Українська література » Сучасна проза » Коли повертається веселка - Анастасія Винник

Коли повертається веселка - Анастасія Винник

Читаємо онлайн Коли повертається веселка - Анастасія Винник
кімнаті. А потім приїхали його «дружки» і вивезли мене. Він жорстока людина. Директор лікеро-горілчаного комбінату не може бути інакшим. – Роман знову сів на матрац. – Це не інститут шляхетних панянок, це особливий світ. Того вечора я провів тебе, повернувся додому, а він запитав, де я так довго швендяв. Ну, я сказав, що ми з тобою поїдемо разом, що я тебе кохаю, що ми одружимось. Він відповів, що поговорить зі мною завтра. – Роман зітхнув. – А завтра мене вивезли до будинку мого дядька, там триметрова огорожа і охорона. Мене зачинили в лазні, але я все ж таки втік і дістався автостопом до Києва, гроші я мав. А в університеті дізнався, що ти зникла. Я подумав, що ти повернулась у Жовтоводськ через ці… обставини… і теж повернувся додому. А там батько нервує, мама за серце хапається… Я ходив до твого вітчима, він навіть слухати мене не захотів. Попросив тільки сказати тобі, що випише тебе з квартири.

– Випише з квартири? – здивувалась Таня. – Це ж треба, які думки…

– А ще додав, щоб ти не верталась.

– Я і не збиралась повертатись.

– Я це зрозумів… Тобі було соромно, і ти просто втекла на край світу. Я був сам не свій, я так мучився! Про тебе говорили стільки бруду, але я не вірив жодному слову. Я впевнений, що ти не винна, що тебе напоїли. Ти б не напилась перед від’їздом, та й взагалі… Ти не казала, але в містечку всі знали, що твоя мама пила, і вітчим любив випити. Я не знаю… я не питаю, що тоді сталось, але ти в цьому не винна! Думаю, у вітчима була п’янка… Ти не хотіла сваритись, випила… А скільки тобі треба? Пішла гуляти по вулиці, а вулиця… це ж така справа… нарвалась на когось… Кохана, мені навіть боляче подумати про те, що ти пережила! Але ти не винна. Я коли зрозумів, що ти залишила всіх… і мене теж, я так напився! Посварився з батьком… це він винен, він мене замкнув! Я поїхав до Києва, винайняв житло. Деколи цікавився, чи ти не з’являлась у Жовтоводську, але ти не з’являлась. Я шукав тебе по всьому Києву, але марно…

– Я змінила своє прізвище.

– Навіщо?

– Я хотіла назавжди позбутись свого минулого.

– І мене теж хотіла позбутись? – сумно запитав Роман.

– Я думала… Ні, я була впевнена, що ти назавжди викреслив мене зі свого життя. Наступного року, у травні, я приїхала в Київ і прийшла до твого інституту. Я чекала на тебе і побачила з дівчиною, яка йшла з тобою поряд.

Таня притисла руку до потилиці – там назрівала нова хвиля болю.

– І що? Ти побачила мене невідомо з ким і забула про все, що я тобі говорив? Ти що, не вірила мені?

– Розумієш, мене надто багато зраджували…

– Але не я! Я кохав тебе і кохаю!

– Розумію, але тоді все було інакше.

Біль у потилиці дужчав і ставав нестерпним.

– Ромо, дай води, – прошепотіла вона.

Кожне слово відлунювало в голові, немов хтось стукав молотком.

– Тетянко, що з тобою? Це я винен, що накинувся на тебе. Вибач, рідненька…

Вона скривилась від болю.

– Я хочу пити…

Гримнули двері – і Роман повернувся зі склянкою води. Притримуючи склянку, він допоміг їй напитись.

– Дякую, – ледве вимовила Таня.

– Що з тобою? Що у тебе болить? Чим допомогти?

– Дай руку, – попросила вона.

Притискаючи до грудей найніжнішу руку, Таня лягла на подушку і заплющила очі.

– Ромо, в мене… в нас…

Дихання збивалось, голова налилась вогнем, думки плутались.

– Ромо, допоможи нашому…

Вона не встигла договорити. Язик затвердів і раптом почав наповнювати увесь рот. Таня розтулила висохлі губи, і їй здалося, що він випаде з рота, як підняте тісто з баняка.

– Кому я маю допомогти? Що з тобою?

Таня намагалась відповісти, але її язик не слухався. І раптом годинник на каміні почав роздуватись, немов це не годинник, а повітряна куля. Він збільшувався, ставав прозорим і, душачи все на своєму шляху, заповнив собою кімнату. Під натиском стеля випнулась, заскрипіла і потягнула за собою стіни. Розтягуючись, немов жуйка, стіни ставали тоншими, аж поки крізь них вона не побачила небо, усіяне яскравими зірками.

…Зірки теж щезли, лишивши її в темряві.

Розділ 5

У роті пересохло. Таня ковтнула і закашляла. У горлі так пекло, немов хтось там пройшовся наждаком, а зверху присипав перцем. Чиїсь турботливі руки повернули її на бік. Вона розплющила очі й побачила Ларису і, перелякавшись, відвернулась від неї.

– Це я, Лара, ти що не впізнаєш мене?

Таня спробувала підвестися, але сили не було.

– Хочеш у туалет? – запитала Лара.

Таня поглянула навколо і побачила діда. Він сидів на низькому стільчику, сонце за його спиною було таке яскраве, що було боляче дивитись.

– А де

Відгуки про книгу Коли повертається веселка - Анастасія Винник (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: