Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

— Пошли їй хоч сьогодні вісточку!

— Неодмінно! Коли ж вона її одержить? Не раніше як за тиждень. І, напевно, проллє чимало сліз. Дурень же я, несусвітній дурень!..

Тим часом конвоїр завів косоокого на КП. Коли підійшли до хати своїх хазяїв, Уля байдуже спитав:

— Ти що думаєш робити? Зайдеш на квартиру?

— Авжеж! Хочу трошки подрімати до роботи. А ти хіба ні?

— Та мені не до сну… Піду писати листа своїй приятельці. Приємних тобі снів, старина!

Він обернувся і попрямував до КП.

Бажаючи швидше потрапити до другого відділу, Уля бігцем піднявся по сходах.

Біля дверей його зупинив днювальний.

— Кого ви шукаєте, пане студент?

— Пана капітана Георгіу.

— Він зараз у їдальні…

— А пан молодший лейтенант Параскивеску?

— Допитує в кабінеті капітана Георгіу одного цивільного, що його недавно привів ось цей… — І днювальний показав на солдата, який уже хропів на стільці.

— Піди й скажи про мене панові молодшому лейтенантові… Я маю серйозну розмову…

— Не можу, пане студент. Мені звеліли нікого не впускати.

— Прошу тебе, зайди… У мене важлива справа…

Днювальний ще трохи подумав, а тоді зважився відчинити двері. Через кілька хвилин повернувся і запросив Улю до кабінету. Напроти молодшого лейтенанта Параскивеску сидів, загорнувшись у плащ, косоокий. «Брат» Катуски був таким засмученим, що навіть не підняв голови, коли рипнули двері.

— Ходімо до цієї кімнати, Уля! — попросив офіцер. — Ну, що трапилось? — запитав він, коли їх уже ніхто не міг чути.

— Пане молодший лейтенант, ви вже допитуєте затриманого?

— Ще ні! Він не знає румунської мови, а я — мадьярської. Мусив послати за перекладачем Дяком…

— А хоч довідались, хто це такий?.

— Ні. В супровідному папірці зазначено, що сьогодні вдосвіта він намагався перейти лінію фронту. І натрапив на наших патрулів. Може, ти знаєш його?

— Пане молодший лейтенант, треба негайно викликати пана капітана.

— Дурниці, — гордовито відказав Параскивеску. — Мені вже не раз доводилося самому допитувати арештованих.

— А я вважаю, що зараз це мусить зробити пан капітан… Дозвольте подзвонити йому по телефону?

І, не чекаючи згоди, Уля покрутив ручку апарата.

— Алло! Алло! Говорить молодший лейтенант Параскивеску. Пошукай там в їдальні пана капітана Георгіу і поклич його до телефону… — А тоді повернувся до Параскивеску — Прошу вибачити, що я говорив од вашого імені. Якби назвав своє, телефоніст, напевне, не послухався б. Ви ж знаєте цих зв'язківців…

Коли почувся телефонний дзвінок, Уля знову схопив трубку.

— Пан капітан Георгіу? Здрастуйте! Біля апарата солдат Уля Михай. Повідомляю вам, що один з тих молодчиків уже впіймався. Хочете допитати його самі? Я розумію… Передам ваше розпорядження панові молодшому лейтенантові. Ми чекаємо на вас!..

Параскивеску, почувши цю розмову, подивився на Улю з недовір'ям.

— Що? Це один з тих, що мало не спровадили тебе на той світ?

— Авжеж. І ви кажете, що він був уже біля самого фронту?

— Так зазначено в повідомленні офіцера інформаційної служби «Тротуша». Його впіймали у секторі, де стоїть рота лейтенанта Горня.

— В такому разі, нам уже не пощастить затримати інших. Мабуть, красуня Катуска та її батько вже перебралися до німців…

— Щось не віриться… Вони не такі необачні, щоб рискувати разом в одному місці.

— Можливо… В таких справах ви розумієтесь краще…

Проте Параскивеску все ще сердився.

— Де ж уже той Дяк? — вибухнув він гнівом.

— А ви не турбуйтесь… Як вам відомо, я теж знаю угорську мову. А коли зважити ще й на те, що я головна дійова особа недавньої пригоди, то цілком можна обійтися без перекладача.

В цю мить відчинились двері, і увійшов солдат-тетеріст Дяк Гаврил.

— Ти вже не потрібен, Дяк! Можеш іти… — звелів йому молодший лейтенант.

Дяк Гаврил, закінчуючи голитися, щоб устигнути з'явитись на виклик, зопалу порізався в кількох місцях. А зараз здивовано поглянув на офіцера і, сердито помацавши порізи на щоці, вийшов.

Невдовзі з'явився капітан Георгіу. Він уважно вислухав молодшого лейтенанта і сказав:

— Добре, Параскивеску. Я сам допитаю заарештованого. Здається, ти ще не обідав. Йди вже… Якщо будеш потрібен, я покличу…

Капітан Георгіу та Уля відразу перейшли до кабінету. Затриманий сидів на стільці, втупивши очі в землю.

— Як поживає Катуска, парубче? — запитав Уля і присунув ближче стільця.

Почувши це ім'я, косоокий мимоволі здригнувся. Глянув на Улю і одразу ж упізнав. На якусь мить у його очах блиснув переляк. Він відповів не скоро і до того ж невпевнено:

— Не знаю, про кого це ти питаєш? У нашому селі багато дівчат з таким іменем.

— То, може, й мене не знаєш?

— А хто ж ти? Ми вперше бачимось…

— Справді, вперше?..

— Авжеж!..

— Якщо ти хочеш обманути нас, то це даремно. Раджу тобі бути відвертим. Краще для тебе…

— Залякуєш?.. Та я не боягуз!..

— Слухай!.. Зрештою, ти таки зізнаєшся. Отож не роби собі зла. Скажеш усе відразу, — зостанешся живим…

Косоокий презирливо знизав плечима:

— Слухай, не базікай марно, бо я вирішив таки говорити. Можеш запитувати. Але пам'ятай, я роблю це не для того, щоб полегшити свою долю. Що мені моє життя? Я й так скоро помру: легені вже догнивають… Хочу тільки швидше позбутися ваших набридливих запитань, щоб поспати хоч з годину… Три ночі не стуляв повік…

Уля переклав капітанові слова косоокого, а потім