Престиж - Крістофер Пріст

Я бачив його на сцені кілька разів, проте не помітив нічого неймовірного в його виступах. Звісно, це може пояснюватися тим, що мені жодного разу не вдалося досидіти до кінця!

Каттер майже нічого не знає про новий знаменитий трюк — із тієї очевидної причини, що гастролював Європою разом зі мною. Я не зважав на досягнення Бордена, аж доки не розібрав кореспонденцію, що накопичилася за період моєї відсутності. Домінік Браутон, один з моїх інформаторів, надіслав мені лаконічну записку:

«Виконавець: Альфред Борден. Номер: Нове транс­портування людини. Рівень: надзвичайно високий, заслуговує на увагу. Можливість копіювання: повторити цей трюк буде складно, але, якщо його виконує Борден, ви теж зможете».

Поділився інформацією з Джулією.

Потім я показав їй ще один лист. Мене запрошують на гастролі до Нового Світу. Якщо я погоджусь, ми розпочнемо з тижневого ангажементу в Чикаго, після чого вирушимо в турне десятьма найбільшими американськими містами.

Така перспектива тішить і засмучує мене водночас.

Джулія сказала:

— Забудь про Бордена. Тобі треба їхати до США.

Гадаю, вона має рацію.

14 жовтня 1892

Подивився новий номер Бордена. Добре. Достобіса доб­ре. Трюк вражає ще більше своєю простотою. Мені прикро це визнавати, але я маю бути справедливим.

Спершу він викочує на сцену стандартний дерев’яний ящик, який використовують усі фокусники. Цей предмет реквізиту сягає висоти людського зросту, має три міцні стінки (одну задню і дві бічні) й передні дверцята, що дозволяють добре роздивитися те, що всередині. Ящик установлений на коліщатках, унаслідок чого вся конструкція високо піднята над підлогою і глядачі бачать, що ніхто не може непомітно увійти чи вийти через дно.

Борден переходить до звичного ритуалу — демонструє, що ящик порожній. Потім зачиняє дверцята й відкочує апарат ліворуч.

Залитий вогнями рампи, він звертається до публіки, імітуючи французький акцент — настільки незграбно, що це навіть розчулює. Попереджає про страшну небезпеку, що супроводжує трюк, який ось-ось буде вико­нано.

За його спиною молода красуня викочує на сцену другий ящик — точнісінько такий, як перший. Вона відчиняє дверцята, показуючи, що цей ящик теж порожній. Змахнувши чорною мантією, Борден повертається спиною до зали й стрімко вривається в ящик.

Лунає барабанний дріб.

Далі події розгортаються блискавично. Знадобиться значно більше часу, щоб описати їх.

Барабанний дріб стає гучнішим; Борден знімає циліндр і, відступивши у глиб ящика, підкидає головний убір високо в повітря. Асистентка затріскує дверцята. Тієї ж миті розчахуються дверцята іншого ящика, і якимось чином усередині опиняється Борден! Ящик, куди він увійшов кілька секунд тому, складається й осідає на підлогу. Борден піднімає голову і дивиться на циліндр, що летить униз. Він устигає підхопити його, натягнути й поправити, після чого, сяючи щасливою усмішкою, виходить до рампи розкланюватися.

Зала вибухає оваціями. Зізнаюсь, що я аплодував разом з усіма.

Будь я проклятий, якщо я знаю, як він це робить!

16 жовтня 1892

Учора ввечері ми з Каттером здійснили далеку подорож — поїхали до Вотфорд-Реґаль, де виступав Борден. Номер з двома ящиками не був показаний.

Дорогою назад я вдруге описав Каттеру те видовище. Він повторив вердикт, виголошений ним позавчора. На його думку, Борден використовує двійника. Двадцять років тому Каттер бачив подібний трюк у виконанні молодої дівчини.

Я маю сумніви. Навряд чи він залучив двійника. Той самий чоловік увійшов до першого ящика й вийшов із другого. Я був там і можу підтвердити.

