Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Слухайте, пане барон, — сказала Азія, набуваючи пози Семіраміди, — вам уже досить таки нагоріло. Так само вірно, як те, що я звусь — у комерції, певна річ, — Сент-Естев, я стаю на ваш бік.
— Топре!.. Я тепе нагоротшу!
— Думаю, що винагородите, бо я вже показала вам, як умію мститися. Крім того, знайте, татусю, — сказала вона, жахливо блимаючи на нього очима, — що я маю спосіб відібрати у вас Естер одним пальцем. А я цю жінку знаю! Коли це дівчисько дасть вам щастя, то воно буде вам ще потрібніше, ніж тепер. Ви мені добре заплатили, хоч вас довелось тягати за вуха, але нарешті ви таки виклали гроші! Я ж виконала свої зобов’язання, чи не правда? Ну, так ось, я пропоную вам угоду.
— Кашіть!
— Ви мене влаштовуєте кухаркою у пані, наймаєте на десять років, призначаєте мені тисячу франків платні, за останні п’ять років сплачуєте вперед... завдаток. А як же ви хочете! Влаштувавшись у пані, я берусь налаштувати її до дальших поступок. По-перше, ви надсилаєте їй чудовий наряд від пані Августи, яка знає смак і вимоги пані, наказуєте, щоб новий екіпаж подали до дверей о четвертій годині. Після біржі ви заходите до неї й їдете разом з нею на прогулянку у Булонський ліс. Отже, таким чином ця жінка визнає, що вона ваша коханка, вона зобов’язується перед очима цілого Парижа... Сто тисяч франків... Ви пообідаєте з нею (я вмію приготувати обід такого сорту); ви їдете з нею в театр, у Вар’єте, в літерну ложу, і цілий Париж каже: “Ось старий шельма Нюсінжен зі своєю коханкою...” Хіба не приємно, щоб так думали? Всі ці втіхи — я ж таки добра жінка — входять у згадану сотню тисяч франків. За тиждень, поводячись отак, ви багато чого досягнете.
— Я п спладив сто тисяш франків...
— Наступного тижня, — провадила Азія, вдаючи, що не чула цієї жалісної фрази, — пані наважиться після тих підготовчих кроків залишити свою квартирку й влаштуватись у будиночку, який ви їй пропонуєте. Ваша Естер знову побачить світ, вона зустрінеться з колишніми подругами! Їй схочеться блищати, приймати в своєму палаці! Це природно... Ще сто тисяч франків! Чорт забери, ви в своєму домі, Естер скомпрометована... вона ваша. Залишається дрібничка, яку ви вважаєте за найголовніше, старий слон! (Ну, чого очі витріщив, гладка потворо!). Ну, так я за це берусь. Чотириста тисяч франків... А, товстунчику, за це ти викладеш гроші тільки на другий день... Хіба це не чесність!.. Я тобі більше довіряю, ніж ти мені. Якщо я умовлю пані показатися з вами в ролі вашої коханки, скомпрометувати себе, взяти все, що ви їй подаруєте, — і, можливо, сьогодні ж, — ви повірите, що я маю змогу довести її до того, щоб вона здала вам великий Сен-Бернарський прохід. А це не легко, запевняю вас!.. Тут, щоб провести вашу артилерію треба стільки ж зусиль, скільки довелось прикласти першому консулові в Альпах.
— А шому?
— Серце в неї сповнене кохання, razibus[76], як кажуть ті, що знають латину, — відповіла Азія. — Вона уявляє себе царицею Савською, бо обмилася жертвами, принесеними її коханцеві... так думають подібні жінки. Ах, хлопче, треба бути справедливим, це ж гарно! Мене не здивувало б, якби ця дивачка померла з горя, що належить вам; але що мене заспокоює — я це кажу, щоб підбадьорити вас, — це те, що в ній є добрі задатки для шльондри.
— Ти, — сказав барон, що слухав Азію мовчазно й з глибоким захопленням, — геній спокуси, як я — в панківських спрафах.
— То ми згодні, мій песику? — спитала Азія.
— Згода за п’ятдесят тисяш франків самість ста тисяш!.. І п’ятсот тисяш я там на тругий тень після мого дріумфу!
— Ну, добре, буду працювати, — відповіла Азія... — Ах, ви можете прийти! — провадила вона далі шанобливо. — Пан знайде пані вже ніжною як котяча спинка, і, можливо, вона буде в настрої робити приємне панові.
— Ійти, ійти, люпа, — сказав барон, потираючи руки.
І, всміхнувшись цій жахливій мулатці, він сказав сам до себе:
“Як прафильно роплять ті, хто має пагато грошей!”
Скочивши з ліжка, він пішов у контору і з легким серцем узявся до своїх незліченних справ.
Рішення Нюсінжена було для Естер згубніше, ніж будь-що у світі. Бідолашна куртизанка, уникаючи зради, захищала своє життя. Карлос називав цю, таку природну, оборону “манірництвом”. Отож, Азія, вживши всіх звичайних заходів обачності, пішла до Карлоса, щоб повідомити його про нараду, яка тільки що відбулась у неї з бароном, і про всі ті вигоди, які вона з цього має. Гнів цього чоловіка був такий самий жахливий, як і він сам. Він одразу ж прибув у кареті зі спущеними завісами до Естер, наказавши в’їхати у двір. Цей подвійний брехун з’явився до бідної дівчини ще вкритий смертельною блідістю. Вона стояла, коли побачила його, але ноги в неї немов підломились, і вона впала у крісло.
— Що з вами, пане? — спитала вона, і всі члени її затремтіли.
— Залиш нас, Європа, — сказав він покоївці.
Естер глянула на дівчину, як дитина дивиться на матір, від якої її відривав вбивця, щоб зарізати.
— Чи знаєте ви, куди маєте запроторити Люсьєна? — спитав Карлос, залишившись сам на сам з Естер.
— Куди?.. — спитала вона слабим голосом, насмілюючись глянути на свого ката.
— Туди, звідки я прийшов, моя люба.
В Естер затьмарилось в очах, коли вона дивилася на цього чоловіка.
— На каторгу! — додав він тихо.
Естер заплющила очі, ноги в неї витяглись, руки звисли, вона зблідла. Чоловік подзвонив, увійшла Прюданс.
— Приведи її до притомності, — сказав він холодно, — я ще не закінчив.
Чекаючи, він походжав по вітальні. Прюданс-Європа змушена була попросити пана перенести