Аецій, останній римлянин - Теодор Парницький
І саме тоді, — внаслідок подій, які відразу ж потому розігралися в Африці, Аецій прийшов до твердого переконання, що славлений літописцями та панегіристами нарівні з ним Боніфацій насправді не заслуговує нічого, крім зневаги, і ніколи не доросте до того, щоб стати небезпечним для нього суперником.
Бо що ж — на думку Аеція — слід було вчинити, перемігши цісарське військо? От що: спираючись на всіх невдоволених, від яких у Африці аж кишіло, — передусім же на аріан та донатистів, — під загрозою заморити Італію голодом зажадати від Августи найвищих титулів із патрикіатом включно, а задля постраху справді на якийсь місяць перекрити поставки зерна. Аецій настільки був певен у близькому тріумфі та піднесенні Боніфація, що поквапом почав громадити запаси галлійського збіжжя, готуючись до смертельної довгої боротьби з новим суперником, насправді грізним, бо в його руках страшна зброя — голод. А що ж учинив Боніфацій? Замість вимагати і погрожувати, як це три роки тому з блискучим успіхом робив Аецій в Аквілеї, розпочав справжню війну проти Августи, даючи їй час зібрати і вислати до Африки нове військо під проводом Сигісвульта, який не лише щасливо і майже без перешкод зійшов на берег, але відразу ж у першій битві цілковито розгромив незалежного владаря Африки, а потім без зусиль здобув найважливіші порти: Гіппон і Карфаген, відновивши сполучення між Італією та її зерновою коморою.
Все, що наступило потім, зовсім не обурило Аеція, але ще більше впевнило його у безталанності та нещасливій руці Боніфація. Як колись Іоанн до Ругіли, так тепер комес Африки звернувся до короля вандалів, прохаючи допомоги проти Плацидії. Вандали, що так само, як раніше Аларіх, давно вже мріяли про найродючіші та найбагатші в імперії африканські провінції, поспіхом переправилися з Іспанії на допомогу Боніфацію, але, замість служити його цілям і підкорятися його наказам, з власної волі почали грабувати весь край і здобувати міста. Доведений до розпачу Боніфацій, що мимоволі став винуватцем недолі краю, яким керував, і жорстоких переслідувань своїх єдиновірців, прагнучи змити провину, виступив проти вандалів; король Гейзеріх легко його розбив і невдовзі став господарем обох мавританських провінцій: Цезареї і Тінгітани. Тоді перед лицем небезпеки, що загрожувала втратою всієї Африки, сталося примирення Плацидії та Боніфація. Війська комеса Африки і Сигісвульта, що так недавно воювали між собою, об’єдналися для спільного захисту єдності імперії, римського виру, ортодоксального віровизнання, а передусім, — як думав Аецій — збіжжя.
Майже одночасно з тим, як люди Аеція вчинили замах на Фелікса, кульгавий здохляк Гейзеріх розгромив об’єднані війська Боніфація та Сигісвульта і, вторгшись до Нумідії, обложив їх обох у Гіппоні. Аецій не мав сумніву: через два-три тижні місто капітулює…. Вже знав, як слід оцінювати славленого хроніками й поетами комеса Африки!
Навіть після смерті Фелікса особа Боніфація якийсь час поглинала значно менше уваги магістра обох військ, ніж хоча б підозріла активність норійців та ютунгів над верхнім Данубісом. І лише коли врешті рушив проти них, захищаючи прикордонні провінції — Рецію та Вінделіцію, його наздогнала неймовірна новина, що раптом наказала Аецію глянути на зачиненого в далекому Гіппоні комеса Африки як на суперника. Виявляється, на засіданні таємної імператорської ради префект преторію Італії Вір Флавіан від імені всієї ради звернувся до Августи з проханням про увінчання заслуг Аеція патрикіатом, Плацидія, злісно посміхаючись, відповіла, що заслуги пресвітлого Боніфація довше чекають винагороди. Через цю новину Аецій почав приділяти куди пильнішу увагу досі ним легковаженого зернового мішка, як досі його називав. З певним здивуванням установив, що Гіппон тримається вже більше ніж півроку, а невдовзі навіть зізнався собі подумки в першій перевазі Боніфація над собою: в мистецтві захищати місто. Повністю звикнувши до варварських способів ведення війни, Аецій не терпів твердинь, ненавидів облоги і наколи не дозволяв щоб його замкнули навіть у найміцнішій фортеці.
На якийсь час його увагу від Боніфація знову відвернула просьба єпископа Гідація, який з Іспанії благав захисту від короля свебів Гермерика. Іспанці мріяли навіть про те, що Аецій не лише блискавично розгромить свебів, усе грізніших для римського миру за Піренеями, але й тріумфальним походом перетне всю країну і через Геркулесові Стовпи вторгнеться до Африки, вдаряючи на вандалів ззаду і несучи відсіч Гіппонові, як він двічі приніс її Арелатові, громлячи готів. Але Аецій, здавалося, зовсім не квапився воювати з вандалами, та й зі свебами йому йшло не так легко, як із варварами, що заселяли Галлію. Гот Веттон, який за його наказом вторгся до Галлеції, мусив швидко її покинути, одночасно надійшла звістка, що дружина magister utriusque militiae померла через сильну грудну гарячку. Ні Астурій, що, глибоко зворушений, першим приніс звістку про смерть доньки Карпілія, ні найближчий Аецієві молодий Касіодор, ні взагалі ніхто інший не міг збагнути, які почуття викликала в душі непереможного сумна звістка про втрату золотоволосої подруги, яку все оточення її чоловіка щиро шанувало. Хай там як, Аецій якомога швидше виїхав до Італії, щоб урочисто поховати дружину, і вже до Іспанії не повернувся, віддавши долю змагань зі свебами в руки Астурія, якому надав титул пресвітлого комеса Hispaniarum, а той, віддячуючи улюбленому воєначальнику, прислав йому молодого трибуна і поета Меробада, щоб той оспівав у свої віршах кожен вчинок Аеція.
Поховавши останки доньки Карпілія у чудовій гробниці, де вже давно спочивали вічним сном Флавій Гавденцій і його дружина, Аецій повернувся до Галлії, яку він покинув після перемоги на Колубрарійській горі. Тут він почувався найкраще, тут його найбільше шанували і прославляли; тому волів знаходитися серед найвідданіших йому людей, тим паче що раніше легковажений Боніфацій починав йому здаватися все небезпечнішим. Гіппон мужньо захищався вже цілий рік, приковуючи Гейзеріха і його швидко танучі сили до одного місця. Тим часом зі Сходу до Африки пливло величезне військо під проводом іншого приятеля Плацидії, Аспара. Консул Басс недвозначно застерігав Аеція перед Августою, яка не крилася з тим, що, знищивши Гейзеріха, об’єднані сили Боніфація й Аспара, без сумніву, придадуться для зміцнення підірваної величі маєстату у внутрішніх провінціях імперії.
Аецій давно вже не переживав такого сильного хвилювання, як од звістки, що
