Учитель - Шарлотта Бронте

— Сумно, однак, що вас виховували, цілком випустивши з виду деякі галузі науки: якби ви знали історію чи граматику, то поступово могли б облишити заняття мереживом і піднятись у статусі.

— Це те, що хочу зробити.

— Як? Лише вивченням англійської мови? Цього недостатньо; у жодну респектабельну сім’ю не візьмуть гувернантку, чий багаж знань складається лише з ознайомлення з однією іноземною мовою.

— Monsieur, я вмію багато чого іншого…

— Так-так — ви можете плести з тонкої вовни та вишивати носовички і комірці — але це вас не врятує.

Мадемуазель Анрі відкрила рот, щоб відповісти, але стрималася, певно, вважаючи, що розмова й так затягнулася, й тепер стояла мовчки.

— Кажіть же щось, — нетерпляче продовжив я. — Терпіти не можу мовчазної згоди, коли обличчя виражає протилежне; а з вашого язика вже готове було злетіти заперечення.

— Monsieur, я взяла багато уроків граматики, історії, географії та арифметики. Студіювала повний курс усіх цих предметів.

— Bravo! Але як вам це вдалося, якщо тітка не могла дозволити собі оплачувати ваші уроки?

— Завдяки відновленню мережива — того, що monsieur так зневажає.

— Справді? Тож, mademoiselle, зараз ви матимете чудову нагоду пояснити мені це англійською: як можна було досягнути таких результатів подібними засобами.

— Monsieur, я попросила тітоньку навчити мене реставрувати мереживо невдовзі після того, як ми переїхали до Брюсселя, бо знала, що це metier[171] — професія, яку легко здобути й котрою зможу швидко заробити гроші. Я навчилася цього за кілька днів, і невдовзі знайшла роботу, тому що всі брюссельські леді мають старе мереживо — дуже цінне — і йому слід давати лад після кожного прання. Я заробила трохи грошей, і ці гроші витратила на навчання; дещо пішло на придбання книг, особливо англійських, і скоро я шукатиму місця гувернантки або шкільної вчительки — коли навчуся писати й говорити англійською як слід, але це буде важко, бо всі, хто знає, що я відновлювала мереживо, зневажають мене; гребують мною й учениці. Pourtantj’ai mon projet,[172] — додала вона.

— Який?

— Поїду в Англію і там навчатиму дітей французької. Вона вимовила ці слова з особливим притиском. Сказала «Англія» так, як ізраїльтяни за часів Мойсея промовили б «Ханаан» (земля обітована).

— Ви хочете побачити Англію?

— Так, це мій намір.

І тут втрутився голос — голос директриси:

— Mademoiselle Henry, je crois qu’il va pleuvoir; vous feriez bien, ma bonne amie, de retourner chez vous tout de suite.[173]

Мовчки, без жодного слова подяки за це дружнє попередження, вона зібрала книги, шанобливо повернулася до мене, спробувала кивнути своїй очільниці, але спроба не була вдалою, бо голова, здавалося, не хотіла схилятися — і пішла. Достатньо мати хоча б крупинку наполегливості або впертості, щоб незначні перешкоди стимулювали, а не розхолоджували. Мадемуазель Ретер могла б і не турбуватися висловлювати натяк про погоду (між іншим, прогноз її не справдився — дощу того дня не було).

Наприкінці наступного уроку я знову підійшов до парти мадемуазель Анрі. І звернувся до неї так:

— Як ви уявляєте Англію, mademoiselle? Чому хочете туди поїхати?

Моя різка манера звертання, до якої мадемуазель Анрі вже звикла, більше її не бентежила та не дивувала, і вона відповіла з невеликою затримкою, неминучою у зв’язку з труднощами перекладу її думок з французької на англійську.

— Із усього того, що я чула та читала, Англія — рідкісна країна; мої уявлення про неї туманні — тому й хочу туди поїхати, аби моє бачення цієї країни набрало конкретних рис.

— Гм! Як гадаєте — яку частину Англії ви змогли б побачити, якби поїхали туди вчителькою? Дивне ж у вас уявлення про те, як можна пізнати країну! Все, що побачите там, — це будівлю школи та ще кілька приватних помешкань.

— Але це будуть англійська школа й англійські будинки!

— Без сумніву; та що далі? Якою буде цінність ваших спостережень, зроблених на такій обмеженій території?

— Monsieur, хіба не можна дізнатися щось, шукаючи прикладів? Echantillon[174] — часто дає уявлення про ціле; крім того, вузьке й обмежене — це різні слова, чи не так? Моє життя у ваших очах виглядає обмеженим — як от життя… ну, такої середземноморської тваринки — une taupe comment dit-il?[175]

— Кріт.

— Так — крота, котрий живе під землею і бачить ще менше, ніж я.

— Гаразд, mademoiselle, і що потім? Розповідайте далі.

— Mais, monsieur, vous те comprenez.[176]

— Анітрохи. Будьте ласкаві, поясніть.

— То, monsieur, усе було так. У Швейцарії я мало що робила, мало вчилась і небагато бачила; моє життя йшло там по колу: щодня я ходила тією самою дорогою і не могла піти іншою; якби залишилася — залишилася б аж до самої смерті — ніколи не розширила б рамки свого життя, бо я бідна, нічого не вмію і нічого особливого не досягла; коли втомилася від усього цього, то попросила тітоньку поїхати в Брюссель: тепер наше життя не набагато різноманітніше, бо й тут я не багатша і не піднялась ані на щабель вище; так само ходжу по обмеженій площині, але середовище змінилось — і воно знову зміниться, якщо поїду в Англію. Трохи дізналася про городян Женеви; тепер мені дещо відомо про жителів Брюсселя; якби поїхала в Лондон, то дізналася б щось і про мешканців Лондона. Не знаю, чи зрозуміли ви що-небудь з моєї розповіді, monsieur, чи це все заплутано?

— Я вас цілком зрозумів — тепер перейдімо до іншого: ви збираєтеся присвятити життя вчительству, але як учителька ви не дуже успішні — учениці вас не слухаються.

Результатом моїх різких слів був рум’янець зніяковіння на її обличчі; вона схилила голову до парти, але швидко підняла її і зауважила:

— Monsieur, я не кваліфікована вчителька, це правда, але допомагає практика; крім того, працювати мені непросто — навчаю тільки рукоділля і в цьому не можу показати силу чи перевагу — то другорядне мистецтво; в пансіоні у мене нема колег — я ізольована: до того ж, належу до єретичок, що також позбавляє мене впливу.

— А в Англії будете іноземкою, це також не додасть вам впливу і врешті-решт відштовхне від вас усіх довколишніх; в Англії у вас буде так само мало знайомих, і ви будете такою ж незначущою, як і тут.

— Але я пізнаю щось нове — в усьому іншому такі, як я, всюди матимуть труднощі, і якщо маю боротися,