Престиж - Крістофер Пріст

24 січня 1893

Досі на борту «Сатурнії»

Страждаю від морської хвороби, але значно менше порівняно з моїм новим приятелем із Чичестеру, який минулої ночі обблював усю підлогу. Огидне видовище! Бідолаха дуже засмутився і довго вибачався, але було надто пізно. Цей неприємний інцидент почасти вплинув на те, що я два дні поспіль і крихти в рот не брав.

27 січня 1893

Коли я пишу ці рядки, вдалині показалися обриси Нью-Йорку. За пів години я зустрінуся з Каттером, аби перевірити, чи готові ми до розвантаження.

Все! Не маю часу на щоденник.

Пригода починається!

13 вересня 1893

Аніскілечки не здивований, що минуло майже вісім місяців відтоді, як я зробив попередній запис. Розгорнувши щоденник, я відчуваю спокусу знищити його від першої до останньої сторінки (це бажання вже виникало раніше).

Таке діяння мало би символічне значення, адже я знищив, перекреслив, відмовився від усього, що було невід’ємною частиною мого минулого.

Утім, зберігається одна тоненька ниточка. Коли я починав вести щоденник, то керувався наївним дитячим прагненням описати все моє життя незалежно від того, як розгортатимуться події. Не пригадую, яким я бачив себе в тридцятишестирічному віці, проте точно не уявляв подібної катастрофи.

Я попрощався з Джулією та дітьми. Попрощався з Каттером. Попрощався зі своїм багатством. Оскільки мене охопила апатія, з кар’єрою теж довелося попрощатися.

Я втратив усе.

Але знайшов Олівію Свенсон.

Не хочу докладно розповідати про неї; переглядаючи давні записи, я бачу, як красномовно змальовані мої почуття до Джулії, і згораю від сорому. Я достатньо пожив на цьому світі і маю достатній досвід в амурних справах, аби не довіряти власним емоціям. Зазначу лише, що я покинув Джулію заради Олівії, в яку закохався під час американського турне.

Ми познайомилися на прийомі, влаштованому на мою честь, у чудовому місті Бостон (штат Масачусетс); вона підійшла до мене й висловила своє захоплення, як це робили багато жінок останніми роками (констатую факт без тіні марнославства). Можливо, я піддався її чарам через те, що перебував далеко від домівки й, за іро­нією долі, почувався самотнім і сумував за своєю родиною. Хай там що, а мене вперше спіймали на гачок. Олівія, яка тоді працювала танцівницею, приєдналася до моєї трупи. Коли настав час покидати Бостон, вона поїхала з нами, і надалі ми подорожували разом. Ба більше, за тиждень чи два вона стала моєю асистенткою і виходила зі мною на сцену, а потім я привіз її до Лондону.

Каттер не схвалив мій вчинок. Він дочекався кінця гастролей, але ми розійшлися відразу після повернення додому.

Неминучим був і розрив із Джулією. Іноді безсонними ночами я розмірковую над неприпустимістю цієї жертви й не розумію сам себе. Свого часу Джулія стала для мене всім, і саме вона допомогла мені збудувати той особливий світ, де я існую донині. Мої діти — троє невинних, беззахисних дітей — теж були принесені в жерт­ву. Єдине, що мене виправдовує: моє божевілля — божевілля пристрасті. Потяг до Олівії витіснив усі інші почуття.

Ось чому я мушу мовчати про деякі тогочасні таємниці, навіть лишившись на самоті зі своїм щоденником. Не можу повідати всю правду про те, що було сказано, зроблено й вистраждано. Слова та дії дісталися мені, а на долю Джулії випали страждання.

Наразі я забезпечую Джулію, яка мешкає в окремому будинку і прикидається вдовою. Вона виховує дітей, не переймається фінансовими труднощами й не зобов’язана бачитися зі мною, якщо сама цього не захоче. До речі, мені заборонено бувати в її будинку — Джулія має підтримувати видимість, удаючи з себе овдовілу жінку. Хоч-не-хоч, а я перетворився на мерця. Я позбавлений права відвідувати дітей і вдовольняюсь рідкими прогулянками. Зайве казати, що я звинувачую лише себе.

