Престиж - Крістофер Пріст

Ввечері

Близько години тому завершилася церемонія — це слово найточніше передає те, що я маю на увазі,— церемонія, довкола якої розгорталися всі події. Сьогодні відбулося оголошення заповіту мого батька; похорон був лише прелюдією.

Ми зібралися в холі, під парадними сходами. Сер Джеффрі Фьюзел-Гант, повірений мого батька, попросив нас мовчати, після чого рішуче й впевнено відкрив щільний коричневий конверт, де зберігався жахливий документ, і дістав кілька згорнених пергаментних аркушів. Я обвів поглядом присутніх. На похорон приїхали батькові брати та сестри зі своїми дружинами й чоловіками, а деякі з них були ще й з дітьми. Трохи далі скупчилися робітники, що підтримували маєток у порядку, наглядали за мисливськими угіддями й вересовими пус­тощами, охороняли ферми й ставки. Другу групу утворювали фермери-орендатори, що з надією дивилися на повіреного. Позаду стояла челядь, а ми з мамою опинилися в самісінькому центрі, через стіл від сера Джеффрі. Попереду всіх, схрестивши руки на грудях, завмер головний герой дня — Генрі.

Обійшлося без несподіванок. Незалежно від волі батька Генрі був спадкоємцем першої черги й мав успадкувати титул. Проте були інші важливі привілеї — пакети акцій, нерухомість, певна кількість готівки, коштовності й, що найважливіше, права на проживання й оренду.

Мамі надається вибір — вона може пожиттєво проживати у головному крилі будинку або у флігелі біля воріт. Мені дозволено залишатися у кімнатах, де я наразі мешкаю, до закінчення навчання або досягнення повноліття. Потім мою долю вирішуватиме Генрі. Особиста прислуга залишиться з нами; решта або залишаться, або будуть звільнені згідно з рішенням Генрі.

Ситуація незабаром проясниться.

Деякі щасливчики отримали певні суми готівкою, але майже все майно перейшло до Генрі. Я поцілував маму й потиснув руку деяким робітникам і фермерам.

Завтра я обміркую, яким хочу бачити своє майбутнє, і прийму рішення, перш ніж це зробить Генрі.

3 квітня 1873

Що мені робити? Я маю провести тут більше тижня, перш ніж повернусь до школи. Залишився останній семестр.

3 квітня 1874

Показово, що я повертаюсь до цього щоденника рівно за рік відтоді, як зробив останній запис. Я досі мешкаю в Колдлоу-Хаус — за законом Генрі залишається моїм опікуном, доки я не досягну повноліття, але здебільшого мене утримує тут бажання мами.

Мені прислуговує Ґрирсон. Генрі оселився в Лондоні. Подейкують, що він щодня засідає в Палаті лордів. Мама при доброму здоров’ї. Я навідуюсь до її флігеля щоранку (о цій порі вона почувається найкраще), і ми марнуємо час на безглузді обговорення того, що я робитиму, коли мені виповниться двадцять один.

Після смерті батька я тимчасово припинив заняття магією, проте дев’ять місяців тому повернувся до них — регулярно тренуюсь і за першої-ліпшої нагоди дивлюсь виступи фокусників. Задля цієї мети я виїж­джаю до Шеффілду й Манчестеру. Попри те що рівень майстерності артистів відрізняється, я насамперед цікавлюся розмаїттям прийомів. Мені відомо, як виконуються більшість трюків, але в кожному номері я знаходжу якусь «родзинку», що дивує і надихає мене. Потім я починаю шукати розгадку. Ми з Ґрирсоном уторували шлях до складів і крамниць, де продають інвентар для демонстрації фокусів. Поступово я роздобуваю те, що мені потрібно.

Ґрирсон — єдиний слуга, який не покинув нас,— знає про моє захоплення магією і плани на майбутнє. Щоразу, як мама песимістично розмірковує щодо моїх перспектив, я не наважуюсь розповісти їй про свої наміри, хоча в глибині душі цілком певен, що обрана мною професія дозволить мені зробити чудову кар’єру після того, як нудне існування в Дербіширі добіжить кінця. Я підписався на кілька спеціалізованих журналів і часто читаю статті про захмарні гонорари знаменитих ілюзіоністів та інші численні переваги такої слави.

