Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

— Алло, Жан? Добрий вечір, друже! Мішель повернувся з провінції.

Трохи перегодя під вікном оберштурмбанфюрера Гесса з'явився якийсь жебрак з шарманкою.

Почувши деренчливу мелодію, гість у формі полковника СС сказав начальнику гестапо:

— Хоч мені й хочеться відправити вас на той світ, проте я зважую на обіцянку свого друга. Зараз мені треба йти. Та перш ніж я виберусь звідси, ви мене затримаєте. Щоб цього не сталося, доводиться вживати певних заходів.

І в ту ж мить стукнув Гесса по голові ручкою револьвера. Оберштурмбанфюрер упав.

«Полковник» зв'язав йому руки, заткнув рот ганчіркою і вийшов з кабінету.

На вулиці до нього під'їхала машина, яка досі стояла недалечко. Вона збавила швидкість, щоб офіцер зміг сісти, і помчала геть…

Згадавши цю пригоду, Уля відступив од вікна. Замислившись, мовчки ходив по кімнаті. А за дверима несамовито хропів санітар Панделеску. Дощ і вітер вщух. Тільки валки підвід усе скрипіли, проїжджаючи розмитою дорогою.

Ніч спогадів!..

Після успішного проведення цієї операції Улю Михая послали в провінцію, бо в Парижі на нього чекала небезпека, — гестапівці, розлючені його спритністю, підняли на ноги всіх своїх агентів та інформаторів. Але Уля і там не сидів без діла. Він організував інформаційний центр, який невдовзі приніс чимало користі. Місцеве населення, нехтуючи небезпекою, запропонувало йому свою допомогу. Особливо кмітливими появились жінки, які почали надсилати відомості з усіх кінців. Завдяки цьому макі успішно здійснили десятки диверсій.

Пізніше, після перемоги радянських військ у районі Кишинів — Ясси і підписання перемир'я, Уля Михай виїхав з Франції. Повернувся на батьківщину і попросився на фронт, щоб і вдома боротися з фашизмом. Однак його залишили при генеральному штабі. І там Уля успішно виконав кілька завдань, використавши досвід, набутий у рядах руху Опору.

Коли генеральному штабу стало відомо, що абвер зацікавився шифрувальною машиною, Улю послали в штаб дивізії «Молдова».

«Безперечно, — мислив собі капрал, — ця справа набагато важча, ніж я думав. Бісова Катуска…»

Збагнувши, що коли знову почне перебирати в пам'яті цю свою пригоду, то не засне й до ранку, Уля витягся на ліжку.

І скоро надійшов сон.

Наступного ранку дощ подужчав.

Шифрувальники вже нудились без діла, сердиті і похмурі.

Один тільки Барбу Васіле, взявши цигарку в зуби, спокійнісінько підшивав папери у велику теку, іронічно посміхався, час від часу зиркаючи на хлопців.

Бурлаку заходився лагодити запальничку. А через те, що в нього нічого не виходило, він раз у раз лаявся. Пеліною присунув стілець до вікна, бо зливі, здавалося, не було ні кінця, ні краю. Томеску чистив друкарську машинку. А що стосується Мардаре, то він просто байдикував. Курив і коли-не-коли голосно позіхав.

Капітан Смеу ще не повернувся з другого відділу, куди його викликали годину тому.

Пеліною, тарабанячи пальцями по шибках, задумливо мовив:

— Напевне, цей проклятущий дощ зміниться снігом. Бідолашні піхотинці. Сидять десь в окопах по коліна у воді, а зверху ще й ллє як з відра…

— Так, нещасні! — кисло посміхнувся й Бурлаку. — Краще вже йти в атаку, аніж киснути в болоті. Коли дощ і вітер проймають тебе до кісток, то хочеться швидше вмерти. Принаймні мертвим ти вже не відчуваєш, що струмені води, змочивши тебе до рубця, вже повзуть по хребті, наче якісь огидні черв'яки. Що не кажіть, а я вже пережив це, друзі. Якось вночі лило наче з відра. І один солдат з мого взводу…

— Та про цей випадок ти розповідав зовсім недавно, — перебив його Пеліною.

— Замовчи, Пеліною, нехай розкаже. Скоріше мине час. Я ніяк не збагну, чого ви так сердитесь? — з удаваною щирістю мовив Барбу, добре розуміючи цю нервозність шифрувальників.

— Ну, ну, не прикидайся дурником, — відказав йому Мардаре. А тоді повів уже іншим тоном — Та й довго ж його там тримають. Ніяк не розумію, навіщо ця тяганина. Морочать голову собі й іншим.

Його слова дали поштовх для висловлення спільного невдоволення.

— Зрештою, що він зробив злочинного? — не втримався першим Бурлаку, — Хотів переспати з молодичкою. Ну й що? Велике діло! Та в наших жилах тече кров, а не вода… А що чоловік спіймав їх на гарячому, то це вже інша справа! Таке може трапитись з кожним. Хотів би я знати, як повівся б пан капітан Георгіу, коли б його поманила в ліжко яка-небудь красуня. Ми ж солдати, а не монахи. Аж гидко слухати про таке лицемірство. — І він стукнув по столу запальничкою, якої так і не зміг полагодити.

Томеску, закінчивши чистити друкарську машинку, додав:

— Мені не подобається, що вони викликали й нашого капітана. Чого доброго, ще запідозрять бідного Улю в шпигунстві?

— Працівники другого відділу, — на цей раз щиро обурився Мардаре, — тільки й бачать навколо себе шпигунів та агентів. Спробуй висловити якесь невдоволення, так і примітять… Ой, нелегко, зовсім нелегко зараз нашому Улі.

— Подумаєш, велике цабе! — в'їдливо вимовив Барбу.

Пеліною розсердився.

— Ти просто неможливий, Барбу. Тільки тебе одного й не дратує це свинство. А тут йдеться не про Улю, якому ти, звичайно, можеш не симпатизувати. Мене дивує сама міра покарання. Кажуть, генерал звелів розжалувати Улю. От усі й обурились, навіть офіцери, хоч вони й недолюблюють нас, тетерістів.

— Тут найбільш вражає те, що генерал зважився на таке безглузде рішення. Ми ж знаємо його як розсудливу людину…

— А ти не дивуйся… Справа зовсім не в генералові… Не важко здогадатись, що це старання факіра, — перебив його Мардаре.

— Можеш не сумніватися, — заговорив знову Пеліною. — Мене дивує, як Улю взагалі не віддали до воєнно-польового суду.

— Ой, ой! — вигукнув Бурлаку, — цього ще бракувало. Слово честі, вся