Коли повертається веселка - Анастасія Винник

– Що відбувається? – запитав він, дивлячись на Таню зверху вниз.

Дівчинка підбігла до батька. Жінка помітно осміліла.

– Вона каже, що тут живе якийсь Рома.

– Або ж ви зараз забираєтесь звідси, або я вас спроваджу, – сказав чоловік, насупивши густі чорні брови.

– Я все можу пояснити…

Біля хвіртки з’явилась Лариса.

– Борю, Лєно, привіт! – крикнула вона, наближаючись до будинку. – Все добре, вона зі мною.

– З тобою? – Чоловік не зводив з Тані очей. – Ненормальних треба тримати у психлікарні.

– Ходімо, – сказала Лариса і потягнула Таню за рукав.

Таня відштовхнула руку.

– Можливо, на перший погляд я ненормальна, але я точно знаю, що цієї ночі була в цьому будинку. У великій кімнаті є камін, перед ним решітка, на поличці стоїть годинник, який поспішає на чотири хвилини…

Коли вона це розповідала, обличчя жінки і чоловіка витягувались.

– Ларо, хто вона така? – прогримів Борис, бавлячись битою. – Мені це не подобається.

– Я потім все поясню. – Лара знову вхопила Таню за рукав. – Ходімо!

Таня запхала пальці під перуку і зняла її.

– Я вам не ворог, – тихо мовила вона. – Я приїхала сюди, щоб знайти батька моєї дитини. В мене в голові пухлина, я вмираю. Мій син залишиться сам, у нього нікого немає, тільки я і Роман. Я знайшла Рому тут, він палив листя, в цьому будинку ми були вночі.

– Що? Це мій дім, і цю ніч в ньому був я, а ось як ви туди потрапили – це вам доведеться пояснювати! – Борис блиснув очима на дружину. – Лєно, я казав тобі не пускати до хати чужих? Казав?

– Я її вперше бачу, – тремтячим голосом відповіла дружина.

– Вперше? Ми ще про це поговоримо. Ларо, забирай свою хвору, інакше я за себе не відповідаю.

Таня притисла перуку до грудей.

– Благаю вас, вислухайте мене!

– Забирайся, поки я не проламав твою лису башку!

– Борю, будь ласка, людина хвора, – заступилась дружина.

– Хвора? Я теж зараз поголюся налисо і піду по хатах винюхувати, що де стоїть. Звідки вона знає про годинник? Геть звідси! – гаркнув він, наближаючись до Тані.

Від відчаю хотілось кричати. Лариса вже сіла в машину, а Таня продовжувала стояти на дорозі й дивитись на будинок. І раптом з хвіртки вибігла дівчинка. Вона підбігла до Лариси, дала їй якийсь папірець і сіла на лавку біля огорожі. Таня підійшла до машини.

– «Зателефонуйте об одинадцятій сорок п’ять», – прочитала Лара. – І номер телефону. Це тобі від Олени. Напевно, щось хоче розповісти, щоб чоловік не чув. Дякую, – сказала вона дівчинці.

– Котра година? – запитала Таня, прочитавши записку.

– Майже пів на дванадцяту.

Таня сіла в авто:

– Скажеш, коли буде за п’ятнадцять. – Дивлячись у дзеркало, вона натягла перуку.

– Добре. – Лариса повернула ключ, і двигун зі стуком завівся.

– Ти дозволиш подзвонити з твого телефону?

Лара заперечно похитала головою:

– На моєму «МТС» копійки залишились, а в Лєни «Київстар».

– Я заплачу.

– Звісно, заплатиш, а як мені рахунок поповнити? В яке місце я запхаю твої гроші?

Лариса розвернула машину і мало не збила собаку. Собака заскавчав і кинувся до сходинок магазину.

У масті собаки можна було побачити якісь риси від породи колі.

– Стій! – закричала Таня.

– Я її навіть не зачепила!

– Зупинись!

Лариса натиснула на гальма. Таня вискочила з авто, і в ту хвилину з магазину вибігла жінка у білому фартуху з мереживом.

– Ларко, ти шо? З глузду з’їхала? Мало скотину не вбила! – Вона погладила собаку по голові. – Налякали тебе, мій хороший! Ну нічого, зараз ми тим паскудам покажемо!

– Ви в магазині працюєте? – запитала Таня.

– А шо, не видно?

Жінка продовжувала заспокоювати собаку.

– Скажіть, а хто тут має чистокровну колі?

Продавщиця задумалась.

– Чистопородну? А нашо вам? Песики потрібні?

– Ні, мені не потрібні цуценята. Вчора ввечері, ось там, на пагорбі, я зустріла сивого чоловіка років сімдесяти, з колі. Ви не підкажете, де він живе? Мені треба його знайти.

Жінка випросталась:

– Чистокровної колі тут ні в кого нема, дачники вибирають ротвейлерів або вівчарок.

– Може, хтось у гості приїздив?

– Не знаю… – Вона подивилась на собаку. – Та раз ця псіна така, значить, була тут колі, а в кого – не знаю. – Вона нахилилась до пса. – Але ж ти ладний у мене!

Собака гавкнув і замахав хвостом.

– Але я вчора бачила чоловіка з колі, він місцевий.