Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун

— Хочу передати мадам подяку за промо-шоу, яке відбулося недавно у Києві. У вас, Анно, неабиякий хист до організації подібних видовищних заходів.

Етьєн спробував було поцілувати жінці руку. Але та, випередивши його рух, немовби поковзнулась і схопилася за рукав Недяка. Жуайар зробив вигляд, що не помітив її прихованих намагань уникнути зближення.

— Франсуа, ви собі не уявляєте, яке то диво — нічне видовище над водою, виконане у форматі «три де». Декому з глядачів на березі Дніпра здавалося, що велетенські голографічні фантоми, ступаючи по мосту, ось-ось насунуться просто на них.

— В Україні ще не раз багато що відбуватиметься вперше, і прискорити цей процес — наше завдання, — майже плакатною мовою відповів Недяк, ввічливо підтримуючи мадам під лікоть.

Його намагання чи то покепкувати із пафосного тону Етьєна, чи то, навпаки, звеличитися самому на тлі зусиль посольського піару зачепили Жуайара.

— Ви задоволені своїм бізнесом? — на всяк випадок примирливо запитав він у Франсуа.

– І так, і ні.

Пролунало запрошення до пасажирів пройти на посадку. Свою розповідь Недяк продовжив у салоні літака.

Жуайар уважно слухав підприємця, дивуючись його жвавій міміці, в якій основну роль відігравали густі чорні брови і проникливі очі кольору тютюну. Як виявилося, спільні підприємства Недяка приносили невеликий дохід. До цих слів Етьєн поставився із погано прихованою недовірою. Водночас він схвально сприйняв новину про участь Франсуа в проекті з вирощування ріпаку, за підтримки гранту Європейської Комісії. Але підприємець не планував розширювати свій бізнес.

— Такої політики притримується більшість інвесторів в Україні, — сказав Недяк. — Попри заяви політиків про стабільність, останніми роками у цій державі мало що змінилось у позитивний бік. Мій друг, менеджер однієї з французьких фірм Жан Балу провів у Донецьку декілька років, розвиваючи бізнес. Проте він так і не побачив чітких правил гри між підприємництвом і державою.

— Не можу з вами погодитися. У Європейській бізнес-асоціації помітили легке пожвавлення інвестиційної активності, — крізь зуби зауважив Жуайар.

— Мені відома ця статистика, — відмахнувся Франсуа. — Але в ній ідеться про так званих портфельних інвесторів, які вкладають кошти у цінні папери. Вони злітаються на здобич, як метелики на світло. Сьогодні їх цікавлять акції енергетичних підприємств, а завтра? Це гравці, які вмить залишають ринок, коли знижується їхній прибуток. Більшість ключових для України напрямів, таких як енергозбереження та екологія, досі залишаються вкрай непопулярними.

Етьєн був змушений визнати, що має справу з досить обізнаним співрозмовником.

— Пропоную обговорити цю тему у ширшому колі. Хто з нас правий, покаже форум. Ясна річ, що країні потрібні інвестиції. Багато сподівань у цьому плані покладають на підготовку до наступного Євро-2012. Але, між нами кажучи, як можна було призначити цей турнір в Україні, де немає спортивної інфраструктури!? Як можна було не брати до уваги тутешній рівень життя, непридатність питної води, що тече з кранів, епідемію туберкульозу і СНІДу? Якби тільки ще. Тут же справжнісінький економічний мор. За останні два десятиліття не збудовано жодного великого підприємства. Здається, у головах українців закладено програму, в якій відсутня орієнтація на регіональний прогрес: буцімто, ця частина суходолу приречена на самознищення.

Анна і Франсуа перезирнулися. Етьєн не зрозумів мовчання співрозмовників, оскільки вважав, що має справу з повноцінними французами.

— Я сказав щось не те? Навіть якби хтось і витлумачив мої слова як дипломатичний випад проти України…

— Ні, все гаразд. Це ми про своє, — швидко відказала мадам Фужерон і накинула на плечі шаль, ніби відчула протяг. — А втім, хочу вам зауважити: не всі ж знають, як працюють деякі комп’ютерні програми, отож ми не беремося ними користуватися. Чому ж ви з такою легкістю беретеся судити про цілий народ? Ви ж не знаєте, як влаштовано українське суспільство.

Рейс закінчувався, але співрозмовники загрузли у дискусії і спам’яталися лише тоді, коли стюардеса привітала пасажирів з прибуттям у місто-герой Санкт-Петербург.

Фуагра в пулковському ресторані була рідкістю. Тому її замінили українським борщем, який у виконанні пітерських кухарів не витримував жодної критики. Але ж не російськими щами вгамовувати апетит! Етьєн виявив щедрість і розплатився за всіх зі свого гаманця. Тепер київський десант повинен був з’явитись у приміщення Смольного, де реєстрували прибулих, поселяючи їх у готель. Жуайар повідомив, що власне форум розпочнеться наступного дня.

— Чудово! У нас є вільний час! — зрадів Франсуа. — Мадам, пропоную вам свою компанію. Запрошую вас відвідати центральний історичний архів. Обіцяю, ви отримаєте багато задоволення.

Жінка не встигла відповісти на це запрошення, як до неї озвався Етьєн:

— Гадаю, це зовсім не так цікаво, як видає мсьє Недяк. Анно, ви не пожалкуєте, якщо підете зі мною! Нас чекають у французькому консульстві. Я вже замовив круасани до кави. А ввечері там відбудеться невеличкий концерт старовинної музики.

Мадам Фужерон відповіла, що вибирає того з них, хто більше потребує її допомоги, тобто Франсуа.

— Без мене мсьє Недяк навряд чи впорається в архіві — в нього надто погана російська.

Чоловіки обмінялися значущими поглядами. Підприємець продовжував перебувати в фаворі з незрозумілих для Етьєна причин.

Анна у своїй вигадливій шубці та її вусатий імпозантний супутник попрямували вздовж набережної Фонтанки.

— Не сподівався побачити вас тут, ще й на цій північній паралелі, — змовницьким тоном сказав Недяк, ощасливлений увагою дами.

— Я розпочала свою справу в Реймсі, але довелося змінити місце проживання, — ніби вибачаючись, вона нагадала йому про минулорічні перипетії.

— Як тільки Ален відпустив свою подругу так далеко від себе?!

— Не будемо про це.

Чарівний профіль Анни, й справді, налаштовував на інші думки.

— Якщо не секрет, які архіви ви шукаєте?

Недяк із готовністю відповів:

— Ви собі не уявляєте! Це фантастика! Я шукаю світлини свого діда Володимира. Хоча одна з них у мене є. Я сподіваюся зібрати ще якусь інформацію про нього. Незадовго до Жовтневого перевороту полковник царської кінноти, права рука Врангеля пан Недяк сфотографувався разом з іншими офіцерами. Вони тоді перебували на Південно-Західному фронті, й думки не маючи про те, що незабаром їхнє життя круто зміниться. Від моєї бабусі, яка жила в Парижі, мені у спадок залишилася ця фотографія. Потім точно таку саму я побачив удома в мого далекого родича Миколи Курильця. Він приїжджав до мене у Реймс. До речі, ви багато втратили тоді, не прийшовши на зустріч із цим чоловіком.

— Не пам’ятаю. Напевно, щось мені завадило, — сухо сказала Аня і відвела погляд.

Нарешті вони