Престиж - Крістофер Пріст

Я відчув, що непритомнію, і подумав, що настав мій смертний час.

Потім я провалився в порожнечу. Отямився на твердій дерев’яній підлозі, тремтячи від холоду, ледве розрізняючи чиїсь обличчя в напівтемряві. Десь поряд лунала музика, розриваючи барабанні перетинки, поки з моїх вух лилася вода. Підлога ходила ходором. Я лежав за лаштунками, неподалік від сцени. Перед очима все розпливалося; піднявши голову, я побачив за кілька футів від мене яскраво освітлені підмостки, де снували артистки кордебалету, а корифейка витанцьовувала під якусь похабну мелодію. Сповнений полегшення, я застогнав, заплющив очі й відкинув голову назад. Як з’ясувалося, Каттер відтягнув мене в безпечне місце й зробив штучне дихання, поклавши край цьому жалюгідному видовищу.

Невдовзі мене перенесли до акторського фоє, де я поступово відновив сили. Перші пів години були найжахливішими в моєму житті, проте мені допомогла хороша фізична форма — щойно вода вийшла з легенів і я припинив задихатися, мій стан швидко покращився. Оскільки минуло небагато часу, я був щиро переконаний (і досі не змінив свою думку), що можу повернутися на сцену і повторити свій трюк до закінчення вистави. Мені не дозволили.

Натомість ми з Гелен, Каттером і Наджентом зібралися у мене в гримерній справляти сумні поминки за зірваним номером. Домовилися зустрітися за два дні в моїй лондонській майстерні і вдосконалити спосіб звільнення, щоб ніколи більше не наражати мене на небезпеку. Зрештою троє вірних помічників відвели мене до залізничної станції і, переконавшись, що я оговтався від пережитого й добре почуваюсь, попрощалися і рушили до готелю, де ми всі мали зупинитися цього разу.

Зараз я бажаю одного: якнайшвидше повернутися до Лондону, Джулії та дітей. Опинившись на волосинці від смерті, я відчайдушно потребую зустрічі з моєю родиною. Поїзд прибуде до вокзалу «Юстон» на світанку, але дістатися раніше немає можливості.

За іронією долі, я давно не зазирав у щоденник, тому що насолоджувався домашнім затишком, у який я поспішаю зануритися зараз; про нашу ідилію можна написати величезні томи або не зронити ні слова (як я, власне, і вчинив). Протягом останніх десяти років я не лише досяг успіхів у кар’єрі, а й був безмежно щасливим в особистому житті.

На початку 1884 року Джулія завагітніла вдруге і в належний час благополучно народила нашого сина Едварда. Два роки по тому на світ з’явилася наша перша донька Лідія, а торік — друга дівчинка Флоренс, пізня, але бажана дитина.

На тлі цих подій ворожнеча з Борденом втратила значущість. Так, наші жарти часто бували злими. Так, я виявляв не меншу винахідливість, ніж він, і мені нема чим пишатися. Недаремно я вважав, що жоден із цих подвигів не варто описувати в щоденнику.

Але до сьогоднішнього вечора ні я, ні Борден не намагалися здійснити замах на життя противника.

Колись давно ми з Джулією втратили нашу першу дитину з вини Бордена. Він несе безпосередню відпо­відальність за той злочин. Попервах я керувався інстинктивним бажанням мститися, але з часом гнів ущух і я вдовольнявся спонтанними витівками, виставляючи його дурнем або зриваючи номер у найбільш неочікувану мить.

Своєю чергою він іноді влаштовував мені неприємні сюрпризи, хоча заявляю з усією серйозністю, що його каверзи були банальними порівняно з моїми.

Вищеописаний інцидент перевів нашу ворожнечу на інший рівень. Він спробував убити мене. Це очевидно. Йому — вправному фокуснику — добре відомо, які типи вузлів дають можливість миттєво й безпечно звільнитися.

Я знову жадаю помсти. Молюся, аби час швидше вилікував мої рани, приніс спокій, повернув розважливість і здоровий глузд, завадив утілити в життя те, що я замислив сьогодні.

