Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

І Уля розповів капітанові про всі свої підозри. Вислухавши його, Георгіу недовірливо запитав:

— Ти думаєш, що сержант має якесь підношення до цієї справи агента абверу?

— В усякому разі, я не можу за нього ручатися. Мені здається, що Барбу таки знайомий з цим Алчибіаде Стояном.

— А чому ж він це приховує?

— Стоян пише, що познайомився з Барбу в Берліні. Якщо цей факт підтвердиться, нам стане зрозуміло, чому він приховує своє перебування в Німеччині в 1939 році. І поки ми не одержимо ці відомості, за Барбу треба стежити…

Начальник другого відділу стенув плечима:

— Можливо, ти маєш рацію… Смеу зрадіє, бо він давно вже недолюблює й підозріває його. А тепер повернімось до твого прохання. Залиш мені цю трійку. Я пошлю її до штабу, а там уже дізнаються, чи продаються такі карти.

— Ні, це мене не влаштовує. Барбу цієї ночі не помітить пропажі. Але завтра чи післязавтра він вже почне шукати цю карту.

— Добре. Зараз я пошлю Параскивеску до штабу армії. Полковник Павлопол перефотографує її і до ранку поверне нам. Гаразд?

— Дуже дякую! Краще і бути не може!

— А от з відомостями про Барбу… Попросимо полковника зажадати їх з генерального штабу.

— Щире вам спасибі!

— Навіщо ти дякуєш? — відмахнувся капітан. — Я допомагаю тобі скільки можу. А коли хочеш почути мою думку…

— Навіть дуже хочу!..

— Я вважаю, що ти даремно звертаєш увагу на дрібниці. Ось, приміром, ці гральні карти. Хай навіть твоє припущення справдиться, — таких карт у нас немає в продажу. Ну, й про що це буде свідчити? Що він купив їх у Берліні? Невже ти думаєш, що досвідчений шпигун гратиме картами, які продаються тільки в Німеччині?

— Ні!

— Так що?

— По-перше, я не надаю цьому фактові великого значення. Але не виключена можливість, що він все-таки щось підкаже, і через те його не слід беззастережно відкидати. Частенько саме такі, на перший погляд, незначні факти дають несподівані результати.

— Та звісно, цим нехтувати не можна. Однак якщо розпорошувати увагу на дрібниці, то можна проґавити справді важливі факти. Іншими словами, за деревами не побачиш самого лісу. Тільки ти не думай, що я маю на увазі тебе й твій метод. Я кажу взагалі. Та зрештою це стосується й мене… Я теж часто захоплююсь дрібницями.

Капітан Георгіу начебто говорив і про себе, але з його тону, як завжди, досить самовпевненого, відчувалося, що він гудить лише Улю.

— Я скористаюся з вашої поради, пане капітан, — мовив контррозвідник.

— Мені було б прикро, якби ти не погодився. Я зовсім не хотів тебе ображати. — Помітивши, що Уля зібрався йти, капітан Георгіу додав: — Підожди, я зараз одягнуся. Підемо разом. Треба негайно написати листа і послати до штабу Параскивеску.

Недалеко від КП вони розійшлися.

А через півгодини по шосе мчав мотоцикл. В колясці сидів молодший лейтенант Параскивеску. У нього під кітелем, у кишені, був схований конверт, якого він мав передати особисто в руки начальникові другого відділу полковникові Павлополу.

А вранці Пеліною, шукаючи черевики, зазирнув під стіл і побачив трефову трійку.

— Друже, он твоя карта!

Барбу миттю підхопився. Взявши карту, дбайливо витер її від пороху і сховав у кишеню.

— Добре, що знайшлася. Без неї ж не розкладеш пасьянсу.

Ніхто з шифрувальників, крім Улі, не знав, де побувала тієї ночі трефова трійка. І нікому, крім нього, не було відомо, що на світанку спеціальний кур'єр другого відділу штабу армії вилетів літаком до Румунії. Він мав при собі фотокопію карти і секретне повідомлення полковника Павлопола до свого начальника з генерального штабу.

Капітан Георгіу ще і ще переглядав рапорт начальника розвідки полку «Сирот» молодшого лейтенанта Войнягу Темістокле, в якому повідомлялось про зраду одного командира взводу.

Молодший лейтенант Войнягу значився одним з кращих розвідників. Донесення цього офіцера були найточнішими і найдокладнішими. Капітан Георгіу навіть представляв його до нагороди.

Раптом до кабінету начальника другого відділу вбіг молодший лейтенант Параскивеску.

— Пане капітан, на шосе щойно застрелили молодшого лейтенанта Войнягу! — доповів він схвильовано.

— Що-о-о? Застрелили? Як це?..

— Я більше нічого не знаю. Це повідомив один солдат з інтендантської роти.

— Поклич його сюди!

Параскивеску привів солдата.

— Кажи панові капітанові все, що тобі відомо! — наказав йому.

— Слухаю! Здрастуйте, пане капітан! Я саме йшов до канцелярії старшини інтендантської служби Доробеца. Раптом гримнув постріл, і якийсь пан офіцер, що йшов назустріч, упав, як підкошений, метрів за сто від мене. Поки я добіг, він уже був мертвий.

— Зажди! — обірвав солдата начальник другого відділу. — Параскивеску, візьми двох солдатів з караульного взводу і принесіть труп сюди. Не треба показувати населенню цієї країни таких видовищ. Клич на поміч і нашого писаря. По дорозі можеш зайти до пана підполковника Стетеску.

Коли молодший лейтенант вийшов, капітан звелів солдатові:

— Ну, розповідай далі!..

— В цей час по дорозі проїздив один зв'язковий. Я попросив його повартувати, а сам побіг сюди. Той солдат каже, що офіцер з їхнього полку…

— З їхнього полку?

— Так, пане капітан. Мабуть, його прислали з якоюсь «кореспонденцією».

— Ну, а що далі?

— Більш нічого мені не відомо!..

— А чи не скажеш ти, хто вистрілив?

— Ні, пане капітан. На шляху не було ні душі. Мабуть, стріляв хтось з подвір'я… Хіба можна знати?

— Коло мертвого вже зібралися люди?

— Спершу я не помітив нічого. А