Престиж - Крістофер Пріст
— Ну? — нетерпляче вигукнув я.— Що скажете?
— Я повторю те, що вже сказав, містере Енджер.
— Я плачу5 вам, щоб ви пояснювали незрозумілі речі, Каттере. Годі жартів! Це дуже важливо. Питання професійної честі!
Нарешті він збагнув, що я серйозно ставлюсь до ситуації, і це було доречно, оскільки моє ревниве захоплення трюком Бордена поволі змінювалося відчаєм і гнівом.
— Сер,— упевнено мовив він,— хіба ви не чули про братів-близнюків? Ось вам і відповідь!
— Це неможливо! — скрикнув я.
— По-вашому, існує інше пояснення?
— Але ж перший ящик був порожній…
— Так здавалося,— заперечив Каттер.
— А другий ящик склався, щойно він виліз звідти.
— Я помітив. Чудова робота.
Я зрозумів, на що він натякає. Деякі стандартні трюки передбачали демонстрацію оманливо порожньої апаратури, де насправді хтось ховався. Мій власний репертуар містить кілька номерів, що ґрунтуються на подібному обмані. Я знову зіткнувся зі своєю одвічною проблемою: коли я дивлюсь виступ ілюзіоніста із зали, мене легко обдурити — я реагую так само, як і пересічні глядачі. Але близнюки?.. Про це я не подумав!
Каттер спонукав мене до роздумів. Я відвіз його додому, після чого повернувся сюди й ретельно обміркував ситуацію. Описавши події цього вечора, я схиляюсь до висновку, що він має рацію. Таємницю розкрито.
Будь проклятий цей Борден! У двох іпостасях! Дідько б його взяв!
14 листопада 1892
Розповів Джулії теорію Каттера. На мій подив, вона залилася сміхом:
— Геніально! Як ми не здогадалися?
— Отже, ти не виключаєш цю можливість?
— Це не просто можливість, мій любий, а єдина можливість показати на відкритій сцені такий номер.
— Мабуть, так.
Тепер, усупереч здоровому глузду, я розсердився на мою Джулію. Вона судила про те, чого не бачила.
30 листопада 1892
Учора я почув вкрай цікаву думку про Бордена й на додачу дізнався цінну інформацію.
Слід зазначити, що впродовж цього тижня я не мав нагоди розгорнути щоденник, оскільки виступав першим номером у лондонському мюзик-холі «Іподром». Це неабияка честь, про що свідчили не тільки суцільні аншлаги (за винятком одного денного показу), а й реакція публіки. Ще один важливий наслідок — певна увага з боку представників преси. Учора я дав інтерв’ю репортеру з «Івнінг Стар» на ім’я Артур Кеніґ. Цей молодик виявився як журналістом, так і хорошим інформатором.
Під час нашої бесіди — точніше, обміну запитаннями та відповідями — він запропонував мені поділитися думками щодо сучасних ілюзіоністів. Я добросовісно перелічив досягнення своїх найвидатніших колег.
— Ви не згадали Професора,— зауважив мій співрозмовник після того, як я висловився.— Хіба у вас не склалося уявлення про містера Бордена?
— На жаль, я не бачив його виступів,— ухильно відповів я.— Принаймні останнім часом.
— Обов’язково подивіться! — захоплено скрикнув містер Кеніґ.— У нього найкраща програма в Лондоні!
— Невже?
— Я ходив кілька разів,— провадив далі репортер.— Борден демонструє один номер… він виконує його не дуже часто — каже, що це надзвичайно виснажливо. Його дивовижний номер…
— Щось чув,— мовив я з удаваною зневагою.— Якісь два ящики.
— Саме так, містере Дантон! Він зникає і з’являється за частку секунди! Ніхто не знає, як він це робить!
— Ніхто, крім колег-ілюзіоністів,— виправив я його.— Він вдається до стандартних магічних прийомів.
— Отже, ви знаєте, як це виконується?
