Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

І в ту ж мить пригадав випадок, коли йому довелося бачити таку саму карту. Він їхав тоді нічним поїздом до Парижа в одному купе з двома гітлерівськими офіцерами. Біляві, круглолиці молоді унтери поводились дуже нахабно. Вони говорили голосно, весь час реготали, не звертаючи уваги на інших пасажирів, які через них не могли заснути.

Цілий вечір грали в карти. Десь опівночі, похапливо зібравши свої чемодани та пакунки, зійшли на невеличкій станції.

Вранці Уля прокинувся і побачив на сусідній лавці загублену карту. Взяв її двома пальцями, наче якусь заразливу річ, і викинув у вікно.

І ось зараз Уля побачив той самий рисунок.

«Зрештою, це не так уже й важливо», — подумав він, все ще тримаючи в руках бубнового туза.

Та й справді у нього не було підстав надавати цьому фактові важливого значення. Адже всім відомо, що під час союзу з Гітлером Румунія була переповнена німецькими товарами. Не виключена можливість, що гітлерівці серед інших дрібничок привозили взамін за пшеницю та нафту й карти.

Думаючи про це, Уля неуважно стежив за грою своїх товаришів.

— А чиї ж це? — запитав він байдужим, тоном.

— Барбові! — пояснив Мардаре. — Він знає їх, як свої п'ять пальців. Ти думаєш, чому він завжди виграє. Тут якісь чари…

— Може, й так, — посміхнувся Барбу.

Бурлаку розсердився:

— Мардаре має рацію. Я розумію, людині може пощастити раз, два, десять… Але коли вигравати завжди? Він же ніколи ще не програвся. Тут справа не чиста.

— Гей, гей, старина, на тебе, їй-богу, не можна сердитись. Якби мене назвав шахраєм хтось інший, то я стукнув би його по голові. А тобі прощаю. Бачу, що ти сказав це із злості, бо скоро зовсім програєшся. От коли б ти зараз почав вигравати, то вже не підозрівав би мене… На знак того, що я не серджусь, даю тобі сьогодні карти, можеш покласти їх на ніч під подушку. Можливо, тоді й пощастить у грі…

Бурлаку, нічого не відповівши, знову зміряв його поглядом.

Уля вирішив помирити їх.

— Щоб не сваритися, викиньте їх до біса і дістаньте інші, — сказав він.

— Спробуй знайти, ми поставимо тобі могорич! — відповів з іронією Барбу. — А тим часом давай сюди бубнового туза, не бомбардуй його щиглями. Моя черга роздавати.

Уля машинально подав йому карту і підвівся.

— Ну, старина, бажаю тобі щастя! А я йду спати, обридло вже «уболівати» за тебе.

Трохи згодом, розстилаючи постіль, знову уявив той рисунок.

«Не пошкодило б перевірити, чи продаються такі карти в Румунії», — подумав він.

В цю мить обізвався Пеліною, який саме одержав листа від дружини:

— Послухай, Барбу, тобі передає привіт Алчибіаде Стоян… А я й не знав, що ви знайомі…

Почувши це ім'я, Барбу ледь помітно здригнувся.

— Це мій друг. Ти говориш, що не знаєш його? А він пам'ятає тебе. Довідався від зовиці, приятельки твоєї дружини, що ти тут, і зараз збирається тобі написати.

— Та кажу ж, що я з ним не знайомий. Мабуть, він плутає мене з кимсь іншим.

— Стоян пише, нібито познайомився з тобою в тридцять дев'ятому в Берліні. А ти ж нам ніколи й не розказував про Німеччину.

— Бо я там ні разу не був.

— Значить, він таки помилився. Треба написати йому…

— Авжеж, напиши…

Як Барбу не намагався говорити спокійно, однак Уля відчув, що голос його змінився.

І замість того, щоб лягти спати, контррозвідник одягнув шинелю.

— Хочу пройтися трошки перед сном, — сказав він і вийшов, вкрай здивувавши шифрувальників.

— На нього знову напала любовна згага! — пожартував Мардаре, роздаючи карти.

— Їй-богу, він з'їхав з глузду! — додав Пеліною, уже вкладаючись спати. — Навіть розжалування не допомогло.

— Зрештою, його таки розстріляють або відішлють на передову, — додав від себе Барбу. — Хай це буде між нами, але надто вже він гне кирпу!

— Досить теревені правити, — весело вигукнув Бурлаку, який вже почав вигравати. — Сказав же він вам, що хоче трохи пройтися. То навіщо ж ці підозри? Безглуздо уявляти, що йому й зараз на думці молодиці. Плещете язиками, наче ті перекупки! — І Бурлаку повернувся до Томеску, який саме роздавав карти: — Мені одну-однісіньку, друже. Так!.. Всі грають? Ну, добре…

Захопившись картами, вони скоро й забули про свого друга.

Тим часом Уля розшукував капітана Георгіу. В штабі його не застав і пішов на квартиру.

— Що трапилось, пане Уля? — поцікавився начальник другого відділу, явно стурбований.

— Нічого страшного, пане капітан. Прошу пробачення, що турбую вас у цей пізній час. Допоможіть мені.

— Дуже охоче! Я слухаю!..

— Пане капітан, ви граєте в карти?

— Якщо є час і компанія, то я не відмовлюся зіграти в покер. А чому саме це зацікавило тебе?

Уля вийняв з кишені трефову трійку, яку йому вдалося непомітно взяти з столу, бо вона не потрібна у грі в покер.

— Чи не змогли б ви мені сказати, чим відрізняється ця карта від звичайних?..

Капітан взяв її в руки, пильно глянув з обох боків.

— Я не бачу в ній чогось особливого!

— Як по-вашому, чи продаються такі карти у нас в країні?

— Та певне… А хіба що?

— Погляньте на ці діагональні смужки!.. Адже на всіх картах вони йдуть зліва направо, а тут — навпаки. От коли б довідатись, чи є в нас у продажу такі карти?

— Хіба цей факт має якесь значення?

— Сам по собі — ні. Але в зв'язку з іншими він дуже важливий. Отже, я висловлюю ще одне прохання: запросіть