Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль

Змагання двох сходжень на трон

Отак минав час, і ось Ульріх якось одержав від батька листа.

«Любий сину! Збігло вже знов кілька місяців, а з твоїх скупих повідомлень так само не видно, щоб у своїй кар’єрі ти ступив бодай невеличкий кров уперед чи приготувався такий крок ступити.

Я радий визнати, що протягом останніх років мав приємність чути, як чимало шанованих людей хвалили твої успіхи й на їхній підставі пророкували тобі великонадійне майбутнє. Проте, з одного боку, не від мене, звичайно, успадкована схильність спершу ревно братися за вирішення якого-небудь привабливого для тебе завдання, а потім немовби геть забувати про обов’язок перед самим собою й тими, хто поклав на тебе сподівання, а з другого боку, та обставина, що у твоїх повідомленнях я не знаходжу ані найменшого натяку на будь-який план подальших твоїх кроків, — усе це сповнює мене гнітючою тривогою.

Крім того, ти вже в такому віці, коли багато чоловіків доскочили міцного становища в житті, а я одного дня можу померти, і маєтність, яку я по собі залишу, поділивши її порівно між тобою та твоєю сестрою, буде хоч і не мала, але на нинішні умови не така й велика, щоб уже саме володіння нею забезпечило тобі суспільне становище, якого ти, отже, маєш домагатися нарешті сам. Думка, що ти, відколи став доктором, лише вельми туманно згадуєш у листах про плани, які торкаються, схоже, найрізноманітніших сфер і які ти, очевидячки, за звичкою дуже переоцінюєш, однак ніколи не пишеш ні про втіху від своєї викладацької діяльности, ні про встановлення контактів з котримсь із університетів, ні про зв’язки з впливовими колами, — ось що іноді сповнює мене гнітючою тривогою. Мене, людину, яка сорок сім років тому у відомій тобі праці (нині вона виходить уже дванадцятим виданням) «Вчення Самуеля Пуфендорфа про приписування вини і сучасна юриспруденція» пролила світло на стеменні взаємозв’язки й у цьому питанні перша порвала з упередженнями давньої школи кримінального права, — мене навряд чи можна запідозрити в тому, що я недооцінюю наукову самостійність, і водночас я, маючи досвід великого трудового життя, не погоджуся з тим, нібито можна розраховувати лише на самого себе, нехтуючи науковими й суспільними стосунками, що тільки й становлять опору одинака, завдяки якій його праця вливається в русло сприятливих і плідних взаємозв’язків.

Тому я плекаю глибоку надію невдовзі почути про тебе й довідатися, що витрати, зроблені мною задля твого посування, відшкодовано такими стосунками, які тепер ти, повернувшись на батьківщину, налагодиш і якими надалі не нехтуватимеш. У цьому самому сенсі я написав листа своєму багаторічному і щирому товаришеві й покровителю, колишньому президентові Лічильної палати й нинішньому голові Імператорського сімейно-юридичного партикуляритету при Відомстві гофмаршала його превосходительству графові Штальбургу й попросив його прихильно поставитися до твого прохання, з яким ти до нього невдовзі звернешся. Мій високопоставлений товариш уже зробив ласку й одразу мені відповів; він, на твоє щастя, не лише тебе прийме, але й виявить діяльну зацікавленість твоїми справами, які я йому описав. Відтак твоє майбутнє, наскільки це мені до снаги й наскільки я можу гадати, забезпечене — за умови, що тобі стане хисту привернути до себе його превосходительство й одночасно зміцнити свою репутацію у впливових академічних колах.

Що ж до прохання, з яким ти, певна річ, охоче звернешся до його превосходительства, тільки-но довідаєшся, про що йдеться, то полягає воно ось у чому.

1918 року, десь у середині червня, має відбутися широке святкування тридцятиріччя правління імператора Вільгельма Другого, святкування, яке має вкарбувати у пам’ять світу велич і могутність Німеччини; хоч до цього ювілею лишилося ще кілька років, з надійного джерела відомо, що готуються до нього — само собою зрозуміло, наразі цілком неофіційно — вже тепер. Знаєш ти, мабуть, і про те, що того самого року відзначає сімдесятиріччя свого сходження на трон наш високоповажаний імператор і що ця дата припадає на 2 грудня. З огляду на нашу надзвичайну скромність, яку ми, австрійці, виявляємо в усьому, що стосується власної вітчизни, є підстави потерпати, що в нас, дозволю собі сказати, може дійти до ще одного Кьоніхгреца[6], тобто що німці з їхньою методичністю, націленою на досягнення результату, нас знову випередять, як і того разу, коли вони, не давши нам отямитись, узяли на озброєння гвинтівки із запалювальними голками.

На щастя, побоювання, які я оце щойно висловив, уже передбачили й інші патріотично налаштовані люди з добрими зв’язками, й можу під секретом тобі сказати: у Відні вже триває акція, яка має завадити тому, щоб ці побоювання справдилися, й виставити вагу і значення правління сімдесятирічного, такого багатого на турботи й успіхи, у вигіднішому світлі, ніж правління всього-на-всього тридцятирічне. А що 2 грудня ніяк, певна річ, не поставиш поперед середини червня, то народилася щаслива думка оголосити весь 1918 рік ювілейним роком нашого імператора-миротворця. Я про це інформований, щоправда, лиш тією мірою, якою колегії, членом яких я маю честь бути, мали нагоду висловити свою думку про цю ініціативу; подробиці ти довідаєшся сам, коли прибудеш до графа Штальбурґа, що призначив для тебе в підготовчому комітеті почесне, як на твою молодість, місце.

Крім того, я нагально раджу тобі надалі не уникати, як ти це, на превеликий мій жаль, досі робив усупереч моїй уже давній пораді, взаємин із родиною начальника відділу Туцці з Міністерства чужоземних справ та Імператорського дому, а незагайно засвідчити своє шанування його дружині, що доводиться, як ти знаєш, донькою двоюрідного брата дружини мого покійного брата, а відтак тобі кузиною, оскільки вона, кажуть мені, посідає виняткове місце у проекті, що його я оце описав, і мій вельмишановний товариш, граф Штальбурґ, уже зробив надзвичайну ласку й попередив її про твій візит, отож ти маєш зробити його, жодної хвилини не зволікаючи.

Про себе повідомити більш нема чого; праця над новим виданням уже згаданої книжки забирає, крім лекцій, увесь мій час і всю силу, яка ще лишаються на схилі віку. Свій час марнувати не можна, бо він короткий.

Про твою сестру чув лишень, що вона здорова; в неї порядний і дбайливий чоловік, хоч вона ніколи й не зізнається, що своєю долею задоволена й почувається щасливою.

Тебе благословляє з любов’ю

твій батько».

Частина друга

Триває те саме