нею командує якийсь комедіантик з мандрівного театру; вона його видає заради пристойності за хрещеного сина. Кажуть, що вона прекрасна кухарка, вона шукає місця.
“Ці шортові нишчі генії мають тесять спосопів саропляти гроші і тванадцять спосопів фітрачати їх”, — сказав сам до себе барон, не підозрюючи, що його думка збігається з висловом Панурга.
Він знову послав слугу шукати пані Сент-Естев; вона прийшла тільки на другий день. На запитання Азії, камердинер розповів цій шпигунці про жахливі наслідки листів від коханки пана барона.
— Мабуть, пан барон дуже любить цю жінку, бо він мало не вмер. Я йому радив не ходити туди більше, бо його там скоро улестять і обдурять. Жінка, яка вже коштує панові барону, як кажуть, п’ятсот тисяч франків, не рахуючи того, що він витратив на будиночок на вулиці Сен-Жорж! Та ця жінка хоче грошей і тільки грошей. Виходячи з кімнати пана, пані баронеса казала, сміючись: “Якщо так і далі триватиме, то дівка зробить мене вдовою”.
— Чортовина! — відповіла Азія. — Ніколи не треба вбивати курку, що несе золоті яйця.
— Пан барон має надію тільки на вас, — сказав камердинер.
— Ага! Та вже ж я вмію впливати на жінок!..
— Заходьте ж, — сказав камердинер, підкоряючись цій таємничій силі.
— Що ж це, — сказала фальшива Сент-Естев, входячи зі смиренним виразом до хворого, — пан барон, значить, має маленькі неприємності? Та що ж поробиш! Усі ми страждаємо через свої вади. І я теж зазнала лиха. За два місяці колесо фортуни таки повернулось для мене якось дивно! Ось я шукаю місця... Ми з вами обоє були нерозважливі. Якби пан барон поставив мене за кухарку у пані Естер, я служила б йому, як найвідданіша з відданих і стала б йому дуже в пригоді, щоб стежити за Ежені і за пані.
— Не в тому спрафа, — сказав барон. — Я не мошу фсяти гору, і мене крутять, як...
— Як дзиґу, — перервала Азія. — Ви командували іншими, татусю, тепер дівчатко вас держить і морочить... Небо справедливе!..
— Спрафетлифе? — скрикнув барон. — Я не тля того тепе кликав, шоб слухати мораль...
— Ах, синочку, трошки моралі ніколи не завадить. Для нас — це сіль життя, як порок для святенників. А скажіть-но, чи були ви щедрі? Ви сплатили її борги...
— Дак! — жалісно сказав барон.
— Добре. Ви викупили її речі, це ще краще; але згодьтесь — цього ще не досить: це ще не дає їй нічого зробити, а такі створіння люблять блищати...
— Я їй готую отин сюрприз, на вулиці Сен-Шорш... Фона снає... — сказав барон. — Але я не хочу пути оптуреним...
— Ну, то киньте її...
— Я поюсь, що фона мене фітпустить! — скрикнув барон.
— А ми хочемо мати її за свої гроші, сину, — відповіла Азія. — Слухайте. Ми таки навитягали з публіки цих мільйончиків, хлопче! Кажуть, що у вас їх аж двадцять п’ять.
Барон не міг стримати усмішку.
— Так ось, треба віддати один із них...
— Я п його з оходою фіттав, — відповів барон, — та не всигну я його тати, як у мене сашадають тругого.
— Розумію, — відповіла Азія, — ви не хочете сказати А, боючись, що доведеться йти до Я. Проте, Естер чесна дівчина...
— Туше шесна тіфшина! — скрикнув барон, — фона зготна фіддатись, але так, як сплашують порг.
— Одне слово, вона не хоче бути вашою коханкою, відчуває огиду. Я уявляю собі, це дівча завжди йшло за своїми примхами.. Коли досі мала справу з чарівними юнаками, не дуже то будеш турбуватись про старого... Ви не гарні, гладкі, як Людовик XVIII, трошки дурнуваті, як усі, хто гнався за фортуною замість упадати коло жінок. Так ось, якщо ви не пошкодуєте шестисот тисяч франків, — сказала Азія, — я берусь зробити так, що вона стане для вас усім, чим тільки ви бажаєте.
— Шістсот тисяш франків! — скрикнув барон, аж підскочивши. — Есдер уше коштує мені мільйон!
— Щастя таки коштує мільйона шестисот тисяч франків, мій гладкий розпуснику! Ви ж знаєте за наших часів чоловіків, які проїли зі своїми коханками більше, ніж по мільйону або й по два мільйони. Я навіть знаю жінок, що коштували життя, за яких люди викинули свою голову в кошик... Знаєте того лікаря, що отруїв свого друга?.. Він хотів багатства, щоб ощасливити жінку.
— Дак, я