25 жовтня 1892

Моя власна зайнятість не дозволила мені щовечора дивитися виступи Бордена, але цього тижня ми з Каттером двічі побували на його показах. Борден досі не по­вторив номер із двома ящиками. Каттер відмовляється обговорювати техніку, доки не побачить трюк на власні очі, і докоряє мені за те, що я марную свій та його час. Ми часто сперечаємося через це.

13 листопада 1892

Нарешті я знову подивився номер із двома ящиками, і цього разу Каттер був зі мною. Виступ відбувся в луї­шемському мюзик-холі «Ворлд», під час звичайної естрадної вистави.

Коли Борден викотив перший ящик і, дотримуючись правил, продемонстрував публіці, що він порожній, мене охопило радісне хвилювання. Каттер, який сидів поряд зі мною, діловито роздивлявся сцену в бінокль. Скоса зиркнувши на нього, я виявив, що він не звертає жодної уваги на фокусника, а мигцем оглядає весь сценічний простір — лаштунки, колосники, задник. Я вилаяв себе за те, що не додумався до цього, і не став йому заважати.

Я пильно спостерігав за Борденом. Мені здалося, що трюк виконувався точнісінько так, як і минулого разу,— навіть промова про «смертельну небезпеку» відтворювалася дослівно, зі знайомим французьким акцентом. Щоправда, коли він наблизився до другого ящика, я помітив незначні відмінності від попереднього виступу. Мені, передусім, впало у вічі, що цього разу перший ящик розташований у глибині сцени, де було доволі темно. Вдруге покосившись на Каттера, я побачив, що той продовжує ігнорувати артиста — бінокль був націлений на віддалений ящик.

Ще одна нова деталь зацікавила й навіть розвеселила мене. Коли Борден зняв циліндр і підкинув його в повітря, я подався вперед, готуючись до захопливого розвитку подій. Та циліндр, що злетів угору, кудись зник! (Зрозуміло, що його притримав робітник сцени, якому заплатили кілька шилінгів за допомогу.) Борден розвернувся до публіки з кривою посмішкою і був нагороджений гучним сміхом. Потім він спокійно витягнув ліву руку вперед… і легким, невимушеним рухом підхопив циліндр, що несподівано впав із колосників. Чудова робота! Глядачі оцінили його майстерність — залою прокотилася ще одна хвиля сміху.

Не чекаючи, поки сміх стихне, він із блискавичною швидкістю підкинув циліндр удруге. Дверцята ближнього ящика затріснулися! Дверцята віддаленого ящика розчахнулися! Звідти вистрибнув Борден із непокритою головою! Другий ящик склався і сповз на підлогу! Борден метнувся до авансцени, спіймав циліндр і натягнув його на голову!

Розплившись у задоволеній усмішці, кланяючись і пускаючи поцілунки рукою, він приймав заслужені овації. Ми з Каттером аплодували з неменшим ентузіазмом.

Коли ми найняли екіпаж і рушили додому, до північної частини Лондону, я запитав у Каттера:

— Ну, що скажете?

— Блискуче, містере Енджер! — відгукнувся він.— Неймовірно! Нечасто випадає нагода побачити новий, оригінальний трюк.

Зізнаюсь, що я був не в захваті від цих похвал.

— Чи знаєте ви, як він це зробив? — наполягав я.

— Так, сер, я знаю,— відповів він.— Гадаю, ви теж зрозуміли.

— Ні, я геть спантеличений. Як йому, в біса, вдалося опинитися в двох місцях одночасно? Це неможливо!

— Іноді ви дивуєте мене, містере Енджер,— уїдливо зауважив Каттер.— Це логічна загадка, що розв’язується шляхом логічних міркувань. Що відбулося у нас на очах?

— Чоловік миттєво перемістився з однієї частини сцени до іншої.

— Ми так подумали, бо нам навіяли цю думку. А що відбулося насправді?

— Ви досі вважаєте, що він використовує двійника? — допитувався я.

— Яким ще способом можна досягти такого ефекту?

— Але ж ви бачили те, що бачив я. Ніякого двійника не було! Ми добре розгледіли його до і після виступу. Це той самий чоловік. Той самий!

Каттер підморгнув мені, після чого