Стоїк - Теодор Драйзер

для неї якусь принаду, яка допоможе йому створити для неї видимість світського життя. Він одразу ж кинувся наводити довідки в різних готелях про знайомих акторок, музикантів, танцівниць, співаків. Обіцяючи їм можливість розважитися за чужий рахунок, він легко домовився з ними. Забезпечивши, таким чином, засоби для розваги Ейлін, якщо вона приїде до Парижа, він переніс свою увагу на модних кравців — туалети Ейлін його далеко не задовільняли, але Толліфер уважав, що якщо обережно підказати їй, дати кілька тактовних порад, це легко виправити, а тоді вже можна буде, не соромлячись, увести її до кола своїх друзів.

Одним із найбільш багатообіцяючих виявилося знайом­ство з аргентинцем Віктором Леоном Сабіналем, якому Толліфера представив його давній чиказький приятель. Цей молодий чоловік із заможної родини приїхав до Парижа кілька років тому з грішми й рекомендаційними листами, які відразу відкрили йому доступ до найрізноманітніших кіл цієї космополітичної столиці. Але, опинившись у Парижі, молодий аргентинець через свій темперамент віддався екстравагантному й розгульному життю, і зрештою виснажив терпіння своїх великодушних батьків, що відмовилися фінансувати його пригоди. Тож Сабіналю, як і Толліферу, довелося викручуватися самому. Спроби поживиться за рахунок друзів помалу привели до того, що всі пристойні, солідні люди зачинили перед ним двері.

Однак дехто з його друзів не забував, що Сабіналь — син доволі заможних батьків, які, напевно, коли-небудь змінять свою думку й вибачать свого сина. А це значить, що згодом він знову буде з грошима, і тоді дещо перепаде і його друзям. Тож навколо нього продовжували крутитися декілька легковажних і різноманітно обдарованих приятелів: актори, військові, марнотратники життя всіх національностей, цікаві молоді люди й дами, шукачі пригод і легкої наживи. Більше того, саме в цей час аргентинцеві, завдяки його зв’язкам із французькою поліцією й політиками, вдалося відкрити якийсь веселий, приємний й цілком пристойний заклад для його численних друзів, що водночас були його патронами.

Сабіналь був високий стрункий брюнет. Його довге, вузьке, смагляве обличчя і незвичайно високе чоло надавало йому щось майже лиховісне. Одне його око, блискуче, широко розкрите і цілковито кругле, здавалося скляним, тоді як друге, наполовину закрите опущеною повікою, виглядало вузенькою чорною щілинкою. Верхня губа в нього була тонка, а нижня, гарно окреслена, забавно видавалася вперед; рівні міцні зуби вражали сліпучою білизною. Його довгі вузькі руки й ноги, як і все його довге, тонке тіло, відзначалися незвичайною гнучкістю й силою. У ньому якось дивно поєднувалися невловима грація, хитрість і своєрідна, хоча доволі небезпечна чарівність. Відчувалося, що ця людина не зупиниться ні перед чим, і той, хто перейде йому дорогу, хай нарікає на себе.

Заклад Сабіналя на вулиці Пігаль був відкритий і вдень і вночі. Удень сюди заходили випити чаю, щоб з великою ймовірністю залишитися до ранку. Велике приміщення на третьому поверсі, куди піднімалися маленьким ліфтом, було відведено для азартних ігор. На другому поверсі містився невеликий бар зі спритним барменом, співвітчизником Сабіналя; за потреби він брав собі двох або навіть трьох помічників. На нижньому поверсі знаходилися передпокій, вітальня, кухня, а також галерея з гарними картинами і цікава бібліотека. А ще тут був чудовий винний льох. Шеф-кухар, теж аргентинець, відпускав закуски, чай, звичайні й екстрені обіди і навіть ранкові сніданки; за все це плати з гостей він не брав, а одержував тільки чайові.

Познайомившись із Сабіналем, Толліфер відразу відчув у ньому споріднену натуру, однак з набагато більшими можливостями. Він із задоволенням прийняв запрошення відвідати його особняк. Там він познайомився з цілою низкою особистостей, що дуже його зацікавили: банкірами й законодавцями Франції, російськими великими князями, південноамериканськими мільйонерами, грецькими гравцями і багатьма іншими. Він одразу відчув, що саме тут можна буде знайти для Ейлін компанію, що обов’язково справить на неї враження людей поважних і великосвітських.

Саме завдяки цим планам Толліфер, приїхавши до Лондона, перебував у чудовому настрої. Подзвонивши по телефону Ейлін і домовившись про побачення, він присвятив решту дня турботам про свій гардероб. Обійшовши всі модні магазини на Бонд-стрит, він відчув, що повністю екіпірувався для літнього сезону. Увечері він відправився в готель до Ейлін, вирішивши завбачливо, що цього разу він не вдаватиме закоханого. Він гратиме роль безкорисливого друга: вона подобається йому як людина, і він, без усяких сподівань на винагороду, просто хоче відкрити перед нею широкі можливості світського життя, які в іншому разі лишилися б їй невідомими.

Після привітань Ейлін одразу почала розповідати йому про свої враження від садиби лорда Геддонфілда.

— Геддонфілд?.. — перебив її Толліфер. — Ах, так, пригадую. Кілька років тому він приїздив до Америки. Ми з ним познайомилися, здається, у Ньюпорті чи в Саутгемптоні. Вельми енергійна людина. Любить розумних людей.

Насправді Толліфер ніколи не зустрічався з Геддонфілдом і знав про нього тільки з чуток. Але він одразу заговорив про Париж, зауваживши мимохіть, що, прибувши сьогодні до Лондона, вже встиг поснідати з леді Лессінг. Ейлін саме прочитала про неї у ранковій газеті, у відділі світської хроніки.

Ейлін захоплено слухала його, але не знаходила пояснення інтересу Толліфера до неї. Зрозуміло, що знайомство з нею не може йому дати ніяких соціальних переваг. Хіба що він розраховує чогось добитися від Френка. Але тут вона була певна, що, танцюючи навколо неї, дуже важко сподіватися на якусь винагороду з боку Ковпервуда. Він не така людина. Ейлін губилася в здогадках, але зрештою, незважаючи на всю свою підозрілість, вона змушена була вдовольнитися думкою, хоч і не без вагань, що, мабуть, Толліфер справді цікавиться нею як людиною.

Вони пообідали в ресторані «Принц», і Толліфер упродовж усього вечора розважав її розповідями про те, як весело можна провести час, варто їй лише побажати. Він просто марив Парижем.

— А чому б вам — якщо ваш чоловік такий зайнятий — не поїхати зі мною? — запропонував він. — У Парижі стільки цікавого можна побачити, спробувати, купити. Цього року в Парижі так весело, як ще ніколи не бувало.

— Я дуже хотіла б поїхати! — зізналася Ейлін. — Адже мені справді треба дещо купити. Але я не знаю, чи зможе мій чоловік поїхати із мною.

Толліфер посміхнувся на це, але без іронії.

— Я гадаю, — сказав він, — усякий зайнятий чоловік може відпустити свою дружину хоча б на два тижні за покупками до Парижа.