Українська література » Сучасна проза » Осиний мед дикий - Ірина Савка

Осиний мед дикий - Ірина Савка

Читаємо онлайн Осиний мед дикий - Ірина Савка
— був ще доволі молодий, і кожен у собі плекав геніальність. Після іспиту, як завжди, підбивали підсумки, розподіляли дітей за інструментами. Вчительки шелестіли обгортками від цукерок і попивали модний на той час «Крюшон» у зелених пляшках. За розмовами ніхто й не звернув уваги на незнайомого мужчину, і тільки репліка: «Я — ваш директор», змусила їх замовкнути.

Ліна аж присіла. Вона сьогодні це чула вдруге.

— Роман Петрович, — відрекомендувався новоприбулий.

Зависла вичікувальна пауза. Не продовжуючи знайомства, новий директор сів за фортепіано. Зіграв кілька простих акордів:

— Чи знаєте ви цю пісню? — несміливо почав наспівувати деренчливим тенором, акомпонуючи собі.

«Чи то хвилюється, чи тембр у нього такий», — думала Надія Петрівна. «Точно не піаніст», — суворо визначила Світлана.

— Не чули? То хто ж автор? Ну, може буду нескромним, але скажу — це мій твір.

— A… Ви пишете музику?..


Потім розпочалися шкільні будні. Роман Петрович поводився часом напружено, навіть відчужено, а часом зверхньо чи трохи безпорадно. З колективом тримав дистанцію. На уроки до вчителів ходив рідко, і тому був для всіх великою загадкою. Але навчальний процес тривав, як завжди…

Того теплого осіннього дня гурт учительок щось жваво обговорював на перерві, коли це на порозі постав Роман Петрович і місцева красуня Діана — висока, з гривою золотавого волосся. Роман Петрович мало не млів від таємничої усмішки Діани і поштиво відчинив двері свого кабінету, не дивлячись на вчительок, які зацікавлено зиркали то на директора, то на його гостю.

— Гляньте, він навіть посміхатися вміє!

— А як стелиться хрещатим барвінком!

— І зацікавлений який!

Тонкі кабінетні двері пропускали назовні уривки фраз.

— Ромцю! — чулося час від часу.

— Чуєте? Вже Ромцьо… — кинула чорнява Тамара. — А що буде далі?

Сміх і приязна розмова в кабінеті директора дратували і збуджували жіночу уяву. Вчительки ледве дочекалися другої перерви, але побачили тільки рівну спину Діани і Романа Петровича, котрий запобігливо жестикулював, проводжаючи свою супутницю.

Не змовляючись, жінки блискавично заскочили до кабінету директора. На столі валялись обгортки від цукерок «Гуси-лебеді». Одна цукерка була ціла. Котрась із вчительок розгорнула її і поділила між усіма:

— Їжте, це від Романа Петровича гощення…

— О, та він сидить на м’якій подушці! Боїться натерти мозолі! Куди б це її подіти?

Враз хтось відкрив кришку фортепіано. Застогнав нижній регістр, і подушка вперлася в ребра струн. Звичайна канцелярська кнопка, покладена гострячком догори, зайняла місце подушки на кріслі.

За хвилю вчительок як вітром здуло з директорського кабінету. З одного класу полинула ніжна мелодія сентиментального вальсу Чайковського, в іншому якесь дитя колупало «Во саду ли, в огороде». «Раз і, два і… Плавніше, зв’язаніше, пальчики м’яко, не затискай ручку — як звикле на уроці», — чутно було настанови. Тепер уже напружено і дурнувато почували себе молоді учительки…

До директора! Бешкетниці з янгольськими лицями тулилися біля дверей і високої кахельної пічки. Крісел для всіх бракувало, тому дехто й рівняв спини до стіни. На дні очей у жінок сміялися кошлаті бісики, а вони з невинними поглядами вичікували, що ж буде.

Роман Петрович понуро міряв невеликий кабінет кроками, майже торкаючись учительок, що заклякли на своїх місцях.

— Що це все означає?! Поясніть! — його зеленаві очі метали блискавки, голос зривався на високих нотах. — Чому ви так зі мною чините?!

Він сів за фортепіано. Зі злості вдарив кілька акордів, але подушка заглушила звук струн.

— Що таке?! Зіпсували фортепіано!

Директор шарпнув подушку, звільняючи молоточки.

— Ой! Не сідайте в крісло! Там кнопка! — зойкнула котрась із учительок.

Вони почувалися учнями, котрі нашкодили своєму вчителеві, щоб привернути до себе увагу…

Довго боліла Романові Петровичу та гостра кнопка, якщо не в сідниці, то в душі напевно! Але з чогось треба було починати вчитися бути директором, і перший урок йому дали його вчителі. Пізніше всі разом щиро сміялися з того випадку, називаючи його стихійним бунтом молодих музикантів, виконаним у темпі presto.

Випускний

Вона не знала, чи це жіночий героїзм чи жіноча слабкість… Надавала ляпасів чоловіковій коханці у себе вдома, у своєму ліжку. Та стояла червона від злості і свердлила Орисю маленькими очима:

— І що? Відвалилася його половина? Чи ви від того тонша стала? — сичала колишня студентка. Де й поділася її делікатність.

Ще кілька днів тому вона запобігала перед Орисею. Випускні на носі, то нявчала на концертах, вдаючи солістку, щоб запримітили і запам’ятали. І головне — чоловік у неї теж був. То чи мало їй його було, чи яка інша причина? Словом, чоловіки паслись на цій розквітлій жінці і мали успіх…


Орися з Антоном жили по-всякому. Зовні її чоловік був сонячний, із білозубим усміхом, а в душі — жорсткий, із вовчим оскалом. То пташкою її називав, то з балкона сторчма погрожував спустити. Так і велося їм: то пересолоджено, то надміру гірко.

Того вечора був черговий студентський випускний, і Антон пішов на нього без Орисі: вдома ремонт, тому жінка залишилася мити і шкребти.

Натомилася, пізно лягла, проте сон не йшов, і Орися в нічній тиші згадувала дитинство, раннє заміжжя, матір, яка самотує на старість. За дверима почула шепіт і звук ключа, що крутнувся в замку. Повернувся чоловік, але не сам — зі студенткою Валею, яка мала не цілком порядну репутацію. Від обох пахло вином. Маленькі Валині очі шугали по кімнаті, шукаючи, на чому б зупинитися:

— Ой,

Відгуки про книгу Осиний мед дикий - Ірина Савка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: