Престиж - Крістофер Пріст

Маю понад три тижні на підготовку. Завтра почну майструвати ящики!

4 січня 1894

Залишилося два тижні. Нарешті я знайшов хорошого кандидата! Його звуть Джеральд Вільям Рут, він актор, читець, виконавець монологів… а якщо говорити відверто, звичайний п’яничка й бешкетник. Містер Рут відчайдушно потребує грошей; я змусив його присягтися, що, поки триватиме наша співпраця, він не питиме нічого, крім чарки лікеру після кожного виступу. Цей тип усіляко старається догодити мені, адже, за його мірками, я пропоную йому щедру оплату. Маю надію, що він не підведе мене.

У нас однаковий зріст; тілобудова й постава більш-менш схожі. Хоча Рут кремезніший за мене, проблема легко вирішується: або я звелю йому скинути зайву вагу, або скористаюсь спеціальними підкладками. Його шкіра є більш блідою, але грим усе виправить. Його очі мають тьмяно-блакитний відтінок, а мої підпадають під визначення «карі», проте ця відмінність не впадає у вічі, і ми знову ж таки можемо нанести відповідний грим.

Жодна з перелічених деталей не має особливого значення. Мене більше турбує його манера рухатися, що помітно відрізняється від моєї: розхлябана хода, великі кроки, стопа вивернута назовні. Олівія обіцяла потренуватися з ним — на її думку, цей недолік можна усунути. Як відомо всім акторам, хода й постава набагато сильніше впливають на створення того чи іншого образу, ніж міміка, акцент чи жестикуляція. Якщо мій двійник рухатиметься інакше на сцені, ніхто нам не повірить. Це очевидно.

Рут, з яким довелося поділитися таємницею виконання трюку, запевняє, що все розуміє. Він намагається розвіяти мої побоювання байками про його «професійну репутацію», але я не зважаю на такі «аргументи». Лише в тому разі, якщо глядачі приймуть його за мене, він матиме право на винагороду!

6 січня 1894

Рут відпрацьовує всі рухи, яким я його навчаю, але мене не полишає відчуття, що він не розуміє сутність ілюзії. В драматичному театрі актори грають свої ролі, не вводячи нікого в оману. Публіка чудово знає, що перед ними не Гамлет, а людина, що вимовляє певні рядки. Натомість мої глядачі мають виходити з театру ошелешеними. Вони одночасно вірять і не вірять власним очам!

10 січня 1894

Дав містеру Руту вихідний, оскільки маю добре обміркувати ситуацію. Він — нездара, у нього нічого не виходить! Олівія теж вважає, що я помилився з вибором, і радить мені виключити номер Бордена з моєї програми.

Рут — це суцільна катастрофа.

12 січня 1894

Рут — дивовижна людина! Нам обом був потрібен час на роздуми. Тепер ми все з’ясували. Він запевняє, що провів вихідний з друзями, але, судячи із запаху перегару, я підозрюю, що він усамітнився з пляшкою.

Мені байдуже! Його рухи є точними, а хрономет­раж — майже точним; коли ми одягнемо однакові костюми, підміна успішно здійсниться.

Завтра ми з Рутом та Олівією вирушаємо до Стритему, де оглянемо сцену і завершимо підготовку.

18 січня 1894

Мене переслідує дивна тривога, пов’язана із завтрашнім виступом, хоча ми з Рутом репетирували до остаточного виснаження. Бездоганне виконання передбачає певний ризик: якщо завтра я виступлю з номером Бордена й перевершу його, чутки про сенсацію долетять до нього за лічені дні.

Цієї тихої ночі, коли Олівія спить і в будинку панує тиша, я поринаю у невеселі роздуми. Мені відкрилася одна неприємна істина: Борден миттєво здогадається, яким чином я виконую свій номер, а я досі не розкрив його секрет.

