Коли повертається веселка - Анастасія Винник
– Що відбувається? – запитав він, дивлячись на Таню зверху вниз.
Дівчинка підбігла до батька. Жінка помітно осміліла.
– Вона каже, що тут живе якийсь Рома.
– Або ж ви зараз забираєтесь звідси, або я вас спроваджу, – сказав чоловік, насупивши густі чорні брови.
– Я все можу пояснити…
Біля хвіртки з’явилась Лариса.
– Борю, Лєно, привіт! – крикнула вона, наближаючись до будинку. – Все добре, вона зі мною.
– З тобою? – Чоловік не зводив з Тані очей. – Ненормальних треба тримати у психлікарні.
– Ходімо, – сказала Лариса і потягнула Таню за рукав.
Таня відштовхнула руку.
– Можливо, на перший погляд я ненормальна, але я точно знаю, що цієї ночі була в цьому будинку. У великій кімнаті є камін, перед ним решітка, на поличці стоїть годинник, який поспішає на чотири хвилини…
Коли вона це розповідала, обличчя жінки і чоловіка витягувались.
– Ларо, хто вона така? – прогримів Борис, бавлячись битою. – Мені це не подобається.
– Я потім все поясню. – Лара знову вхопила Таню за рукав. – Ходімо!
Таня запхала пальці під перуку і зняла її.
– Я вам не ворог, – тихо мовила вона. – Я приїхала сюди, щоб знайти батька моєї дитини. В мене в голові пухлина, я вмираю. Мій син залишиться сам, у нього нікого немає, тільки я і Роман. Я знайшла Рому тут, він палив листя, в цьому будинку ми були вночі.
– Що? Це мій дім, і цю ніч в ньому був я, а ось як ви туди потрапили – це вам доведеться пояснювати! – Борис блиснув очима на дружину. – Лєно, я казав тобі не пускати до хати чужих? Казав?
– Я її вперше бачу, – тремтячим голосом відповіла дружина.
– Вперше? Ми ще про це поговоримо. Ларо, забирай свою хвору, інакше я за себе не відповідаю.
Таня притисла перуку до грудей.
– Благаю вас, вислухайте мене!
– Забирайся, поки я не проламав твою лису башку!
– Борю, будь ласка, людина хвора, – заступилась дружина.
– Хвора? Я теж зараз поголюся налисо і піду по хатах винюхувати, що де стоїть. Звідки вона знає про годинник? Геть звідси! – гаркнув він, наближаючись до Тані.
Від відчаю хотілось кричати. Лариса вже сіла в машину, а Таня продовжувала стояти на дорозі й дивитись на будинок. І раптом з хвіртки вибігла дівчинка. Вона підбігла до Лариси, дала їй якийсь папірець і сіла на лавку біля огорожі. Таня підійшла до машини.
– «Зателефонуйте об одинадцятій сорок п’ять», – прочитала Лара. – І номер телефону. Це тобі від Олени. Напевно, щось хоче розповісти, щоб чоловік не чув. Дякую, – сказала вона дівчинці.
– Котра година? – запитала Таня, прочитавши записку.
– Майже пів на дванадцяту.
Таня сіла в авто:
– Скажеш, коли буде за п’ятнадцять. – Дивлячись у дзеркало, вона натягла перуку.
– Добре. – Лариса повернула ключ, і двигун зі стуком завівся.
– Ти дозволиш подзвонити з твого телефону?
Лара заперечно похитала головою:
– На моєму «МТС» копійки залишились, а в Лєни «Київстар».
– Я заплачу.
– Звісно, заплатиш, а як мені рахунок поповнити? В яке місце я запхаю твої гроші?
Лариса розвернула машину і мало не збила собаку. Собака заскавчав і кинувся до сходинок магазину.
У масті собаки можна було побачити якісь риси від породи колі.
– Стій! – закричала Таня.
– Я її навіть не зачепила!
– Зупинись!
Лариса натиснула на гальма. Таня вискочила з авто, і в ту хвилину з магазину вибігла жінка у білому фартуху з мереживом.
– Ларко, ти шо? З глузду з’їхала? Мало скотину не вбила! – Вона погладила собаку по голові. – Налякали тебе, мій хороший! Ну нічого, зараз ми тим паскудам покажемо!
– Ви в магазині працюєте? – запитала Таня.
– А шо, не видно?
Жінка продовжувала заспокоювати собаку.
– Скажіть, а хто тут має чистокровну колі?
Продавщиця задумалась.
– Чистопородну? А нашо вам? Песики потрібні?
– Ні, мені не потрібні цуценята. Вчора ввечері, ось там, на пагорбі, я зустріла сивого чоловіка років сімдесяти, з колі. Ви не підкажете, де він живе? Мені треба його знайти.
Жінка випросталась:
– Чистокровної колі тут ні в кого нема, дачники вибирають ротвейлерів або вівчарок.
– Може, хтось у гості приїздив?
– Не знаю… – Вона подивилась на собаку. – Та раз ця псіна така, значить, була тут колі, а в кого – не знаю. – Вона нахилилась до пса. – Але ж ти ладний у мене!
Собака гавкнув і замахав хвостом.
– Але я вчора бачила чоловіка з колі, він місцевий.