Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Відповідь: Постріл застав мене біля майстерень.

Запитання: Що ти там робив? З кимось розмовляв? А коли вистрілили, то зразу побіг на шосе?

Відповідь: Я не міг бігти!

Запитання: Чому?

Відповідь: Бо… бо сидів у клозеті… Якщо думаєте, що я вбив офіцера Войнягу, то можете заарештувати… У мене, як бачите, нема алібі[28]. На нещастя, я був тоді в такому місці, куди правила пристойності не дозволяють брати свідків.

Запитання: Жарти тут ні до чого. Даремно стараєшся… Ну, а тепер про інше. Коли ти вийшов з майстерні, труп ще лежав на шосе?

Відповідь: Ні, його вже забрали!

Запитання: А ти знаєш, де саме вбили офіцера?

Відповідь: Знаю, на тому місці скупчились солдати. Я теж зупинився і розпитав, що сталося… На землі ще була кров…

Запитання: Ти можеш назвати хоч кількох з них?

Відповідь: Звичайно. Там стояв ординарець пана майора Братоловяну, єфрейтор Панделеску з санроти. А ще..

Запитання: Досить! А на якій відстані від майстерень було вбито молодшого лейтенанта Войнягу?

Відповідь: Метрів за сорок-п'ятдесят. Хочу нагадати вам, що моя гвинтівка залишилась на квартирі. До того ж з мене поганий стрілець.

Запитання: Поки що ми тебе не звинувачуємо… Скажи, чи не здалося тобі, що Войнягу тоді поспішав?

Відповідь: Цього я не знаю напевне. Він ішов швидко. Але, як мені відомо, у нього взагалі така хода.

Запитання: Ти маєш щось додати до своїх показань?

Відповідь: Зовсім нічого!»

Капітан Георгіу сховав матеріал допиту шифрувальника в папку.

— По-моєму, Томеску говорить неправду, заперечуючи свою сварку з Войнягу, — мовив він. — Шифрувальник бреше, заявляючи, що йшов з ним тільки до майстерні. Я переконався в цьому, допитуючи інших свідків. Звичайно, у мене ще нема доказів його злочину, але свідчення старшини Доробеца не на його користь. Перш ніж зачитати цей протокол, я хочу розповісти тобі про дальший хід слідства.

В першу чергу я допитав солдатів з майстерні. Мені хотілося дізнатися, коли з'явився туди Томеску і скільки часу він там пробув. Швець сказав, що шифрувальник прийшов десь біля третьої і звільнився хвилин через п'ятнадцять. Ніхто з інших допитуваних не бачив ні як Томеску розмовляв з Войнягу, ні як він заходив до майстерні. Скільки я не розпитував двох солдатів, що пиляли тоді в дворі дрова, вони тільки розводили руками: «Не знаємо… Не бачили…».

Нічого не добившись, я викликав на допит кількох чоловік з інтендантства. Мене цікавило, чи не проходили повз їхній будинок Томеску з Войнягу. Не знаю чому, але мені думається, що Томеску не попрощався з Войнягу перед майстернями. Писаря інтендантства сержанта Тодінке на той час там не було, він разом з кухарем їздив по продукти. Солдати, які чистили картоплю, скориставшись нагодою, прилягли й «заснули, як убиті. Вони навіть не почули пострілу. Єдиний, хто дав важливе свідчення, це старшина Доробец. Ось послухай, що він сказав.

«Я бачив, як капрал-тетеріст Томеску Адріан разом з незнайомим мені молодшим лейтенантом проходив повз нашу канцелярію. Тоді було двадцять сім хвилин на четверту. Я саме відчиняв вікно. Вам, напевне, відомо, що пан капітан Медря багато палить. Він весь ранок просидів у кабінеті з сержантом Тодінке і дуже накурив. Збираючись працювати тут після обіду, я вирішив провітрити кімнату. Саме тоді на вулиці показався Томеску та незнайомий офіцер. Хвилин через десять, зачиняючи вікно, я знову побачив капрала-тетеріста Томеску. Він уже повертався сам, йшов дуже швидко. Подумавши, що шифрувальник поспішає на роботу, я й не надав цьому особливого значення. Відразу сів за стіл, щоб написати кілька звітів для першого відділу. А трохи згодом, не можу сказати точно, коли саме, почув постріл. Кажу щиро, це мене зовсім не стурбувало, бо солдати частенько-таки порушують наказ і стріляють з рушниць. Та зрештою в таких випадках неможливо виявити порушника, отож я й не виходив з кабінету.

Про вбивство довідався вже пізніше від сержанта Тодінке. Однак мені й на думку не спало, що застрелено того офіцера, який ішов з Томеску. Тодінке сказав, що біля вбитого вже зібралося чимало військових, які взялися обговорювати подробиці смерті. Довелося покинути папери і піти, щоб звеліти всім розійтися. І це було недаремно, бо солдати, яких ви послали за трупом, теж приєдналися до гурту. Скрутно мені довелося: спершу ніхто не слухався. Та зрештою я домігся свого. Минуло з годину, поки я зміг вернутися до канцелярії. А там кухар повідомив мені, що в нього пропала гвинтівка. Він підозрював солдатів, які чистили картоплю. Я відразу викликав їх і допитав. Всі троє заприсяглися, що нічого не знають. Та, по-моєму, вони й не могли цього зробити. Скоріше це чиясь помста. Ви ж знаєте, що в кухаря, крім приятелів, бувають і недруги. Зайвий ополоник супу, кращий шматок м'яса, цибулина чи кусень сала — ось чим він виявляє свою прихильність до друзів. Ті, кого кухар чомусь недолюблює, скоро відчувають це на собі. Вони дістають не кофе, а саму гущу. Борщ їм дають ріденький, не забілений, з шматком хряща чи кісткою. І ніякі протести не допоможуть, бо кухаря ніколи не вблагаєш.

Ось тому я вважаю, що рушницю взяв хтось з кухаревих недругів. Мабуть, той солдат приходив до нашої канцелярії, а тоді за звичкою повернув до кухні. І, побачивши, що солдати сплять, він узяв з гвіздка гвинтівку. Я певен, що вона таки знайдеться. Оце й усе, що я можу вам сказати.

Запитання: Скажи, Доробец, коли Томеску й Войнягу проходили повз інтендантство, вони говорили спокійно? Чи не вразило тебе щось у їхній поведінці?

Відповідь: Здається, ні… Але… я не можу з певністю сказати. Капрал Томеску наче сердився… Він весь час щось пояснював, вимахуючи руками. Коли б ви не запитали, я й забув би… Це ж така дрібниця.

Запитання: Тепер про інше…