Спілкуючись із дітьми, я мимолітно зустрічаю Джулію; її ніжність крає мені серце. Але назад вороття немає. Що впало, те пропало. Коли мені вдається відігнати думки про втрачену сім’ю, я почуваюсь щасливим. Ні, я не шукаю виправдань. Я знаю, що дуже скривдив свою дружину.

Я завжди намагався не заподіяти шкоду іншим людям. Навіть у протистоянні з Борденом я не мав наміру завдати йому болю чи наразити на небезпеку, обираючи інші різновиди помсти — розгнівати його або виставити на посміховище перед публікою. На жаль, так склалося, що я найбільше образив чотирьох близьких родичів, яких любив понад усе. Ризикуючи видатися пустобрехом, я присягаюсь, що більше ніколи не вчиню таку підлість.

14 вересня 1893

Моя кар’єра знову пішла на лад. Після повернення зі Сполучених Штатів я пережив чимало емоційних потрясінь і кілька тижнів байдикував, відмовившись від більшості ангажементів, запропонованих Анвіном. Та дарма! Я заробив кругленьку суму на гастролях, тож можу собі дозволити трохи відпочити.

Сьогодні я розгорнув щоденник і зробив цей запис, аби підтвердити моє прагнення вибратися з безодні само­жалості й апатії. Я готовий вийти на сцену. Попросив Анвіна знайти мені роботу. Сподіваюсь покращити моє становище.

Ми з Олівією відсвяткували це рішення, навідавшись до ательє, де зняли з неї мірки для пошиття обраного нею сценічного костюма.

1 грудня 1893

Одна-єдина заявка в моєму робочому графіку: півгодинна різдвяна вистава в сирітському будинку. Наближається 1894 рік, а роботу ніхто не пропонує. З кінця вересня мої прибутки становлять лише 18 фунтів 18 шилінгів.

Ґескет Анвін пояснює наші невдачі численними наклепами проти мене. Він радить не надавати їм значення, вважаючи, що моє успішне американське турне викликало чиюсь заздрість.

Ці новини стривожили мене. Невже Борден розпускає брехливі чутки?

Ми з Олівією обговорили можливість повернення до спіритизму, щоб якось виживати, але це крайній захід.

Тим часом я старанно тренуюсь і відпрацьовую різні трюки. Фокусник має тренуватися якомога більше, оскільки кожна хвилина, витрачена на вправи, підвищує рівень його майстерності. Ось чому я займаюсь у студії — часом один, а часом з Олівією,— репетируючи до повної знемоги. Хоча мої здібності успішно відновлюються, іноді я втрачаю надію і запитую себе, чи є сенс так напружуватися.

Принаймні сироти побачать чудову виставу!

14 грудня 1893

Надійшли заявки на січень і лютий. Нічого особливого, але наш настрій усе одно поліпшився.

20 грудня 1893

Кількість отриманих заявок на січень зросла, причому одна з них — наслідок скасування виступу Професора Магії! Буду радий привласнити його гонорар.

23 грудня 1893

Щасливе Різдво! Мене осяйнула одна цікава ідея, яку я поспішаю записати, доки не передумав. (Легше здійснити те, що написано чорним по білому.) Анвін надіслав мені договір на виступ 19 січня в театрі «Принцес-Роял» у Стритемі. Йдеться про скасований ангажемент Бордена. Проглядаючи текст (останнім часом контракти надходять так рідко, що я ладен підписати все, що завгодно), я втупився поглядом в один з останніх пунктів. Зазначений пункт містив досить поширену вимогу, що висувається під час заміни артиста: мій виступ мав відповідати технічному й художньому рівню скасованого номера.

Моєю першою реакцією був сардонічний смішок. За іронією долі мені пропонували рівнятися на мого ворога. Потім я замислився. Якщо я маю замінити Бордена, чому б не розробити власну версію? Інакше кажучи: що заважає мені продемонструвати Бордену його коронний трюк?

Ця ідея настільки захопила мене, що я цілий день носився Лондоном,