Престиж - Крістофер Пріст

проживаємо в моїх апартаментах в Ідмістон-Віллас) вважає, що треба йти далі. Я згоден. Хоча наш мнемонічний номер справляє неабияке враження на тих, хто бачить його вперше, нам набридла одноманітність, складність виконання і непередбачувана поведінка публіки. Більшу частину виступу я сиджу із зав’язаними очима, а Джулія змушена ходити в натовпі, де вистачає п’яних мужлаїв. Якось мені обчистили кишені прямо на сцені.

Попри стабільний прибуток, ми обоє відчуваємо, що настав час щось змінити. Поки що я не можу забезпечувати себе самостійно, а за два місяці мені припинять виплачувати утримання.

Останнім часом мені таланить з ангажементами — від сьогодні і до Різдва я маю цілих шість. Поки фінан­сове становище дозволяє, я вирішив вкласти кошти у майбутнє великомасштабне шоу. Моя студія (придбана минулого місяця) вщент забита необхідним обладнанням, що дасть змогу швидко підготувати нову оригінальну програму.

Основна проблема полягає в тому, що ангажементи приносять хороший дохід, але не забезпечують праце­влаштування. Кожен заводить у глухий кут. Я виконую свій номер, кланяюсь глядачам, отримую винагороду, але немає жодних гарантій, що мене покличуть знову. Згадки в пресі є скупими й стриманими. Приміром, після мого виступу в клепемському мюзик-холі «Емпайр», який я вважаю одним із найкращих, газета «Івнінг Стар» повідомила: «Слідом за субреткою виступив фокусник Дартфорд». Отак мене «похвалили». Крізь ці терни я мушу пробиватися до зірок — професійного визнання.

Ідея щодо зміни програми осінила мене (точніше, осінила Джулію), коли я проглядав якусь щоденну газету і натрапив на статтю, де йшлося про нещодавні докази того, що життя — чи певна форма життя — триває після смерті. Деякі медіуми здатні встановлювати контакт із померлими людьми й передавати невтішним родичам повідомлення з потойбічного світу. Один уривок я зачитав Джулії вголос. Якусь мить вона пильно дивилася на мене, і я бачив, що її мозок напружено працює.

— Невже ти в це віриш? — нарешті спитала вона.

— Я не виключаю такої можливості,— мовив я.— Остан­нім часом збільшилася кількість тих, хто спілкувався з небіжчиками. І це підтверджено. Факти не можна відкидати.

— Руперте, ти жартуєш! — скрикнула Джулія.

— Спіритичні сеанси досліджувалися найвидатнішими вченими,— вперто стояв на своєму я.

— Я добре тебе розчула? І це кажеш ти, професійний брехун!

Я почав здогадуватися, до чого вона хилить, проте не міг забути свідчення авторитетних людей — як от сер Енґус Джонс, чиї слова на підтримку спіритизму я щойно прочитав.

— Ти завжди стверджував,— провадила далі моя люба Джулія,— що найпростіше дурити освічених глядачів. Розум заважає їм розгледіти простоту фокусів.

Нарешті я все зрозумів.

— Ти хочеш сказати, що ці сеанси… звичайні ілюзії?

— Авжеж! А ти як думав? — тріумфально оголосила Джулія.— Це новий трюк, любчику. І ми повинні освої­ти його.

Отже, ми розвертаємося в напрямку спіритизму. Записуючи нашу розмову, я розумію, що виглядаю бовдуром. Мені завжди важко збагнути секрет фокусу, доки хтось не пояснить, як він виконується.

15 липня 1878

Так склалося, що цього тижня опубліковано два мої листи, що їх я надсилав до спеціалізованих журналів наприкінці минулого року. Я дещо збентежений! Відтоді в моєму житті багато чого змінилося. Пригадую, один із цих листів я писав наступного дня після того, як дізнався неприємну правду про Друзіллу Мак-Евой і розірвав стосунки з нею. Перечитуючи власні фрази, я неначе переношуся в той похмурий жовтневий день, бачу холодну кімнату і себе самого за письмовим столом. Тоді я виплеснув злість на якогось фокусника-невдаху: редакція дещо перебільшила його слова й повідомила, що він волів би створити щось на кшталт банку, де можна було б зберігати таємниці сценічної магії. Тепер я розумію, що він сказав це напівжартома і мені не варто було чіпати того бідолаху. Я зреагував надто бурхливо, обрушивши на нього потік нудних напучень.

