Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

від вас буде одержано тільки те, що візьме моя пристрасть? Але вогонь мого серця допоможе вашим жорстоким обманам. Ви бачите, що я готовий виконати всі умови, які ви поставите перед моїм щастям, моїми рідкими втіхами; але принаймні скажіть, що в той день, коли ви вступите у володіння вашим домом, ви приймете серце й рабську службу того, хто залишається до кінця життя

вашим рабом

Фредеріком де Нюсінженом”.

— Е, він мені набридає, цей горщик з мільйонами! — скрикнула Естер, що знову стала куртизанкою.

Вона взяла аркушик паперу й списала його весь відомою фразою, що стала прислів’ям на славу Скріба[70]:

“Візьміть мого ведмедя”.

За чверть години Естер, пройнята докорами сумління, написала такого листа:

“Пане барон!

Не звертайте найменшої уваги на лист, що ви отримали від мене: я вдалася до дурощів мого юнацтва: пробачте ж, пане, бідній дівчині, яка повинна бути рабою. Ніколи я так не відчувала усієї огидності свого становища, як з того дня, коли була передана вам. Ви заплатили, я вам винна саму себе. Немає нічого священнішого, ніж борг безчестя. Я не маю права збанкрутувати, кинувшись у Сену. Завжди можна було б сплатити борг тією жахливою монетою, що має вартість тільки з одного боку: отже, я буду до ваших послуг. Я хочу однією ніччю заплатити всю суму, внесену на мій рахунок до цієї фатальної хвилини, і я певна, що одна моя година варта мільйонів тим більше, що вона буде єдина й остання. Цим ми поквитаємось, і тоді я зможу залишити життя. Чесна жінка має надію піднятись після падіння, але ми, ми падаємо занадто низько. Отже, моє рішення таке непохитне, що я прошу вас зберегти цей лист, як свідчення про причину смерті тієї, хто на один день буде вашою служницею

Естер”.

Тільки-но цей лист був надісланий, Естер пошкодувала. Через десять хвилин вона написала третього листа. Ось він:

“Вибачте, любий барон, це знову я. Я не хотіла ні глузувати з вас, ні образити вас; я тільки хочу, щоб ви поміркували над такими простими словами: якщо ми залишимось у стосунках батька й дочки, ви матимете малу, але тривалу втіху; якщо ж ви зажадаєте виконання умови, вам доведеться мене оплакувати. Більше не буду докучати вам: день, коли ви виберете втіху замість щастя, буде для мене останнім.

Ваша дочка Естер”.

Від першого листа барона пройняло тією холодною люттю, від якої мільйонери вмирають; він глянув у дзеркало, подзвонив.

— Ношну фанну! — крикнув він новому своєму лакеєві.

У той час, коли він приймав ножну ванну, надійшов другий лист; прочитавши його, він знепритомнів. Мільйонера перенесли в ліжко. Коли він опритомнів, пані де Нюсінжен сиділа біля ліжка.

— Дівчина має рацію! — сказала вона. — Навіщо ви хочете купувати кохання?.. Хіба воно продається на ринку? Покажіть, що ви писали.

Барон дав їй кілька чернеток; пані де Нюсінжен прочитала їх, усміхаючись. Надійшов третій лист.

— Це дивна дівчина! — скрикнула баронеса, прочитавши останній лист.

— Шо ропити, бані? — спитав барон у своєї дружини.

— Чекати.

— Чекати! — відповів він, — брирода пезжалісна...

— Заждіть, любий, — сказала баронеса, — ви, нарешті, почали чудово ставитись до мене, я дам вам добру пораду.

— Фі топра шінка!.. — сказав він. — Ропіть порги, я плашу.

— Те, що трапилося з вами, коли ви одержали листи від цієї дівчини, зворушує жінку більше, ніж витрачені мільйони, чи ніж будь-які прекрасні листи; подбайте про те, щоб вона про це дізналась стороною, можливо, що ви оволодієте нею. Але... не бійтесь, вона від цього не помре, — сказала вона, оглянувши свого чоловіка з голови до п’ят.

Пані де Нюсінжен зовсім не знала натури куртизанки.

“Яка бані де Нішінген росумна”, — сказав сам до себе барон, коли дружина вийшла.

Але що більше він захоплювався тонкістю поради, яку тільки що дала йому дружина, то менше міг він уявити собі, як скористатись нею; і він не тільки здавався дурним, але й казав це сам собі.

Придуркуватість фінансиста, хоч вона й стала майже прислів’ям, все ж тільки відносна. З дарами нашого розуму справа така сама, як і з тілесними здібностями. Сила танцюриста — в ногах, коваля — в руках; ринковий носій вправляється в носінні тяжкого, співак працює над своєю гортанню, піаніст зміцнює кисть руки. Банкір звикає комбінувати справи, аналізувати їх, рухати інтереси, так само, як автор водевілів навчається комбінувати ситуації, аналізувати сюжети, придумувати персонажів. Від барона де Нюсінжена не слід вимагати дотепної розмови, так само, як від розуму математика не слід жадати поетичних образів. Чи багато припадає на епоху таких поетів, які одночасно були б і прозаїками або виявляли дотепність у життєвій практиці, як пані Корнюель[71]? Бюффон був важкодум, Ньютон ніколи нікого не любив, лорд Байрон любив тільки себе самого, Руссо був похмурий і мало не божевільний, Лафонтен — неуважний. Рівномірно розподілена людська сила дає дурнів або суцільну посередність; нерівномірність створює ті невідповідності, які називають геніями, і вони, якби їх можна було бачити, здалися б потворами. Той самий закон управляє й тілом: досконалу красу майже завжди супроводжує холодність або дурість. Дарма, що Паскаль — водночас великий математик і великий письменник, що Бомарше — великий аферист, що Заме[72] тонкий царедворець; ці рідкісні винятки стверджують правило про специфічність розумових здібностей. Отже, банкір виявляє в сфері спекуляцій стільки ж дотепності, спритності, хитрощів, стільки різних здібностей, скільки вмілий дипломат — у сфері національних інтересів. Якби банкір залишався видатною людиною й поза межами свого кабінету, — він був би великою людиною. Нюсінжен, помножений на князя де Лінь, на Мазаріні або Дідро — це майже неможлива формула людини, яка, проте, знайшла собі ім’я в Периклі, Аристотелі, Вольтері й Наполеоні. Сонячне сяйво імператорської влади не повинно знецінювати приватну людину: імператорові не бракувало чарівності, він був освічений і дотепний. Пан де Нюсінжен, найчистіший банкір, позбавлений будь-якої