20 січня 1894

Безумовний тріумф! Від овацій здригався дах! У сьогоднішньому заключному випуску «Морнінг Пост» про мене написали таке: «Ймовірно, найвидатніший із сучасних ілюзіоністів Британії». Тут я зазначив би два нюанси, які зовсім не лестять мені, але цієї оцінки буде достатньо, аби збити пиху з містера Бордена.

Радію. Щоправда, є одна ложка дьогтю. Чому я не подумав про це раніше? Після закінчення номера, в кульмінаційну мить моєї програми, я змушений сидіти, зігнувшись у сміховинній позі між хитромудро складеними перегородками мого ящика. Коли зала вибухає оплесками, до рампи виходить п’яничка Рут. Саме він насолоджується оваціями, тримає Олівію за руку, розкланюється, посилає повітряні поцілунки, просить глядачів подякувати диригенту, салютує поважним особам у ложах, знімає циліндр, розкланюється знову і знову…

А мені залишається чекати, коли на сцені вимкнуть світло й опуститься завіса. Лише тоді я можу вилізти назовні.

Це необхідно змінити. Ми маємо зробити так, щоб я з’являвся з другого ящика, тож перед початком наступного показу я поміняюсь ролями з Рутом. Треба обміркувати, як досягти такого ефекту.

21 січня 1894

Вчорашня замітка у «Морнінг Пост» справила належне враження; сьогодні мій імпресаріо прийняв кілька за­явок і оформив три ангажементи. Замовники щоразу вимагають демонстрації мого загадкового трюку.

Нагородив Рута маленькою премією.

30 червня 1895

Події дворічної давнини нагадують кошмар, що поступово розвіюється. Шість місяців по тому я розгортаю щоденник, аби засвідчити, що моє життя увійшло в нормальне русло. Ми з Олівією живемо в мирі та злагоді, і хоча вона, на відміну від Джулії, ніколи не стане рушійною силою мого розвитку, її спокійна підтримка забезпечує міцний тил для мого життя та кар’єри.

Маю намір провести чергову бесіду з Рутом, оскільки попередня розмова ні до чого не призвела. Попри чудові виступи, він повсякчас створює проблеми, й однією з причин звернення до цього щоденника стала необхідність занотувати моє рішення: нам доведеться поговорити відверто.

7 липня 1895

У світі магії існує одне беззастережне правило (а якщо не існує, дозвольте мені вперше сформулювати його): не можна дратувати асистентів. Вони знають забагато професійних секретів ілюзіоністів, що наділяє їх певною владою.

Якщо я звільню Рута, він матиме привід удатися до шантажу.

Рут не влаштовує мене з двох причин: по-перше, ­своєю пристрастю до алкоголю, а по-друге, зарозумілою поведінкою.

Він часто приходив до театру напідпитку і навіть не заперечував цього. Каже, що контролює себе. Біда в тому, що п’янички є непередбачуваними, і мене лякає, що одного дня він наклюкається так, що не зможе виконати номер. Фокусник ніколи не покладається на випадковості, а я страждаю від невизначеності щоразу, як ми міняємося ролями.

Утім, його зарозумілість — значно серйозніша проблема. Він переконаний, що я пропаду без нього, тож, опиняючись поряд зі мною — на репетиціях, за лаштунками чи навіть у моїй студії,— постійно чіпляється до мене з порадами, що ґрунтуються на його «досвіді» актора-­невдахи.

Учора ввечері я провів заплановану «бесіду», хоча здебільшого говорив він. Зазначу, що з його боку пролунали не лише нахабні заяви, а й неприховані погрози. Рут вимовив саме ті слова, що їх я страшенно боявся почути: у разі потреби він розкриє мої секрети й зруйнує мою кар’єру.

Найгірше, що він якимось чином довідався про мою інтрижку з Шейлою Макферсон, яку я зберігав у суворій таємниці. Звісно, Рут почав шантажувати мене. Я не впораюсь без нього, і він чудово це знає. Він має владу наді мною, і я чудово це знаю.

Довелося запропонувати йому підвищити гонорар за кожен вихід, на що він залюбки