— Авжеж,— відказав я.— Але не сподівайтесь, що я розкрию вам конкретний метод…
Зізнаюсь: мене охопили сумніви. Останні два тижні я докладно аналізував теорію Каттера про двох близнюків і переконав себе, що він має рацію. Тепер я здобув шанс оприлюднити таємницю Бордена. Переді мною сидів сповнений ентузіазму слухач, журналіст однієї з найбільших міських газет, чию увагу вже привернула сценічна магія. Мною оволоділа жага помсти, яку я зазвичай намагався притлумити; бозна-скільки разів я казав собі, що ніколи не піддамся цій слабкості. Само собою, Кеніґ нічого не знав про мою ворожнечу з Борденом.
Хай там як, а жоден фокусник не має права видавати секрети іншого фокусника.
— Існує чимало способів ввести публіку в оману,— зрештою сказав я.— Трюк — це завжди видимість. Багаторічна практика й тренування…
Молодий репортер мало не вистрибнув із крісла.
— Сер, невже ви вважаєте, що йому допомагає двійник — рідний брат-близнюк? Усі лондонські фокусники вчепилися в одну версію! Коли я вперше побачив його номер, я висунув те саме припущення.
— Так, саме цей прийом він використовує.— Я відчув полегшення, зрозумівши, що мені не доведеться порушити принципи професійної етики. Втім, я зробив вигляд, ніби це банальне пояснення видається мені природним.— Маніпуляції з близнюками — поширений виверт ілюзіоністів.
— Тоді ви помиляєтесь, як і всі ваші колеги! — скрикнув молодик.— Професор не користується послугами двійника. Ось що вражає найбільше!
— Він має брата-близнюка,— сказав я.— Інші варіанти виключені.
— За всієї поваги до вас, я знаю, що це неправда. Борден не має ані брата-близнюка, ані двійника, здатного прикинутися ним. Я особисто навів справки і з’ясував правду. Він працює сам, якщо не рахувати асистентку, яка виходить з ним на сцену, і техніка, який виготовляє для нього апаратуру. У цьому він нічим не відрізняється від інших представників вашої професії. Ви теж…
— Звісно, я теж працюю з конструктором,— із готовністю підтвердив я.— Розкажіть мені більше подробиць. Ваша інформація дуже зацікавила мене. Чи певні ви, що отримали її з надійних джерел?
— Так.
— Можете це довести?
— Наскільки вам відомо, сер,— відповів містер Кеніґ,— не можна довести те, чого не існує. Скажу одне: нещодавно я провів журналістське розслідування і не знайшов жодного аргументу на користь вашої думки.
Вимовивши ці слова, він дістав тоненький стосик паперів. То були відомості про містера Бордена, що неабияк заінтригували мене. Я попросив репортера віддати їх мені.
Наша суперечка переросла в протистояння двох професіоналів. Кеніґ торочив, що журналістам заборонено розголошувати результати своїх розслідувань третім особам.
Я зауважив, що навіть якщо він довідається всю правду про Бордена, йому не вдасться опублікувати її за життя цього чоловіка.
З іншого боку, додав я, якби я розпочав власне розслідування, то згодом міг би надати йому матеріал для сенсаційного репортажу.
Врешті-решт Кеніґ дозволив мені переписати деякі фрагменти його нотаток, що я негайно зробив під його диктовку. Він не поділився зі мною своїми висновками, проте, відверто кажучи, я мало цікавився ними. На знак подяки я дав йому п’ять соверенів.
Коли ми закінчили, містер Кеніґ спитав:
— Чи можна дізнатися, сер, якої мети ви сподіваєтесь досягти завдяки цій інформації?
— Я маю єдину мету — покращити свою майстерність,— відказав я.
— Зрозуміло.— Він підвівся, підхопив капелюха й палицю.— Хочете підвищити свій рівень настільки, щоб виконати номер Професора?
— Запевняю вас, містере Кеніґ,— із холодним презирством відрізав я, проводжаючи його до виходу,— запевняю вас, що за необхідності я міг би легко вивчити сміховинний трюк Бордена й продемонструвати його вже цього вечора!
Репортер пішов.
Сьогодні я відпочиваю, тож мав можливість описати нашу зустріч. Остання «шпилька» Кеніґа влучила в ціль — я повсякчас думаю про це. Вкрай необхідно вивідати секрет Бордена. Немає солодшої помсти, ніж виконати коронний трюк противника краще за нього, взяти над ним верх, утерти йому носа.
Містер Кеніґ зробив мені
