Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Відповідь: Не помітив. Як я сказав, у мене це не викликало ніякої підозри. Через те я й не стежив за ним.

Запитання: А чи можна пройти з інтендантства до майстерень, не з'являючись на вулиці?

Відповідь: Так… Вони ж поруч… Між садибами стоїть лише невисокий паркан. Хтось з солдатів відірвав кілька дощок, і тепер можна, не виходячи на дорогу, пробратися з одного двору в інший».

— Оце і є його найважливіші свідчення. Решту ти прочитаєш сам, — сказав капітан Георгіу. — Отже, нема ніякого сумніву в тому, що Томеску нам збрехав. А навіщо? Хтозна. Завтра я влаштую йому очну ставку. Побачимо, що він заспіває…

— Може, й на цей раз не признається… Буде заперечувати так само, як він заперечував свою сварку з Войнягу. Та зрештою ця їхня зустріч не має ніякого значення.

Капітан насупився, розсердившись, що Уля нехтує цим найголовнішим, на його думку, фактом.

— Не розумію! Коли це не має значення, то чому ж він тоді відмовляється?

— Пане капітан, у вас уже склалася якась картина. Скажіть, хто ж таки вбив молодшого лейтенанта Войнягу?

— Не знаю!.. Вірніше, поки що не знаю. На підставі одержаних свідчень Томеску вже можна заарештувати…

Уля недовірливо похитав головою:

— Згоден з вами, у нас є досить підстав для цього арешту. Одно мені тільки неясно: навіщо Томеску вбивав офіцера? Звичайно, тут можна зробити кілька припущень. Приміром, з його зізнання виходить, що він не любив Войнягу. Можна навіть сказати — ненавидів його. Цей молодший лейтенант міг бути чудовим розвідником, але як людина він уявляється мені падлюкою. Випадок з скрипкою, скажу вам щиро, дуже обурив мене. І ви думаєте, чому Томеску розповів усе це до найменших подробиць? Бо ненависть узяла в ньому гору над усім іншим. Як бачите, Томеску навіть після смерті Войнягу ненавидить його і не може спокійно говорити.

Це одна причина вбивства. Людина, яка ненавидить когось з дитинства, легко може дійти до цього. Давайте обміркуємо тепер інші припущення. Уявимо, що всі розповіді Томеску про його дитинство та давню відразу до Войнягу — цілковиті нісенітниці. Одне тут є незаперечним — їхнє давнє знайомство. Познайомились вони в дитинстві, в університеті чи десь інде, це не має значення. Випадково зустрілися тут. Войнягу відомі деякі компрометуючі факти з минулого Томеску, факти, які, скажімо, могли б зацікавити другий відділ, тим більше, що капрал працює шифрувальником. Можна припустити, що він, намагаючись упросити Войнягу не виказувати його, почав нервувати, сердитись. Солдат з їдальні говорить, що капрал розчервонівся, наче йому надавали ляпасів. Старшина Доробец теж свідчить, що Томеску був дуже стурбований, що він говорив і жестикулював, а насуплений Войнягу тільки слухав. Проте скільки не просив Томеску, офіцер залишався невблаганним. І тоді капрал вирішив убити його. Ось це може бути другим припущенням. Тут виникає вже питання: звідки Томеску було відомо, що Войнягу буде повертатися? Більше того, як він знав час повернення — годину і навіть хвилини, — що міг_ навіть зайти до шевця? І чому, не маючи жодного алібі, Томеску не сховався, щоб його не побачили?

Нарешті постає й останнє питання: чого Войнягу повертався на КП? Вам він сказав, що хоче завидна потрапити в полк. На ваше запитання, чи здалось Томеску, що молодший лейтенант дуже поспішав, капрал відповів, що той взагалі. швидко ходить. Як би там не було, а ми можемо уявити, що Войнягу таки квапився. Що ж його змусило повернутися? Мабуть, якась невідкладна справа. Тут можна зробити таке припущення.

Молодший лейтенант, вийшовши од вас, дуже поспішав. По дорозі він зустрівся з Томеску. Можливо, капрал хотів докорити йому за якусь давню історію. Вони зупинились на вулиці. Запальний Томеску, розмовляючи, весь час вимахував руками. Але Войнягу квапився і, щоб не втрачати марно часу, попросив капрала провести його. Вони пішли разом. Раптом молодший лейтенант побачив людину, про яку треба було негайно повідомити вам. Покинути серед вулиці капрала або сказати йому всю правду він не міг.

Нарешті вони розсталися. Войнягу почекав, поки Томеску трохи відійшов, а тоді повернувся назад. І саме в цю мить пролунав постріл. Видно, злочинець вирішив ліквідувати того, хто його впізнав. Напевне, він стежив за Войнягу на відстані, вичікуючи сприятливого моменту. І, мабуть, не сподівався, що офіцер повертатиметься на КП, бо думка про вбивство з'явилась моментально. З сміливістю, що межувала з фаталізмом, — а втім, його становище було таки безнадійним, — сховавшись десь в інтендантстві, чи в майстерні, а то й на горищі якоїсь хати, він і вистрілив. До речі, витриманості і вміння стріляти йому не бракувало. Зараз убивця молодшого лейтенанта, — можливо, навіть шпигун, якого ми розшукуємо, — знаходиться в повній безпеці. Єдина людина, якої він боявся, вже мертва.

Оце й є ті три припущення. Напевне, одне з них відповідає дійсності. Ви проводили розслідування, отож і визначайте, яке саме. І вам пощастить лише при такій умові, коли ви не збилися на манівці.

Капітан Георгіу погортав товсту папку, а тоді глибоко замислився, втупивши очі в чорнильницю.

— Мушу визнати, — заговорив трохи перегодя, — що моя думка про це вбивство до певної міри збігається з твоїм першим припущенням. Томеску, безперечно, ненавидів Войнягу. Але капрал не застрелив би його тільки через ненависть. І коли він зважився вбити, то, значить, його змусили серйозні обставини. Може, й Войнягу, в свою чергу, ненавидів капрала. Або їм обом треба було звести давні рахунки. А можливо, Войнягу знав якісь компрометуючі факти з минулого Томеску. Отже, до давнього почуття ненависті прилучився ще й страх, що його розстріляють. Тоді й з'явилося рішення вбити Войнягу.

Оце твоє запитання — звідки було відомо Томеску, що Войнягу повернеться на КП? — на мою думку, можна поставити в усіх трьох припущеннях. Воно дійсно є немов якимсь ключем до всієї справи. Я теж думав про нього. А поруч з цим постає й інше питання: коли він вирішив убити молодшого лейтенанта? Як тільки побачив його чи тоді, коли Войнягу повернув до КП? Мабуть, у цю останню мить. Я вважаю, що, розмовляючи з ним, Томеску зумів умовити його мовчати. От він