Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Знаючи доброту й лагідну душу цього офіцера, всі дивились на нього з симпатією і співчуттям.

Капітана Медрю до всього ще й бентежила присутність начальника шифрувального відділу. І навіщо капітану Смеу було приходити на церемонію розжалування?

Хоч-не-хоч, а треба сказати солдатам те, що йому звеліли в штабі. Зітхнувши, Медря вийняв з кишені аркуш паперу з нотатками своєї промови і, намагаючись говорити суворим тоном, розпочав:

— Солдати! Один ваш товариш, капрал-тетеріст Уля Михай, порушив розпорядження пана генерала та військовий устав. Усім відомо, що пан генерал армії Войнеску спеціальним наказом заборонив нам усілякі стосунки з цивільним населенням. Не важко зрозуміти, навіщо це зроблено. Адже ворог бореться не тільки на фронті, а й в тилу. На передовій — зброєю, а в тилу — за допомогою шпигунів, які різними хитрощами намагаються зібрати відомості про наші сили. Ці ворожі агенти не носять на грудях таблички з написом: «Я шпигун, остерігайтесь мене!». Навпаки, вони намагаються якнайкраще замаскуватися. Вже траплялося не раз, що саме та особа, якій ти вірив в усьому, насправді виявлялася шпигуном або шпигункою. Ось для того, щоб ви, самі того не бажаючи, не виказали ворогові військових таємниць, командуючий армією і підписав згаданий мною наказ. Ваш товариш порушував його багато разів. А оце недавно, тільки дякуючи щасливому випадкові, він вирвався живим з пастки, в яку його заманила гітлерівська шпигунка, щоб вирвати від нього секрети шифрувального відділу…

Капітан Медря говорив з півгодини, поки не вичерпав усіх пунктів з своїх нотаток. А скінчивши, зиркнув на каштана Смеу. Однак той байдужісінько собі дивився кудись убік.

Тоді Медря вийняв з кишені інший папірець і прочитав наказ про розжалування капрала-тетеріста Улі Михая.

Хоч усі солдати знали про це й раніше, однак, вислухавши вирок, вони аж затремтіли. Не в одного мурашки побігли по спині. Ті, що були недалеко від Улі, зразу ж поглянули на нього. А він, худий і блідий, стояв струнко і дивився перед себе.

— Уля Михай, п'ять кроків уперед, марш! — скомандував захриплим голосом капітан Медря.

Капрал вийшов з шеренги і виструнчився. Їхні погляди зустрілися. І якщо очі Улі залишались спокійними, то в поглядові капітана світилося щире співчуття.

«Ну й сильний душею оцей Уля!» — подумав не без гордощів Медря.

А потім звернувся до старшого унтер-офіцера Доробеца:

— Виконуй наказ пана генерала!

Той підійшов до Улі і, зірвавши нашивки погонів, кинув їх на землю. Вони упали в калюжу і попливли по брудній воді, наче два невеличких жовтих кораблики.

Після цього капітан Медря наказав розійтися, а сам у супроводі старшого унтер-офіцера Доробеца поспішив до канцелярії.

Капітан Смеу відійшов і собі.

Улю враз оточили друзі, щоб висловити своє співчуття. Розгублено озирнувшись, він попросив закурити. В одну мить йому простягли з десяток пачок. Узяв одну цигарку, запалив і, подякувавши, попрямував до воріт.

Ніхто не насмілився піти за ним. Лише коли Уля вийшов за ворота, Бурлаку схаменувся.

— В такий момент не можна залишати його самого! — мовив він і кинувся йому навздогін.

На вулиці простував поруч, не наважуючись заговорити.

— Що скажеш, старик? — запитав Уля якимсь сумним і втомленим голосом.

— Жаль мені тебе, братику. Хай мене грім поб'є, коли брешу… Оце як Доробец зривав твої нашивки, у мене аж сльози з'явились в очах, хоч сам я не з плаксивих.

— Та що ти?.. Сам же я й винен. Слава богу, що цим обійшлося. Могло бути й гірше.

— Гірше? Та ти ж не вбивця якийсь!

— Не кажи цього, старик! Звичайно, я не пишаюсь… А проте слід визнати, що цю кару заслужив. Що, коли б на моєму місці опинився хтось слабіший вдачею? Мене вони могли посікти на шматки і все одно не вирвали б жодного слова. А інший хіба витримав би під дулом автомата?

— Умгу! Ти маєш рацію. Але звідки вони дізналися, що ти шифрувальник?

— Не знаю! Відразу це сказали. І знаєш, що їм забаглося почути? Не більше й не менше, як про нашу шифрувальну систему!..

— Ти бач!.. Правду кажучи, досі ці розмови про пильність здавалися мені вигадками другого відділу. От і Мардаре говорив, що там уже схибнулися на шпигунах. А зараз я бачу, що вони мають рацію. Не можу збагнути, чого я так сперечався з Барбу, який запевняв, що ти заслуговуєш на це покарання. Так і кортіло кинути йому чорнильницею в голову. Ох, і прокляті… Хоч Барбу виявився правим, все-таки я певний, що він один не любить тебе…

— Правда? — перепитав Уля. — Я не бачу підстав для якоїсь ненависті. А проте мені це байдуже. Іншим я стурбований. Як могло статися, що мене ошукала баба. Ех, і гарна ж вона була, гадина! Та що поробиш? Такий вже я вродився. Люблю жіночок, і все!

— Тоді навіщо ти вигадав цю казочку про ревнивого коханця, який нібито застав тебе у любки? — з докором запитав Бурлаку.

— Повір, братику, все це з переляку… Те саме я спершу розповів і в другому відділі. Але пізніше збагнув, що коли я приховаю правду, то шпигуни втечуть. Працівники другого відділу вважають, що зуміли вивідати це у мене завдяки своїй спритності. А насправді…

Однак Уля не докінчив. Його несподівано здушило хвилювання: назустріч у супроводі конвоїра йшов цивільний у довгому плащі. І це був не хто інший, як косоокий, «брат» Катуски.

«Хоч один, та вже попався», — подумав капрал з радістю. На його устах з'явилась глузлива посмішка.

Бурлаку відразу запитав:

— Що з тобою, Улю? Невже ти знаєш цього бандита?

— Де там. Ніколи й не бачив! Це я згадав, що одній моїй приятельці сьогодні сповнилось двадцять п'ять літ. І уяви собі, я забув її привітати. А ця жінка, не одержавши мого поздоровлення, подумає, що я загинув. І плакатиме…