Престиж - Крістофер Пріст

9 грудня 1892

Поки що я не здійснив свій задум стосовно Бордена. Надійшло остаточне підтвердження, що американське турне відбудеться, і ми з Каттером цілком зосередилися на підготовці. Гастролі триватимуть понад два місяці, і мені нестерпно думати про розлуку з Джулією та дітьми.

Але скасовувати турне не можна. Річ не тільки в тім, що я отримаю щедрий гонорар. Скидається на те, що я — наймолодший фокусник у Британії чи навіть у всій Європі, якого запросили виступати на одній сцені з найвизначнішими ілюзіоністами сучасності. У Новому Світі народилися або осіли найталановитіші виконавці. Запрошення на ці гастролі — чудовий комплімент для мене.

А Борден не був у Штатах! Його туди не кликали!

10 грудня 1892

З нетерпінням чекав на спокійне Різдво в родинному колі. Ніякої магії, ніяких репетицій і поїздок. Хотілося приділити весь час моїм близьким і забути про справи. Але після скасування одного ангажементу мені запропонували дуже привабливий і вигідний контракт, що передбачає оплату двотижневого проживання разом із сім’єю. Ми відсвяткуємо Різдво в Істбурні, в номері «Гранд Готелю» з видом на море!

11 грудня 1892

Корисне відкриття. Сьогодні випадково прочитав у газеті, що Істбурн розташований лише за кілька миль від Гастінгзу і між цими двома містами пролягає пряма ­залізнична гілка. Маю намір провести кілька днів у Гас­тінгзі. Подейкують, що це приємне місце, яке варто відвідати.

13 січня 1893

Зненацька я відчув, що майбутня подорож страшенно засмучує мене й затьмарює моє життя. За два дні я вирушаю до Саутгемптону, звідти відпливаю до Нью-Йорку, а потім їду до Бостону й далі, у самісіньке серце Америки. Весь тиждень минув у божевільній метушні — збір валіз, підготовка, демонтаж необхідного обладнання, пакування в контейнери, відправка в моїй присутності. Не можна допустити прикрих випадковостей: без апаратури мій номер буде зіпсований. Багато що залежить від цієї трансатлантичної подорожі.

Нині я маю кілька вільних днів, тож можу психологічно налаштуватися на поїздку і трохи відпочити вдома. Сьогодні ми з Джулією та дітьми відвідали лондонський зоопарк; я вже сумую за родиною, передчуваючи тривалу розлуку. Цього похмурого січневого вечора малеча спить, Джулія читає у себе в кімнаті, а я, усамітнившись у своєму тихому кабінеті, нарешті маю можливість викласти результати розслідування, присвяченого Альфреду Бордену і проведеного завдяки невтомному містеру Кеніґу.

Ось факти, перевірені мною особисто.

Він з’явився на світ 8 травня 1856 року, в Королівській лікарні графства Суссекс, розташованій у Гастінгзі, на Богемія-роуд. Три дні по тому породілля — Бетсі Мері Борден — була виписана й повернулася з сином додому, за адресою: Менор-роуд, будинок 105, де також містилася столярна майстерня його батька. Повне ім’я хлопчика — Фредерік Ендрю Борден; у реєстрі актів цивільного стану не значаться інші діти, народжені того дня. Отже, Фредерік Ендрю Борден не мав брата-близнюка — ні тоді, ні зараз.

Потім я спробував встановити, чи не було в сім’ї Борденів інших, близьких за віком братів, дуже подібних до нього зовні. Фредерік був шостою дитиною. Він мав трьох старших сестер і двох братів, але один був старшим від нього на цілих вісім років, а другий помер, проживши лише два тижні.

Переглянувши випуски газети «Вісник Гастінгзу і Бексгілу», я натрапив на згадку про старшого брата Фредеріка — Джуліуса (у статті говорилося, що він здобув якусь шкільну нагороду). Як з’ясувалося, у п’ятна­дцятирічному віці Джуліус мав довге біляве волосся. Хоча Фредерік Борден — брюнет, не варто виключати, що Джуліус пофарбував волосся, аби стати його сценічним двійником. Утім, моє припущення не підтвердилося — трохи згодом я дізнався, що Джуліус помер від сухот 1840 року, коли Фредеріку виповнилося чотирнадцять.

