Стоїк - Теодор Драйзер
Потім Ковпервуд підписав і вручив містерові Грівзу й містерові Геншо чек на тридцять тисяч фунтів стерлінгів, який одразу був заприбуткований Електротранспортною компанією. Уповноважений компанії передав Грівзу й Геншо парламентську ліцензію на Чаринг-Крос, а ті в свою чергу, зробивши на ній передатний напис, відразу вручили її Ковпервуду. Після цього Ковпервуд виписав чек на шістдесят тисяч фунтів стерлінгів і одержав в обмін на нього від уповноваженого банку Лондонського графства документ, що підтверджує його право на володіння цінними паперами. Потім він вручив Грівзу завірене належним чином річне гарантійне зобов’язання, що не підлягає зміні, на суму в десять тисяч фунтів. На цьому засідання закрилося в атмосфері загального піднесення, що навряд чи можна пояснити самою справою.
Безсумнівно, пояснення крилося в особі самого Ковпервуда й враженні, яке він справив на всіх присутніх. Наочним доказом тому був Келторп, голова Електротранспортної компанії, гладкий білявий чоловік років п’ятдесяти, що прийшов сюди аж ніяк не налаштований потурати цим американцям, що прагнуть прибрати до рук контроль над лондонською підземною мережею. Проте було очевидно, що і він був вражений динамічною манерою Ковпервуда. Райдер уважно розглядав костюм Ковпервуда, його чудово зшитий піщаного кольору костюм, агатові запонки у витонченій золотій оправі, темно-коричневі черевики. Так, Америка, вочевидь, створила новий, зовсім особливий тип. Така людина, варто йому тільки захотіти, може стати великою силою в лондонських ділових колах.
Джонсон подумав, що Ковпервуд діяв у цьому випадку з безсумнівною проникливістю і навіть деякою цілком прийнятною хитрістю. Звісно, це безжальна людина, але настільки, наскільки цього вимагає ситуація зіткнення різних інтересів і протистоянь. Він уже збирався йти, коли до нього підійшов Ковпервуд.
— Я чув, містере Джонсон, — сказав він, привітно посміхаючись, — що ви самі цікавитеся вашим підземним транспортом.
— Так, певною мірою, — поштиво й разом з тим обережно відповів Джонсон.
— Мої юристи повідомили мене, що ви є більш-менш експертом з питань, пов’язаним із залізничними концесіями. Я пройшов школу за океаном і тут я на незнайомому ґрунті. Якщо ви не заперечуєте, я був би дуже радий продовжити нашу розмову. Можливо, ми могли б із вами поснідати або пообідати — у мене в готелі або в якому-небудь іншому місці, де нам не заважатимуть?
І вони погодилися зустрітися у вівторок на наступному тижні в готелі «Браун».
Коли всі вийшли й у кабінеті залишився тільки Сіппенз, Ковпервуд повернувся до нього й сказав:
— Ну от, справу зроблено, де Сото! Ми щойно придбали ще купу турбот. А що ви думаєте про цих англійців?
— З ними можна вести справи, коли вони ладять одне з одним, — відповів Сіппенз, все ще відчуваючи роздратованість Джонсоном. — Але вам, шефе, треба бути з ними насторожі. Вам слід мати коло себе людей, яких ви самі навчили.
— Думаю, ви маєте рацію, де Сото, — сказав Ковпервуд, здогадуючись, що саме на думці в Сіппенза. — Але, мабуть, мені доведеться залучити до справи декого з цих хлопців, щоб усе пройшло плавно й без перешкод. Не можна ж розраховувати на те, що вони так легко погодяться терпіти одразу стільки американців. Ви це й самі розумієте.
— Цілком вірно, шефе, але все-таки вам треба мати достатньо американців, аби тутешні ділки не зіпсували вам справу.
Але Ковпервуд уже вирішив про себе, що йому потрібно залучити до справи групу от таких лояльно налаштованих і енергійних англійців, як Джонсон, Грівз, Геншо й навіть цей спокійний тип Райдер, що так уважно розглядав його на засіданні, але й слова не сказав. Йому доведеться рухатися швидко крок за кроком, і тут цінність його давніх американських співробітників падає. Він надто добре знав, що в діловому світі в критичну хвилину на одному чутті далеко не виїдеш. Якщо життя чому-небудь навчило його, то саме цьому. І він був аж ніяк не схильний нехтувати жорстокими уроками свого найбільш безжального, однак дієвого вчителя.
Розділ 31
Незважаючи на те, що обидві сторони домовилися не повідомляти поки що пресу про передачу лінії Чаринг-Крос, проте новина якось просочилася, — можливо, через чутки, що виходили від Райдера, Келторпа й Делафілда. Як акціонери і водночас службовці Електротранспортної компанії, що тепер втратила своє майно, вони побоювалися за своє майбутнє і нерідко обговорювали це питання. Тож невдовзі Ковпервуда почали турбувати репортери, що жадали почути від нього підтвердження чуток.
Ковпервуд відверто повідомив їм, що передача Чаринг-Крос уже оформлюється і найближчим часом буде належним чином зареєстрована. Також він додав, що приїхав до Лондона не з метою щось купувати, оскільки його підприємства в Америці вимагають від нього масу часу й сил, але що тут, у Лондоні, дехто з підприємців, пов’язаних із прокладанням підземної дороги, звернувся за порадою до нього як до фахівця в галузі фінансування й експлуатації міського транспорту. Покупка лінії Чаринг-Крос сталася саме внаслідок таких розмов, і він також обіцяв приділити увагу деяким іншим проектам. Чи приведе це надалі до об’єднання системи лондонського підземного транспорту і чи візьметься він за будівництво мережі, залежатиме від подальшого вивчення ситуації.
У чиказькій пресі ця заява викликала люті коментарі, схожі радше на гарчання. Цей безжальний шахрай, якого тільки-но вигнали з цього міста, з’являється в Лондоні і за допомогою своїх капіталів і властивої йому хитрості й нахабності підлещується до властей цього величного міста, що довіряють йому вирішення проблеми лондонського підземного транспорту! Це вже занадто! Вочевидь, англійцям просто не спало на думку поцікавитися його лихим минулим. Але варто їм познайомитися з його біографією, перед ним так само зачиняться всі двері, як це сталося і, власне, як це довгі роки було в Чикаґо! Такі самі нещадні коментарі з’явилися слідом за цим у газетах деяких інших американських міст, чиї редактори й репортери
