Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

— В такому разі слухай мене… Коли тобі ніде переночувати, то зайди ось на цю квартиру… Там одна жінка здає мебльовані кімнати. До готелю не показуйся. А завтра почекай мене до дев'ятої. Коли ж я не прийду, то значить… значить, нам не можна більше зустрічатися. А зараз на добраніч… Бажаю тобі щастя!..

Юнак подав руку і пішов геть.

Так Уля й налагодив зв'язок з макі[23].

Перше доручення підпільників він виконав успішно, виявивши при цьому відвагу, спритність та розсудливість. Потім йому давали все важчі завдання.

Діяльність гестапо надто пожвавилась. Спираючись на широку сітку інформаторів, воно заарештовувало багатьох учасників руху Опору. Скрізь тільки й говорили про смертні вироки та заслання до концтаборів у Німеччину. Тоді Уля Михай попросив дозволу розвідати методи роботи гестапо. Його прохання задовольнили, хоч це доручення було дуже небезпечним. І він викрив чимало шпигунів, зумівши запобігти арештові окремих борців Опору.

Вистежуючи якогось агента гестапо, випадково натрапив на одну катівню. В'язні, яких туди привозили, зникали безслідно. Гестапо зберігало в суворій таємниці все те, що відбувалося за стінами цього будинку. Стояв він у тихому кварталі поміж садами і мав вигляд вілли. Нікому з сусідів не випадало нагоди побачити когось з його мешканців, бо ті ніколи не виходили в місто пішки. Їх відвозив і привозив елегантний чорний лімузин з опущеними занавісками.

Це дуже заінтригувало Улю. Ну, а коли комусь захочеться дізнатися, хто їздить у чорному лімузині, то він знайде можливість задовольнити свою цікавість. Можна, приміром, вчинити невеличку поломку. І от одного дня чорний лімузин потерпів аварію, до того ж зовсім недалеко від тієї дивної вілли. Увіткнуті поміж каміння бруківки гвіздки пробили шину. І саме тоді, коли водій заходився міняти колесо, на вулиці показався якийсь юнак. Підійшовши ближче, він ввічливо запропонував свої послуги. І хоч йому відмовили, однак хлопчина встиг зазирнути в середину машини.

Іншого разу під лімузин мало не попав якийсь обшарпаний п'яниця, що кривуляв вулицею. На його щастя, шофер устиг загальмувати. І замість подяки цей смішний п'янюжка, сварливий, як і його друзі по чарці, взявся клясти водія та пана, який сидів у машині. Цей останній, як він помітив, був військовий, хоч і їхав у цивільному одязі.

Користуючись такими прийомами, Уля довідався, що чоловік у цивільному — один з начальників гестапо, оберштурмбанфюрер[24] Конрад Гесс.

Це відкриття скоро стало у великій пригоді підпільникам. Гестапівці заарештували одного керівника руху Опору і засадили до цієї катівні. Уля напросився звільнити його. Хоч план цей виявився дуже ризикованим, однак товариші, зважаючи на керівну роль арештованого в русі Опору, дозволили йому спробувати щастя.

Одного дня в кабінеті начальника гестапо з'явилися два офіцери-есесівці. Один з них, в чині полковника СС, звався Мартін Вернер, а другий — капітан СС Франц Брош. Приїхали, напевне прямо з Берліна за секретним наказом Гіммлера.

І раптом вони спрямували на оберштурмбанфюрера Конрада Гесса дула револьверів, розкривши справжню мету свого візиту.

— Пане підполковнику, ви заарештували якогось там Люїса Демаржа. Якщо вам дороге життя, то просимо написати кілька слів начальникові тюрми, заснованої у віллі. Лист мусить бути такого змісту: оскільки спеціальний посланець рейхсфюрера Гіммлера має особисто допитати Люїса Демаржа, то вам слід зараз же передати заарештованого капітанові СС Францу Брошу.

Гестапівець, який був сміливий лише на допитах закованих в'язнів, підкорився.

— Панове, я зроблю все для вас… — мовив він. — Тільки чи залишите мене живим?

— Ми вже дали слово…

Підполковник написав потрібного листа.

— А тепер дозвольте скористатися вашою машиною, яка вже стоїть внизу.

— Ви й справді добре поінформовані. Ганс уже чекає на мене…

— Іноді ми знаємо більше за вас.

Через кілька хвилин чорний лімузин мчав вулицями Парижа до вілли.

Біля воріт шофер засигналив, брама відчинилась, і машина в'їхала в двір.

Назустріч капітанові СС вийшов високий, худий есесівець з головою мертвяка. Навіть не відповівши на його привітання, Уля Михай, граючи роль капітана Франца Броша, наказав:

— Проведи мене до коменданта Крамера!..

— Унтер-офіцер СС Франк Мюллер! — відрекомендувався той, стукнувши закаблуками. І, низько вклонившись, повів капітана в дім. Біля масивних дверей зупинився і злегенька постукав. А тоді ввічливо запросив офіцера до кабінету.

З-за столу підвівся головатий здоровань з поглядом професіонального вбивці. Його вуса «а ля Гітлер» нагадували великого чорного жука.

— Комендант Крамер?

— Так, пане капітан!

Гітлерівець благоговійно взяв листа і почав його читати.

— Ти, Крамер, навіть не уявляєш, яку послугу зробив великій Німеччині, заарештувавши цього бандита Демаржа, — мовив Уля. — Пан полковник СС Вернер, доповідаючи рейхсфюрерові Гіммлеру, не забуде згадати і твоє ім'я. — І нетерпляче поглянув на годинник, даючи зрозуміти, що йому не можна затримуватись.

Крамер, полещений похвалою, натиснув на кнопку. В дверях з'явився той самий есесівець з головою мертвяка.

— Франк, надінь арештованому Люїсу Демаржу наручники і проведи до машини. Даю тобі п'ять хвилин!

Унтер-офіцер стукнув закаблуками і пішов геть. Невдовзі він повернувся і доповів про виконання наказу.

— Франк, ти поїдеш з паном капітаном.

— Навіщо? Пан полковник Вернер хоче особисто познайомитись з тобою… Отож він і привезе сюди цю французьку погань.

І, щоб комендант не встиг заперечити, Уля викинув руку вперед:

— Хайль Гітлер!

Хвилин через п'ять елегантний лімузин виїхав з воріт вілли.

На розі сидів якийсь юнак і читав газету. Почувши хурчання мотора, він підвів голову. З машини до нього посміхнувся офіцер. Ця посмішка так подіяла на хлопця, що його рука затремтіла, — це було видно по газеті, яку він тримав. Отямившись, він перейшов вулицю і поспішив до кафе. А там