Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун

пересвідчився, що колишня дружина хоч і шукала, та не знайшла золотої каблучки з інкрустацією зі звичайного скла. Дорогоцінна штукенція була надійно захована в пластмасову коробочку з-під фотоплівки. А Шура згодом заявила на суді, що насправді то була каблучка з діамантами, і закликала колишнього чоловіка долучити цю коштовну річ до її золотого резерву, мовляв, на користь дітей.

Олександра Морар не гребувала нічим, аби тільки насолити своєму колишньому чоловікові. У міліції довго лежав її донос про те, що, буцімто, в Курильця є вогнепальна зброя, аж три стволи. Коли нагрянула перевірка, то перелякана хазяйка, в якої він знімав квартиру, відмовила йому. Було чимало й інших неприємних пригод з ініціативи Шури, але, зрештою, це не зіпсувало кар’єри чоловіка. Тоді покинута дружина вдалася до чорної магії, аби звести зі світу суперницю. Однак ворожка тоді поскаржилася: «Заважає коса, яка оповиває голову коханки». Якось Микола привіз дочці додому найкращі яблука і городину зі своєї дачі. Але теща, закипаючи злістю, викинула його подарунок у рів: «Нехай це з’їдять свині». Стара власною персоною заявилась у Жабелівці, щоб розібратися з новою тещею. Звинуватила Валю, що та, мовляв, причарувала її зятя.

— Та все було за моїм власним бажанням, я сам пішов від Шури. А щодо коси — то, мабуть, була в цьому якась правда. Коли Валя зрізала своє довге волосся, ти знаєш, що з того вийшло, — пошепки сказав Микола, зважаючи на конфіденційність інформації.

Віра пригадала, що нинішня братова дружина довго хворіла, і в них із Миколою так і не народилася спільна дитина.

Другий шлюб пішов йому на користь — він ніби розпрямився і позбувся звички шморгати носом. Кепкував, що той хронічний гайморит був алергічною реакцією на тещу, Шурину маму. Та як би чоловік не підсміювався з клопотів, які мав із милості своєї колишньої, йому довелося піти з торгівлі, тому що замучили перевірки. Натомість Курилець став провідним фахівцем Фонду соціального страхування, причому таким, з чиєю думкою рахувалися.

Вислухавши сповідь брата, Віра лише тепер зрозуміла, яким випробуванням для людини може бути невдалий шлюб.

— Аня — гідна наступниця своєї мами, — зітхнувши, сказав Микола. — Я не вірю, що свого теперішнього становища вона досягла чесним шляхом. Але думаю, що настане час, коли дочка повернеться до мене і я їй буду потрібен.

Зв’язок із своїм «французьким» пагінням становив для чоловіка болючу проблему. Ще до виїзду дітей за кордон він примудрявся бачитися з ними. Але якось десятирічна Анжела проговорилася вдома, що вона гуляла в парку разом із дідусем. Розправа не забарилася, цим контактам було покладено край. Але і по цей час Микола знав, хіба що без зайвих подробиць, про все, що відбувалося з його кровинками у Франції. Допомагала в цьому колишня співробітниця, з якою Шура чи не щодня базікала по телефону.

III

Повний місяць був ніби створений для тихих нічних бесід. На жаль, розмовляти Анні доводилося переважно самій із собою. Вона прокинулася від тривожного щему в грудях і подивилася на годинник. Третя ночі. У сусідній кімнаті спала Анжела. Уранці вона піде до свого університету, цілісінький день робитиме викройки і шитиме костюми, а ввечері майне з однолітками до клубу. Інша дочка, Каміла, після смерті Едмона переселилася до будинку Фужеронів і тепер самостійно вела домашнє господарство. Дочкам виповнилося вісімнадцять років, а втім до неї, своєї матері, вони ставилися, радше, як до своєї старшої подруги.

Тепер уже забулися часи, коли спілкувалися між собою лише завдяки міжнародному телефонному зв’язку. Аня раділа з того. Водночас у стосунках із дітьми було дещо таке, що її засмучувало. Дочки погано розмовляли українською і тому нервували, приймаючи дзвінки з України. Бабуся Шура із зрозумілих причин уже не була для них найріднішою людиною. Та й сама Анна не змогла стати для них взірцем. Дівчата здебільшого дослухалися до своїх однолітків. Її рідна парость цуралася свого кореня. Каміла і Анжела приховували від друзів, що вони належать до іммігрантів. Обоє старанно намагалися підкреслити свою «французькість» зовнішньо. Значно вищі на зріст за матір і стрункі, її близнючки нічим не відрізнялися від тутешньої молоді.

Аня відкрила шафу і почала перебирати свої костюми і сукні. Багато що з цього одягу вона вже ніколи не одягне — і не тому, що він вийшов із моди. Просто спочатку робота викладача, а потім перекладача у міській мерії вимагали ділового дрес-коду. Вечірні сукні варто було продати, але жінка ніяк не могла від них відмовитися. Дівчатка з цього приводу тільки кепкували. Мати з її рудиментами українського, а точніше, заробітчанського минулого не була для них авторитетом, принаймні у сфері гламуру. Мадам Фужерон і досі підводила очі рисками, а місцеві модниці цього давно вже не робили.

Із дзеркала на неї дивилася стомлена не так роками, як турботами молодиця з поки що непоганою зовнішністю. Спочатку дівчинка на прізвище Курилець, потім пані Легкоступ, тепер мадам Фужерон. Із кожним новим ім’ям її обличчя змінювалося, так само, як і душа. Яка з цих масок найближча до правди? О, як вона ненавиділа своє теперішнє прізвище! Інстинкт самозбереження лише загострювався з роками. Нарешті він зійшов на відчуття останньої межі і укорінився отим самим щемом у грудях. Як жити далі, коли ти одночасно і теща і мачуха своєму зятеві?! Змінити цю ситуацію міг лише наступний шлюб. Однак, придбавши такий-сякий матеріальний статус, Аня побоювалася виходити заміж. Хтозна, який чоловік трапиться на її шляху. Але ж не тільки шлюб чи вдале працевлаштування могли спрямувати її долю в потрібне русло. А хіба вона вже ніколи не закохається знову? Вкотре закололо серце.

Грюкнули двері. Це дочка пішла до ванни. Дівчина ніколи не снідає. Їй вистачає філіжанки кави.

— Привіт! — до матері. — Сьогодні затримаюся. Не переживай.

Поцілунок — і зникла за вхідними дверима.

Тієї ж миті Анну поглинуло відчуття порожнечі. Їй здалося, що вона втрачає дочку. Ну-от, що за острах? Ні-ні, діти з нею. І це нормально, що в кожної з них своє життя. Та й сама Анна не задовольнилася б тільки роллю матері. Насамперед їй вдалося вивезти своїх пташенят сюди, до Франції. Тут матеріальний добробут, перспектива безкоштовного якісного навчання, широкі можливості. Тільки ось чи спроможні її дівчата втриматися на досягнутих висотах? Зовнішнє нашарування благополуччя і забезпеченості — ось поки що й усе, що в них є, й то завдяки материній турботі. Впертість і характер, які потрібні для кар’єри, виявилися лише в Анжели. Але й вона зазнала удару по самолюбству, проваливши іспит