Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Так, так, охоронниця меблів за дорученням суду, — провадила далі Азія, — що найняла квартиру прекрасній англійці.

— Га! Я сросумів! — сказав барон.

— Колишня покоївка пані, — з пошаною провадила Азія, показуючи на Естер, — вона вас прекрасно прийме цієї ночі, і ніколи в світі торговельний пристав не здумає шукати пані в її колишній квартирі, з якої вона виїхала вже три місяці...

— Шудофо, шудофо! — скрикнув барон. — То того ш, я снай доргофий пристаф, і снаю слофо, шоб вони сникли.

— Ви матимете в Ежені тонку бестію, — сказала Азія, — це я її дала пані...

— Я снаю її, — скрикнув барон, сміючись. — Ішені мені боцубила тритцять тисяш франків...

Естер зробила такий жест жаху, що, повіривши йому, людина з серцем довірила б їй свій достаток.

— О! З моєї профини, — провадив барон, — я пігав са фами...

І він розповів про непорозуміння, яке постало через те, що квартиру найняла англійка.

— Бачите, пані, — сказала Азія — Ежені нічого вам про це не сказала, така хитра! Проте, пані дуже звикла до цієї служниці, — сказала вона баронові, — залишіть її все ж...

Азія знов одвела барона вбік і сказала йому:

— Платіть п’ятсот франків на місяць Ежені, щоб округлити її капіталець, і ви знатимете все, що робить пані; хай вона їй буде за покоївку... Ежені буде тим відданіша вам, що вона вас уже обдурила... Ніщо так не прив’язує жінку до чоловіка, як те, що вона обдурить його. Проте, візьміть в шори Ежені, ця дівка за гроші все зробить; просто жах!

— А ті?

— Я, — сказала Азія, — я відшкодую собі збитки.

Нюсінжен, така прониклива людина, був немов із зав’язаними очима: він дозволив робити з ним усе, як дитина. Дивлячись на цю чисту й обожнювану Естер, яка, витираючи сльози, схилялась зі статечністю юної діви над своїм вишиванням, закоханий старий знов переживав почуття, що захопили його у Венсенському лісі. Він віддав би ключ від своєї каси! Він почував себе молодим, його серце було сповнене палкого кохання, він чекав, поки вийде Азія, щоб мати змогу кинутись на коліна перед цією мадонною Рафаеля. Цей раптовий розквіт дитинства в серці старого хижака — одне із соціальних явищ, які найлегше може пояснити фізіологія. Приглушена тягарем ділового життя, задавлена безперервними розрахунками, постійною гонитвою за мільйонами, юність зі своїми чудовими мріями відроджується, зростає й цвіте, як причина, як забуте зерно, що їх наслідки, їх розкішне цвітіння залежить від випадку, від спізнілого сонячного променя. Бувши з дванадцяти років прикажчиком у старій фірмі Альдріггера зі Страсбурга, барон ніколи не ступав у світ почуттів. Отже, він залишався безпорадним у присутності свого кумира, і хоч тисячі фраз крутились у його голові, проте жодна не злетіла з його уст; тоді він скорився брутальному бажанню, в якому виявився чоловік шістдесяти шести років.

— Хошете їхати на вулиця Депу? — сказав він.

— Куди хочете, пане, — відповіла, підводячись, Естер.

— Кути хошете... — захоплено повторив він. — Фі ангел, що збустився з непа, і я вас люплю, немоф я буф нікшемний юнак, хоч у мене сифе фолосся...

— Ах, кажіть краще — біле! Бо воно надто вже гарного чорного кольору, щоб бути тільки сивим, — відказала Азія.

— Ійди геть, пітла торгіфка лютським тілом. Ті маєш свої гроші, не ляпай мені на сю шудову квідку! — скрикнув банкір, винагороджуючи себе цим диким вигуком за всі грубіянства, яких він наслухався.

— Старий пустуне! Ти в мене спокутуєш за цю фразу! — сказала йому Азія, загрожуючи банкірові жестом, гідним базару; він знизав плечима. — Між пелькою глечика й пелькою пияка є місце для гадюки, і ти таки знайдеш мене там!.. — сказала вона, обурена зневагою Нюсінжена.

Мільйонери, чиї гроші переховує французький банк, палаци охороняють цілі загони лакеїв, а їх особа має на вулиці захист у вигляді швидкої карети з англійськими кіньми, — не бояться нічого; отже, барон холодно скинув очима на Азію, як людина, що тільки-но дала їй сто тисяч франків.

Ця величність справила враження. Азія відступила, бурмочучи, і на сходах виголосила дуже революційну промову, згадавши навіть про ешафот.

— Що таке ви їй сказали?.. — спитала “діва за вишиванням”, — вона ж бо добра жінка.

— Фона фас бродала, фона фас обікрала...

— Коли ми в злиднях, — відповіла вона з таким виразом, від якого і в дипломата серце б розірвалось, — у кого ж знайдуться гроші та добре ставлення до нас?

— Пітна титиночко! — сказав Нюсінжен, — не салишайтесь тут пільше ні хфилини!

Нюсінжен взяв Естер під руку і повів її, у чому вона була, посадовив в карету, мабуть, з більшою пошаною, ніж він виявив би до прегарної герцогині де Мофріньєз.

— У фас пуде гарний екіпаш, найкрасивіший у Бариж, — казав Нюсінжен дорогою. — Фас буде отошувати фсе, що дільки є брекрасного й розкішного. Жотна королева не пуде багатшою за фас. Фас пудуть шануфати як німеську нарешену: я хочу, шоп фі пули фільні... Не плаште, злухайте... Я збравті люплю фас шистим коханням. Кошна фаша зльоза розбифає моє зерце...

— Хіба можна кохати справжнім коханням куплену жінку?.. — чарівним голосом спитала бідна дівчина...

— Йосифа протали його прати шерес його краса. Це є ф піплїї. То того ш, на Сході купляють своїх саконних шінок.

Приїхавши на вулицю Тебу, Естер не могла бачити без болю арену свого минулого щастя. Нерухомо сиділа вона на дивані, витираючи одну за одною свої сльози, не чуючи тих дурниць, які бурмотів їй банкір. Він став на коліна, вона не заперечувала; не забирала в нього своїх рук, коли він їх брав, але, так би мовити, не розуміла, — якої статі була ця істота, що гріла їй ноги, холод яких відчув Нюсінжен. Гарячі сльози Естер лились на голову барона, а він грів її льодові ніжки;