Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

ночі почув ще з бульвару карету своєї коханої. Коли у воротях заскрипіли завіси, серце забилось так, що випинало шовк його жилетки, отже, він знову побачить небесне, сяюче обличчя Естер!.. В серці його відбився звук відкинутого підніжка і зачинених дверцят. Чекання блаженної хвилини хвилювало його більше, ніж якби йшлося про втрату всього багатства.

— Ах! — скрикнув він. — Оце шиття! Нафіть надто шиття, я не смошу совзім нішого.

— Пані сама! Йдіть, — сказала Європа, з’явившись, — головне, не робіть шуму, товстий слон!

— Товстий злон, — повторив він сміючись, і йдучи, немов по розпеченому залізу.

Європа йшла попереду зі свічником у руках.

— На, полічи, — сказав барон, увійшовши до вітальні й даючи Європі банкноти.

Європа взяла тридцять банкнот з серйозним виразом, і вийшла, замкнувши банкіра. Нюсінжен попрямував у спальню, де була прекрасна англійка, яка запитала:

— Це ти, Люсьєн?

— Ні, прекразни титя!.. — скрикнув Нюсінжен, але не закінчив...

Він остовпів, побачивши жінку, — цілковиту протилежність Естер: біляве волосся замість чорнявого, млявість — замість сили, що захопила його! Лагідна ніч Британії — замість блискучого сонця Аравії.

— Що це?! Звідки ви?.. Хто ви?.. Чого вам треба?.. — сказала англійка, сіпаючи дзвоник, але він не дзвонив.

— Я самотаф тсфоник, але не пійтесь... Я піду, — сказав він. — Ось я фікинув дридцять тисяш франків у фоту. Фі назбрафті коханка пан Люсьєна те Репамбре?

— Трошки, приятелю, — відповіла англійка, що добре говорила французькою мовою. — А хто ті є? — сказала вона, наслідуючи вимову Нюсінжена.

— Лютина, яка топре фскошила! — відповів він жалісно.

— Хіпа це фскошити, сахопити гарну шінку? — спитала вона жартівливо.

— Тосфольте мені натіслати фам зафтра прикрасу на бам’ять про парона ті Нішінгена.

— Не снай такого, — сказала вона, регочучи, як несамовита, — але прикрасу з охотою прийму, мій гладкенький порушнику домашнього спокою.

— Фі уснаєте його! На все топре, пані. Фі — короліфський шматошок, але я дільки підний панкір більше шістдесяти років, і фі мені тали зросуміти, яка могутня та шінка, яку я кохаю, бо фаша натлюдська краса не змогла бримусити мене сабути її.

— Еге, це душе мило, те, шо фі кашете мені, — відповіла англійка.

— Не дак мило, як фі, шо надихаєте мене...

— Ви говорили про тридцять тисяч франків... Кому ви їх дали?

— Ваша шельма — бокоївка.

Англійка гукнула, Європа була недалеко.

— О! — скрикнула Європа, — в спальні у пані чоловік, і це не наш пан!.. Який жах!..

— Він дав вам тридцять тисяч франків, щоб ви його провели?

— Ні, пані; ми ж бо обидві цього не варті...

І Європа почала так голосно кричати “Рятуйте!” — що переляканий барон побіг до дверей, і Європа спустила його зі сходів...

— Гладкий негіднику! — крикнула вона йому, — ви на мене виказуєте пані!.. Рятуйте! Рятуйте!

Закоханий барон у розпачі ледве дістався своєї карети, уникнувши небезпеки, але тепер він не знав, на якого ж шпика покладатись.

— Може, пані надумала відібрати в мене мої прибутки? — сказала Європа, немов фурія повертаючись до англійки.

— Я не знаю французьких звичаїв, — відказала англійка.

— Та мені досить слово сказати панові, і пані викинуть завтра ж за двері, — зухвало відповіла Європа.

— Ся броклята бокоїфка, — сказав барон Жоржеві, який, природна річ, спитав його, чи він задоволений, — потягла в мене дридцять тисяш франків... але се моя брофина, моя туше фелика брофина!..

— Отже, туалет пана не прислужився йому. Чорт забери, не раджу вам, пане, марно вживати ваші таблетки.

— Шорш, я помираю з розбачу... Мене морозить... У мене літ під серцем... Нема Естер, труше мій!

Жорж завжди був другом свого пана у важливих обставинах.

Через два дві після цієї сцени, про яку Європа розповіла значно цікавіше, ніж у цьому оповіданні, бо вона ілюструвала її мімікою, Карлос снідав віч-на-віч з Люсьєном.

— Треба, мій любий, щоб ні поліція, ні хтось інший не втручались у цю справу, — сказав він йому тихенько, запалюючи сигару від сигари Люсьєна. — Це було б недобре. Я винайшов сміливий, але єдиний спосіб вгамувати нашого барона та його агентів. Ти підеш до пані де Серізі, будеш дуже милим з нею. Скажеш їй між іншим, що, бажаючи допомогти де Растіньяку, якому набридла пані де Нюсінжен, ти згодився бути ширмою й ховати його коханку. Пан де Нюсінжен, шалено закохавшись у жінку, яку ховає Растіньяк (це її розсмішить), взявся вистежити за допомогою поліції тебе, неповинного в гультяйстві твого земляка, і твої інтереси можуть бути компрометовані у Гранльє. Ти попросиш графиню забезпечити тобі підтримку в її чоловіка, щоб звернутись у поліційну префектуру. Коли будеш там у пана префекта, пожалійся, але як політик, який незабаром увійде до складу великої машини управління, щоб стати одним із найважливіших її поршнів. Як державний муж, ти казатимеш, що розумієш поліцію, захоплений нею, зокрема префектом. Але найкращі механізми залишають, мовляв, плями від мастила або бризкають. Гнівайся, але в міру. Ти не звинувачуєш префекта; але попроси його наглядати за своїми людьми; вислов співчуття з приводу того, що йому доводиться робити догани своїм людям. Чим лагідніший, чим благородніший ти будеш, тим грізнішим буде префект до своїх агентів. Нас тоді не чіпатимуть, і ми зможемо повернути Естер, яка, напевне, стогне, як лань, там у лісі.

На той час префектом був колишній судовий службовець. З колишніх судових бувають надто недозрілі поліційні префекти. Пройняті правом, сидячи верхи на законності, вони ще не досвідчені в тому свавіллі, яке часто буває неминуче в критичному становищі, коли дія префектури повинна бути схожа на дії пожежника, що має загасити вогонь.

У присутності віце-президента державної ради префект приписав поліції більше недоліків, ніж вона мала насправді, скаржився на зловживання й згадав про візит