Крім того, залишався молодший брат — Альберт Джозеф Борден, сьома дитина в родині, народжена 18 травня 1858 року. (Альберт + Фредерік = Альфред? Чи не звідси походить перше сценічне ім’я Фредеріка?)

Існування близького за віком брата змусило мене повернутися до версії про двійників. Я уважно вивчив медичну карту Альберта, але не знайшов там нічого цікавого. Однак винахідливий містер Кеніґ порадив мені звернутися до Чарлза Сімпкінса — майстра портретної фотографії і власника фотоательє на Гастінгз-Хай-стрит.

Містер Сімпкінс приязно зустрів мене й охоче показав добірку своїх дагеротипів. Як і казав містер Кеніґ, серед них виявився студійний портрет Фредеріка Бордена та його молодшого брата. Світлина зроблена у 1874-му, коли Фредеріку було вісімнадцять років, а його брату — шістнадцять.

Жодної подібності між ними не спостерігається. Фредерік високий на зріст; має тонкі риси, які зазвичай називають «шляхетними»; вирізняється ­гордовитою ­поставою (я часто звертав увагу на цю особливість). Натомість Альберт значно скромніший на вигляд: здивований вираз обличчя, пухкі щоки, кучеряве волосся світлішого відтінку, ніж у брата. Мені здалося, що він на чотири-п’ять дюймів нижчий від Фредеріка.

Цей портрет переконав мене у правоті Кеніґа. Фредерік Борден не має близького родича, який міг би видати себе за його двійника.

Існує ймовірність, що Борден нишпорив лондонськими вулицями, доки не знайшов схожого на нього чоловіка, якого перетворив на двійника за допомогою гриму. Хоч би що там казав Каттер, я бачив номер Бордена на власні очі. Більшість двійників ілюзіоністів постають перед публікою на лічені секунди; крім того, використовуються однакові костюми, що вводять глядачів в оману, змушуючи їх прийняти копію за оригінал.

Після переміщення Борден дозволяє розгледіти себе, причому розгледіти уважно. Він виходить на авансцену, розкланюється, усміхається, бере асистентку за руку, знову кланяється, снує туди-сюди. Немає жодних сумнівів: чоловік, який з’являється з другого ящика,— той самий, що сховався в першому ящику.

Я досі не знаю, як Борден виконує свій клятий номер, але принаймні я розвідав, що він працює сам.

Отже, я готуюсь до тривалих гастролей Новим Світом зі змішаними почуттями — розчарування й умиротворення.

На мене чекає поїздка до місця, що незабаром стане центром світу магії; упродовж двох місяців я зустрічатимусь і, можливо, співпрацюватиму з найвидатнішими ілюзіоністами Сполучених Штатів Америки. Напевно, хтось із них зможе підказати мені відповідь. Я вирушаю до Америки, щоб зміцнити свою репутацію і, само собою, сколотити неабиякий капітал, але тепер у мене з’явилася додаткова мета.

Клянусь: я розкрию секрет Бордена, коли приїду зі Штатів. Клянусь, що за місяць після мого повернення додому я почну демонструвати вдосконалену версію його трюку на сценах лондонських театрів.

21 січня 1893

На борту пароплава «Сатурнія»

Позаду залишилися добове плавання в Саутгемптоні, шторм у Ла-Манші, нетривка стоянка в Шербурі. Зараз ми впевнено тримаємо курс на Америку. «Сатурнія» — чудове судно: працює на вугіллі, три палуби, гарні умови для розміщення і дозвілля представників європейського й американського вищого світу. Моя каюта розташована на другій палубі; я подорожую з попутником — архітектором із Чичестеру. Я вперто мовчу про свою професію попри його ввічливі, обережні розпитування. Я вже сумую за домівкою — мені важко дається розлука з моєю родиною.

Варто тільки заплющити очі, і пам’ять відтворює наше прощання на причалі — я бачу, як вони стоять під дощем і махають мені рукою,— знову і знову. У такі миті я мрію, аби сценічна магія наділила мене здатністю до справжнього чаклунства: один порух