Другий лист видається мені не менш дивним. Я навіть не можу назвати пом’якшувальні обставини, що виправдали би написання такого тексту.

Чітко згадав усі переживання, що мучили мене, доки я не зустрів мою кохану Джулію.

31 серпня 1878

Ми відвідали чотири спіритичні сеанси й з’ясували, як це відбувається. Зазвичай ідеться про примітивне шах­райство. Гадаю, замовники охоплені настільки глибоким відчаєм, що ладні повірити в будь-яку дурницю. Одне з видовищ було жалюгідним — обман не підлягав сумніву. Довірливість глядачів пояснюється лише самонавіюванням.

Після тривалого обговорення ми з Джулією вирі­шили, що єдиний спосіб досягти мети — високопрофесійне виконання трюків. Забагато шарлатанів збагачуються на спіритизмі, і я не маю жодного бажання приєднатися до них.

Цей експеримент я розглядаю як шанс наблизитися до мрії, заробити й, можливо, накопичити трохи грошей, аби присвятити себе естрадній діяльності.

Ілюзії, що лежать в основі спіритичного сеансу, є простими, але ми плануємо дещо змінити їх задля створення надприродного ефекту. Як засвідчила демонстрація нашого мнемонічного трюку, корисно вчитися на власному досвіді. Відтак ми написали й оплатили оголошення, що розмістять в одній з лондонських газет. Спочатку наші розцінки будуть скромними: по-перше, ми можемо собі це дозволити й трохи попрактикуватися, а по-друге, така хитрість привабить клієнтів.

Я вже отримав останні гроші і, само собою, почав їх витрачати. За три тижні я стану фінансово незалежним, хочу я цього чи ні.

9 вересня 1878

Наша реклама принесла чотирнадцять запитів! Оскільки ціна за наш сеанс становить 2 гінеї, а оголошення коштувало 3 шилінги 6 пенсів, ми вже маємо прибуток.

Поки я записую те, що сталося, Джулія відповідає на листи, намагаючись скласти зручний графік виступів.

Увесь ранок я відпрацьовував прийом, відомий як «вузол Джейкобі». Йдеться про такий трюк: фокусника прив’язують до простого дерев’яного стільця звичайною мотузкою, залишаючи можливість звільнитися. За мінімального втручання асистентки (в моєму випадку це Джулія) добровольці можуть зав’язувати, стягувати й навіть запечатувати вузли, хоча можливість позбутися мотузки все одно залишається. Артиста поміщають у великий ящик, де він не лише творить всілякі дива, а й приймає таку ж позу, що на початку виступу. Згодом ті самі добровольці перевіряють вузли на міцність і розв’язують їх.

Сьогодні мені двічі не вдалося звільнити одну руку. Розраховувати на випадковості неприпустимо. Решту дня я присвячу тренуванням.

20 вересня 1878

Отримали дві гінеї. Вдячна клієнтка ридала від щастя. Скромно зазначу, що був установлений мимолітний контакт із небіжчиком.

Завтра мені виповниться двадцять один рік і по­чнеться повноцінне доросле життя. До речі, ми проводимо сеанс у Дептфорді. Треба ретельно підготуватися.

Напередодні ми припустилися першої помилки — приїхали вчасно. Клієнтка та її друзі чекали на нас. Вони спостерігали за тим, як ми заходили до будинку і розставляли обладнання. Надалі слід уникати таких прикростей.

Потрібна додаткова фізична сила. Вчора ми найняли екіпаж, але, коли дісталися місця призначення, візник навідріз відмовився допомогти нам занести реквізит до будинку (довелося тягнути самотужки, хоча майже вся наша апаратура є важкою і громіздкою). Після закінчення сеансу виявилося, що цей мерзотник порушив домовленість і не дочекався нас. Поки я стояв на хіднику і пильнував за магічними приладами, Джулія шукала інший екіпаж.

Крім того, ми наражаємося на небезпеку, сподіваю­чись знайти на території клієнта саме ті меблі, що є необхідними для досягнення певних ефектів. Сьогодні нам пофортунило: один стіл відповідав нашим вимогам, проте наступного разу краще не ризикувати.