До речі, я вже граю роль. Позбавлений спадку молодший син пера, невдаха, який отримує жалюгідні подачки від свого опікуна й животіє на пагорбах Дербіширу, де завжди йде дощ.

Наразі я чекаю за лаштунками, але, щойно я відсвяткую свій двадцять перший день народження, почнеться справжнє життя на сцені!

31 грудня 1876

Ідмістон-Віллас, Північний Лондон

Нарешті віддали багаж — коробки та скрині. Різдво видалося невеселим. Я розібрав свої пожитки, відкладаючи в один бік непотрібні речі, а в інший — ті, які мені було приємно знайти. Цей щоденник опинився у другому стосі. Трохи погортав сторінки.

Я пам’ятаю, що свого часу вирішив описувати всі етапи мого професійного розвитку. Було б непогано здійснити цей задум. На жаль, втрачено забагато інформації. Я вирвав усі сторінки, де згадував свої сварки з Генрі, а разом з ними зникли відомості про мої перші заняття магією. Мені не вдасться відновити спогади й скласти докупи всі трюки, маніпуляції та рухи, що їх я вивчав і практикував тоді.

Судячи з останнього запису, два з половиною роки тому я перебував у вбивчому гуморі, побоюючись, що Генрі вижене мене з будинку, щойно я досягну повноліття. Зрештою я не став чекати й узяв свою долю у власні руки.

Отак склалося, що нині, у віці дев’ятнадцяти років, я винаймаю кімнати на респектабельній вулиці в передмісті Лондону. Я вільний від минулого й не обтяжений фінансовими проблемами щонайменше два наступні роки (незалежно від мого місця проживання Генрі мусить виплачувати мені певну суму). Якось я вже виступав на сцені, але гонорар не отримав. (Що менше я писатиму про мій ганебний провал, то краще.)

Я перетворився на звичайного містера Енджера й планую залишитися ним і надалі. У цьому новому житті ніхто не дізнається правду про моє походження. Я зрікся свого минулого.

Завтра, в перший день нового року, я ретельно обміркую свої плани й, можливо, прийму важливі рішення.

1 січня 1877

З ранковою поштою принесли посилку з Нью-Йорку, на яку я давно чекав. Переглянув усі книжки, шукаючи нові ідеї.

Я обожнюю виступати. Засвоюю закони сцени, вивчаю особливості жанру, тренуюсь розважати людей дотепними оригінальними жартами. Мрію про сміх, овації, вигуки подиву. Знаю, що зможу злетіти на вершину успіху саме завдяки артистизму.

На жаль, я маю одне вразливе місце: не розумію, як виконуються трюки, доки мені не пояснять, у чому полягає секрет. Уперше побачений фокус вражає мене так само, як і пересічного глядача. Мені бракує професійної уяви, і часом я не в силах визначити, як застосовуються загальновідомі принципи для досягнення бажаного ефекту. Спостерігаючи за бездоганним виступом професіонала, я відволікаюсь на зовнішній блиск і втрачаю шанс осмислити сутність.

Одного дня в манчестерському мюзик-холі «Іподром» фокусник продемонстрував публіці скляну карафу, підніс її ближче до голови, аби ми не сумнівалися в прозорості скла, й постукав металевим стрижнем — мелодійне дзенькання свідчило, що карафа є цілою і не має дефектів. Зрештою він перевернув її догори дном, і ми побачили, що вона порожня. Потім фокусник повернувся до столика, де серед інших предметів реквізиту стояв мідний глечик. Перелив із нього близько половини пінти звичайної води до карафи, після чого повернув убік, підійшов до таці з келихами й плеснув у кожен келих червоного вина!

Найцікавіше, що тоді я вже мав прилад, що дозволяв наливати воду у згорнену руркою газету й одразу виливати назад склянку молока (газета, як не дивно, залишалася сухою).

Той фокусник вдався до аналогічного трюку, але виконання було іншим. Захопившись другим, я не розгледів перше.

Більшу частину свого щомісячного утримання я витрачаю в крамницях, де