Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Ви мені скажете ваші імена?
— Ніяких імен! — відповів англійський капіталіст. — Пишіть: подавець цього листа й цінностей... Вам добре заплатять за цю послугу...
— Як саме?.. — сказав Серізе.
— Одним тільки словом. Ви залишитесь у Франції, правда ж?..
— Так, пане.
— Так ось, Жорж д’Естурні ніколи не повернеться сюди.
— Чому саме?
— Є більше ніж п’ять осіб, які, я це знаю, готові його вбити, і він це теж знає.
— Тепер мене не дивує, що він просить у мене грошей, щоб спекульнути в Індії! — скрикнув Серізе. — На нещастя, він сказав мені вкласти все в державні фонди. Ми вже винні різницю банкові Тільє! Я живу з дня на день.
— То залишайте гру!
— Ах, якби я це знав раніше! — скрикнув Серізе. — Я проґавив своє щастя!
— Останнє слово, — сказав Баркер. — Таємниця!.. на це ви спроможні; далі — це вже не таке певне — вірність! Ми ще побачимось, і я допоможу вам збагатіти.
Кинувши в цю брудну душу надію, що мала на довгий час забезпечити його мовчання, Карлос, усе ще в вигляді Баркера, пішов до пристава, на якого він міг покластись, і доручив йому одержати остаточне вирішення проти Естер.
— Буде сплачено, — сказав він приставу, — це справа честі, ми тільки хочемо, щоб усе було по закону.
Баркер репрезентував Естер у комерційному суді повіреним, щоб не бракувало дебатів зацікавлених сторін. Пристав, якого попросили поводитись чемно, поклав у конверт судові акти, і сам пішов накласти арешт на рухоме майно на вулиці Тебу, де його прийняла Європа. Була оголошена примусова сплата під загрозою арешту, і Естер опинилась перед фактом понад трьохсот тисяч франків незаперечного боргу.
Карлосові не доводилось витрачати на це багато винахідливості. Цей водевіль з фальшивими боргами дуже часто розігрується в Парижі. Там є підставні Гобсеки, підставні Жігонне, які згодні за винагороду взяти участь в такому “каламбурі”, розважаючись цими підлими каверзами. У Франції все робиться жартома, навіть злочини. Таким способом визискують або впертих батьків, або пристрасті всіх, хто поскупився б, але скоряється перед неминучою потребою або уявним безчестям. Максім де Трай дуже часто вдавався до цього способу, позиченого в комедії старого репертуару. Проте, Карлос Еррера, бажаючи врятувати честь свого сану і честь Люсьєна, вдався до фальшивки цілком безпечної, але так часто вживаної, що тепер правосуддя непокоїться. Кажуть, що біля Пале-Рояля є біржа фальшивок, де за три франки ви можете купити підпис.
Перше ніж розв’язати питання про сто тисяч екю, що мали призначення вартувати біля дверей спальні, Карлос вирішив примусити пана де Нюсінжена сплатити ще сто тисяч франків, і ось яким способом.
За його наказом, Азія з’явилася до закоханого барона у вигляді старої жінки, що знає становище справ прекрасної незнайомки. До цього часу письменники виводили на сцену багато лихварів, але забули про лихварку, цю сучасну пані “Підмогу”, надзвичайно цікаву особу, що для пристойності зветься “продавчинею приношених туалетів”. Цю роль могла грати люта Азія, яка мала дві крамнички, одну в Тамплі, другу на вулиці Нев-Сен-Марк — обидві під доглядом відданих їй жінок.
— Ти влізеш у шкуру пані де Сент-Естев, — сказав їй Карлос.
Еррера схотів подивитись, як переодяглась Азія. Фальшива зводниця з’явилась у платті з квітчастого адамашку, очевидно, з віконних завіс якого-небудь опечатаного за борги будуару, в кашеміровій шалі, зім’ятій і зношеній, з тих, що вже не годяться на продаж і доживають вік на плечах подібних жінок. На ній був комірець з розкішного, але дірявого мережива, і жахливий капелюшок. Але взута вона була в черевики з ірландської шкіри; поверх черевиків її тіло випиналось, немов валик чорного ажурного шовку.
— А пряжка на поясі!.. — сказала вона, показуючи підозрілу ювелірну оздобу, що випиналась на її животі кухарки. — Га? Який тон! А ця шаль! Як мило вона мене спотворює! О! Пані Нуррісон хвацько мене вдягла!
— Будь спочатку солодкувата, — сказав Карлос, — будь майже боязка, недовірлива, як кішка, і головне примусь барона почервоніти через те, що він звернувся до поліції; але покажи, що тобі нема чого боятись агентів. Нарешті, дай клієнтові зрозуміти, що ніяка в світі поліція не знайде красуні. Добре замітай сліди... Коли барон дасть тобі право ляскати його по череву і називати “гладкий розпусник!” — стань зухвалою і командуй ним, немов лакеєм.
Під загрозою не побачити більше модниці, якщо він вдасться до найменшого шпигунства, Нюсінжен бачився з Азією крадькома; ідучи пішки на біржу, він заходив у жалюгідну квартиру на першому поверсі на вулиці Нев-Сен-Марк. Скільки разів і з якою насолодою закохані мільйонери прокрадались цими брудними завулками! — про це знає паризький брук. Пані де Сент-Естев, кидаючи барона від надії до відчаю, чергуючи одне з одним, довела його до того, що він хотів знати Все, що стосується незнайомої, за будь-яку ціну!
Тим часом судовий пристав діяв успішніше, не зустрічаючи ніякого опору з боку Естер, він робив свою справу в законний строк, не втрачаючи жодного дня.
Люсьєн, з наказу свого ментора, п’ять або шість разів відвідав самітницю Сен-Жерменського лісу. Жорстокий керівник махінацій вважав ці побачення за потрібні, щоб не дати Естер зачахнути, бо її краса була капіталом. Коли надійшов час залишити лісну сторожку, вів повів Люсьєна і бідну куртизанку на пустинне місце біля дороги, звідки видно було весь Париж і де їх ніхто не міг почути. Всі троє сіли на стовбур зрубаної тополі в світлі сонця, що сходило, перед одним із найкращих у світі краєвидів: видно було течію Сени, Монмартр, Париж, Сен-Дені.
— Діти мої, — сказав Карлос, — сон ваш кінчився. Ти, моє малятко, не побачиш більше Люсьєна; або ж якщо і побачиш, то пам’ятай, що була з ним знайома п’ять років тому всього кілька днів.
— Значить, смерть моя прийшла! — сказала вона, не проливши ні