Стоїк - Теодор Драйзер
Він був не проти, за необхідності, ознайомити Джонсона й Стейна з планом організації задуманої їм компанії з поставок обладнання; і якщо вони справді його підтримають і він або вони втрьох отримають контроль над Метрополітен і Районною — він відкриє їм, як на цьому ранньому етапі забезпечити собі вірний прибуток за допомогою таких допоміжних компаній. А потім він їм покаже, що в процесі будівництва й обладнання кожної окремої ділянки мережі доходи цих допоміжних компаній будуть і далі текти рікою; це і є, як він знав з досвіду, основний важіль отримання колосальних прибутків.
У цій дружній розмові із Джонсоном Ковпервуд тримався так, наче йому справді нема чого приховувати від свого співрозмовника. Однак про себе він подумував, що перехитрити такого ділка справа нелегка! А саме така людина могла б бути гарною заміною Сіппенза, якби це можна було влаштувати. Обережно прощупавши Джонсона з усіх боків і переконавшись, що, при всій своїй стриманості, англієць готовий піти йому назустріч, Ковпервуд запитав його прямо, чи погодиться містер Джонсон стати його головним консультантом і радником у фінансових справах, пов’язаних з найважливішими попередніми процедурами, які допоможуть їм домогтися об’єднання всіх ліній і ділянок для будівництва загальної лондонської мережі. Він запевнив Джонсона, що покупка лінії Чаринг-Крос сама по собі мало важить в його очах, окрім як відмичка, що відкриє йому доступ до інших ліній.
— Насправді, містере Джонсон, — сказав він найщирішим тоном, — я, перш ніж приїхати сюди, доволі докладно ознайомився зі становищем на вашій підземці. І не гірше вас розумію, що ваша центральна кільцева лінія — це, по суті, ключ до всієї мережі. Крім того, мені відомо також, що ви, як і лорд Стейн, належите до меншості найбільших акціонерів у компанії Районної лінії. Отож я бажав би знати, чи є якась можливість із вашою допомогою добитися об’єднання Чаринг-Крос із Метрополітен, Районною й іншими лініями.
— Це буде нелегко, — поважно сказав Джонсон. — У нас тут велику роль відіграють традиції, і англійці дуже тримаються за них. Якщо я вас правильно зрозумів, ви маєте на увазі таку систему, яка об’єднала б вашу лінію з іншими й зокрема із центральною кільцевою лінією, і ви, звісно, очолили б усе це.
— Саме так, — відповів Ковпервуд, — і, можу вас запевнити, ви б про це не пошкодували.
— Вам немає потреби говорити мені це, містере Ковпервуд, але мені потрібен деякий час, щоб це обдумати, виконати, так би мовити, певну підготовчу роботу. І коли я все це досконально вивчу, тоді ми з вами зможемо ще повернутися до цього питання.
— Звісно, — відповів Ковпервуд. — Я розумію це. До того ж я сам хочу залишити Лондон на деякий час. Давайте зустрінемося за десять—дванадцять днів?
І вони тепло попрощалися, потиснувши один одному руки. Джонсон був підбадьорений мріями про широку діяльність і значні прибутки. Мабуть, йому вже трохи запізно святкувати перемогу в цій справі, якій він присвятив усе своє життя. Але все виглядало цілком можливим.
Що ж до Ковпервуда, то він одразу перейшов до практичних міркувань про майбутні фінансові операції. Зрештою чарівне заклинання «Сезам, відкрийся» цього разу виявлялося простіше простого: запропонувати достатню суму у фунтах стерлінгів. Влаштувати видовище готівки перед очима акціонерів, що сваряться між собою, і, які б не були в них заперечення, більш ніж імовірно — вони візьмуть готівку й забудуть, про що сперечалися. Скажімо, запропонувати цим упертим директорам і акціонерам два, три або навіть чотири фунти стерлінгів за кожний фунт акцій, наявних у них на руках? Прибуток, що потече до нього від його дочірніх компаній, і зростання руху на підземці в такому величезному й швидко зростаючому місті, як Лондон, безумовно не тільки покриють цю нечувану ціну, яку він готовий їм запропонувати, але згодом принесуть йому такі відсотки, про які ця публіка навіть не здогадується. Отже, насамперед — забезпечити собі контроль. А потім об’єднати всі лінії, скільки б це не коштувало. Час і нинішній фінансовий бум у світі про все подбають.
Звичайно, оскільки йому аж ніяк не хотілося б фінансувати всі ці попередні витрати з власної кишені, доведеться, мабуть, найближчим часом повертатися до Сполучених Штатів і там, намалювавши спокусливу картину можливостей цієї ситуації, здобути від банків, синдикатів і в окремих капіталістів, чиї жадібні звички він добре вивчив, солідні позики для майбутньої холдингової компанії. А це, у свою чергу, дасть йому можливість заволодіти лондонською підземкою, а потім, згодом, і повернути своїм акціонерам щонайменше два-три долари за долар.
Але зараз йому насамперед треба відпочити й з’їздити куди-небудь із Береніс. А коли він повернеться, тоді можна буде ще раз поговорити із Джонсоном і зустрітися з цим лордом Стейном, тому що від цих двох багато чого залежить.
Розділ 33
Упродовж метушні з цими діловими справами — тим часом Ейлін відправилася до Парижа, а Береніс поглинули клопоти з переїздом до Прайорс-Коув — Ковпервуду залишалося задовольнятися короткими побаченнями зі своєї коханою. Береніс була, вочевидь, дуже зайнята — щось купувала, щось улаштовувала. Усілякі витончені дрібнички, якими вона розважала себе, в очах Ковпервуда робили її ще чарівнішою. «Скільки в ній життя! — часто думав він. — Вона так радіє речам, так уміє ними насолоджуватися, що заражає цим і мене. Здається, її цікавить все, а тому не дивно, що і вона сама цікава усім».
Приїхавши до неї вперше в Прайорс-Коув, Ковпервуд побачив, що дім повністю облаштований. У будинку цілий штат прислуг: кухар, покоївки, економка, дворецький, не говорячи вже про садівників і пастухів, яких тримав лорд Стейн. І Береніс бурхливо раділа — чи тільки вдавала, Ковпервуд не міг сказати напевно — принадам сільського життя. Здавалося, вона віддавалася любові до природи. Якась пташка, квітка, дерево, метелик могли інший раз зворушити й потрясти її. Сама Марія Антуанетта