4 лютого 1892

Учора ввечері я став свідком надзвичайної події. До Лондону приїхав учений на ім’я Нікола Тесла; впродовж останнього тижня все місто обговорює його сенсаційні заяви. Він розповідає про справжні чудеса, і деякі солідні газети навіть написали, що Тесла тримає в руках майбутнє всього світу. Втім, інтерв’ю з ним та присвячені йому статті не дають уявлення, чому це має статися. Всі кажуть, що його експерименти необхідно побачити на власні очі, щоб зрозуміти їхню значущість.

Учора, підбурюваний цікавістю, я приєднався до сотень бажаючих і увірвався до Інституту інженерів-електротехніків, аби подивитися на видатного вченого в дії.

Моїм очам відкрилися хвилюючі, тривожні і здебільшого незрозумілі вияви сили електроенергії. Містер Тесла (він чудово розмовляє англійською, американська вимова майже не видає його європейське походження) співпрацює з винахідником Томасом Едісоном. Сучасно мислячі лондонці звикли користуватися електроенергією для освітлення, але Тесла довів, що її можливості значно ширші.

Приголомшений, я спостерігав за його дослідами з неабияким захопленням. Чимало ефектів видалися мені дивовижними й, передусім, незбагненними для дилетантів. Тесла виступав, мов проповідник. Мене вразили не стільки іскристі, переливчасті спалахи блискавки, скільки впевнена інтонація доповідача. Він дійсно нагадує пророка, який передбачає досягнення наступного сторіччя — всесвітня мережа генераторних станцій; сила, доступна як звичайним, так і впливовим людям; миттєва передача енергії та матерії з однієї частини світу до іншої; повітря, що поширює енергію ефіру.

Лекція містера Тесли дозволила мені осягнути важливу істину. Його шоу (єдино доречне визначення) вирізнялося дивною подібністю до виступу досвідченого ілюзіоніста. Присутнім не треба було розуміти суть сказаного, аби насолоджуватися ефектом. Тесла стисло виклав велику кількість наукових теорій. Хоча більшість слухачів володіли лише базовими знаннями, кожен із нас отримав унікальний шанс зазирнути в майбутнє.

Я надіслав листа за вказаною Теслою адресою і замовив текст його лекції з пояснювальними комента­рями.

14 квітня 1892

Останнім часом я був заклопотаний підготовкою до європейського турне, що розпочнеться в другій половині літа. Не мав часу на інші справи. Доповнюючи мій ­останній лютневий запис, зазначу, що я таки отримав матеріали від Тесли, але був текст настільки заплутаний, що сам чорт голову зверне.

15 вересня 1892

У Парижі

Мені аплодували Відень, Рим, Париж, Стамбул, Марсель, Мадрид, Монте-Карло… тепер, коли все залишилося в минулому, я мрію про одне — знову побачити мою кохану Джулію, Едварда, Лідію і, звісно, маленьку Флоренс. Два місяці тому мої рідні приїжджали до мене на вихідні, і відтоді я майже не отримував вісточок від моєї обожнюваної сім’ї. За два дні, якщо пароплав відчалить вчасно і поїзди ходитимуть за розкладом, я буду вдома й нарешті зможу відпочити.

Ми всі втомилися пристосовуватися до законів європейської сцени, але ще більше нам набридли нескінченні переїзди та зміни готелів. Однак наші гастролі викликали фурор. Ми планували повернутися до Англії в середині липня, проте нас приймали з таким захопленням, що близько десятка театрів благали приїхати знову і потішити глядачів нашим ілюзіоністським мистецтвом. Звичайно, ми раділи цій можливості, адже швидко збагнули, що хвиля зацікавленості дозволить нам вимагати великі гонорари за додаткові покази. Хоча я вважаю недоречним записувати власні прибутки до того, як порахую всі витрати й виплачу обіцяні премії своїм асистентам, можна стверджувати, що вперше в житті я почуваюсь заможною людиною.

21 вересня 1892

У Лондоні

Я сподівався, що спочиватиму на лаврах після європейського турне, але натомість з’ясував, що, поки мене не було, Борден став дуже популярним.