Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун

Та що там Анжела. Не завжди й у Анни виходить так, як вона собі намітила. Курси з ведення бізнесу закінчила, а от здобути вищу філологічну освіту їй було не по зубах. Ані знань, ані наміру серйозно зайнятися вивченням мовознавства претендентка на диплом не виявила. Вона хотіла швидкого результату. У ліцензії на відкриття бюро перекладів мадам Фужерон вперто відмовляли, посилаючись на відсутність у неї відповідної освіти. Аня пішла шукати розв’язки до канцелярії Ліонського університету, де її погодилися вислухати, і невиразно заговорила про якусь вдячність. На стіл виклала гроші. «Та ви авантюристка! — прямо сказав їй на співбесіді клерк із деканату. — Затямте, тут ваші пострадянські коники не пройдуть». Мадам Фужерон поспіхом ретирувалася. Словом, ситуація складалася не на її користь, і в найближчій перспективі змін чекати було нічого. Перекладачем Анна могла працювати лише як наймана особа, згідно з тимчасовою угодою між нею і роботодавцем. Очі б їх не бачили, цих французьких бюрократів. Хай вони спочатку самі навчаться так крутитися в цьому житті, як крутиться вона, іммігрантка.

Анна помила посуд після сніданку і пішла до ванної, та за декілька хвилин її відволікли від купання. У двері хтось наполегливо подзвонив. На порозі постав Ален.

Жінка лише кивнула бровою: мовляв, хто б сумнівався, що при бажанні мене тут знайдуть. Куценький махровий халатик не приховував її струнких ніг.

— Не чекала? — не так усміхнувся, як показав свої довгі білі зуби Рекар. — Давай продовжимо нашу розмову. Зі своїм бізнесом тобі не пощастило, знаю. Отож спробуй себе в ролі доброї феї для інших. Візьми аркуш паперу і записуй.

Їхня розмова почала нагадувати зустріч резидента розвідки зі своїм агентом.

— Можна не так швидко? — задля годиться огризнулася хазяйка квартири. — Ти б спершу запитав, як мої справи.

— Як твої справи? — зневажливо промовив Ален.

Проте очі ранкового гостя видавали зовсім інше почуття. Його ніздрі вловили фруктовий запах Аниного шампуню.

— Моїй матері вже третій місяць не відкривають візу, аби вона побачилася зі мною і онучками. Оббиває пороги в посольстві, принижується. — Анна з погордою стріпонула щойно вимитим волоссям, яке вже відросло до плечей. — Скажи мені: Франція — це демократична країна?!

— Незабаром ти сама сидітимеш у посольстві і вирішуватимеш долю сотень прохачів.

— Ха! Не для того я тут сьогодні.

— Помиляєшся. Твоя місія — там.

Рекар примусив її вислухати себе.

Стосунки французьких бізнесменів з українською владою, і не в першу чергу, з правосуддям у цій країні, були на той час геть зіпсованими. Ален назвав кілька прізвищ впливових осіб, від яких Анна могла чекати допомоги. Утім, дещо вона могла почати робити самостійно. Насамперед, Рекар доручив їй зустрітися з мсьє N, який уславився в Україні своїми скандальними історіями — одна стосувалася одруження, інша — його невдалого бізнесу. Чим стрімкіше ці історії випурхували з вуст Nі осідали на сторінках періодичної преси, тим далі від ідеальної ставала атмосфера торговельних стосунки між обома країнами. Везти до Києва свою продукцію і вкладати тут капітал остерігалися навіть навчені Африкою підприємці.

– Із цим пройдисвітом потрібно як слід розібратися. Ти завітаєш до мсьє N, — повільно, наче Анна й досі хворіла, говорив Ален, — і скажеш, щоб він припинив скрізь світитися своєю дурістю і нахабством.

Насправді її гість вжив інший, міцніший вираз, через що Анна несподівано розреготалася. Вона геть забула про свій тужливий настрій і почала захоплюватися грою, яку їй запропонували. Урезонювати пройдисвітів, розплутувати їхні тенета, налагодити контакт із кримінальною поліцією, а найголовніше, бути в центрі подій — це надавало сенс життю і обіцяло розвагу.

— Круто! А що, власне, я маю робити як помічник аташе?

— Не переривай мене. Записуй далі.

Нарешті Анна второпала, що Рекар є міністром. Від нього йшло випромінювання всевладності, як від високопосадовця. Тобто, все, що він їй говорив, було не грою, а реальною справою.

— Ти виконуватимеш обов’язки менеджера з піару. Тобі слід буде прочитати декілька книжок на цю тему. Власне піаром займатимуться професійні рекламісти, а від тебе вимагатимуть у посольстві дещо більшого — знання психології споживача, впливу на керівництво, інтуїтивного підходу до розв’язання проблем на ринку. Ти виступатимеш в ролі аналітика і трохи — режисера. Сьогодні ролик на телебаченні, завтра — інтерв’ю в газеті, згодом — прийом бізнесменів у посольстві. Просуватимеш усю продукцію з лейблом «зроблено у Франції», починаючи від кінофільмів і закінчуючи освітніми проектами. Популяризація товарів і залучення інвестицій будуть найпростішими ділянками твоєї роботи.

— Нічого собі! А чим же тоді займатиметься аташе?

— Не переривай мене, — вдруге рикнув на свою колишню подругу Ален. — Ти будеш підтримувати контакти в досить високих сферах, створювати атмосферу свята і райдужних перспектив. Ти це вмієш.

— А зарплата?

— Вона буде гідна твоїх апетитів. Не гірша, ніж в інших працівників посольства. У разі вдалого просування якихось французьких компаній ти матимеш гонорар. Контракт із тобою укладуть поки що на два роки.

Жінка в коротенькому халатику притулилася до кухонного диванчика і ніби занурилась у свої думки. Перед нею вимальовувалось її майбутнє: цікава системна робота, а не клопітка і часто випадкова праця в суді, перспектива солідних прибутків і можливість влаштувати власну жіночу долю. Близькість до батьків — додатковий плюс. Цілковита безконтрольність її дівчат — додатковий мінус.

Ален поклав перед нею на стіл стос анкет і всіляких порожніх бланків.

— Уважно заповни всі ці папери. Лагранж забере твої документи і відвезе у міністерство закордонних справ. І ще одне. Ось тобі перше пробне завдання. Прозондуй, з якою всеукраїнською газетою краще мати справу для розміщення реклами. Торговельно-промислову палату цікавить, де можна було б періодично друкувати статті про виробничі концерни і торговельні компанії. Журналісту оплатять дорогу до Франції і назад.

Мадам Фужерон меланхолійно перебирала папери. Вона не підвелася з місця жодного разу за всю розмову. Ручка і записник із заповненою сторінкою лежали поруч. Але не було впевненості, що записане їй колись знадобиться. Анна не була готова до такого різкого повороту своєї долі.

Міністр нетерпляче нависав над її головою. Він ні на хвилину не присів.

— Я розумію, прийняти таке рішення важко. Але для тебе і для мене так буде краще.

Гість було зібрався йти, аж раптом щось іще спало йому на думку. Круто повернувсь, аж розлетілися поли чорного плаща. «Який гарний фасон, і він так пасує Алену», — подумала цієї миті Анна.

— Там ти не нудьгуватимеш. А я час від часу приїжджатиму до Києва. Ми будемо зустрічатися. Ти доповідатимеш мені про справжній стан