Українська література » Сучасна проза » Викрадачі - Елізабет Костова

Викрадачі - Елізабет Костова

Читаємо онлайн Викрадачі - Елізабет Костова
Ґрінхілі. Там Роберту буде добре, він матиме змогу писати картини. Якщо поміркувати, я теж, напевно, змогла б, до того ж приємний клімат, а ще… гаразд, він напише туди листа, рекомендуючи Роберта.

Так воно виходило, що майже все добре в житті випадало Роберту саме таким шляхом, завдяки талану, а йому зазвичай таланило. Поліцейський, наприклад, вибачає йому перевищення швидкості й знижує штраф зі ста двадцяти доларів до двадцяти п’яти. Він запізно звернувся по фант на свої заняття живописом — і отримав той фант, а ще й додаток на придбання необхідного приладдя. Всім подобається робити для нього щось добре, бо він видається таким щасливим і без їхньої допомоги, таким байдужим до власних потреб, і до їхнього бажання стати йому в пригоді. Ніколи не могла цього збагнути. Мені часом здавалося, що він обдурює людей, сміється з них, хоча й ненавмисне, але тепер гадаю, що життя немовби відшкодовувало Роберту те, чого йому самому бракувало.

Я вже була вагітна, коли ми переїхали до Ґрінхіла. Я зауважила Роберту, що кожна велика любов у моєму житті починається з блювання. Насправді, майже ні про що інше й думати не було сили. Запакувала все що можна у нашій квартирці в Ґрініч-вілідж, багато чого пороздавала друзям, які залишались (яких ми залишали, подумалося з гіркотою) там, у нашому колишньому житті. Роберт обіцяв, що домовиться з кількома друзями, щоб допомогли перенести речі до вантажівки, яку ми орендували для переїзду, але ж він забув. А може, це вони забули, тож ми врешті найняли двох підлітків просто з вулиці — перетягти всі речі згори донизу. Пакувала я все сама, тому що Роберту потрібно було в останню хвилину зробити то те, то інше на факультеті або в студії. Ми не залишили в квартирі взагалі нічого — спеціально, аби хазяїн не зміг утримати нашу заставу, а тоді Роберт сів за кермо, й ми поїхали до студії. Звідти він витяг коробки з приладдям для живопису й цілі оберемки полотен. Пізніше я збагнула, що він не пакував жодної речі зі свого одягу, жодної тарілки або чашки — лише те, що було в студії, бо тільки це для нього й важило. Тим часом я залишалась у машині, аби відігнати її, якщо з’явиться поліція або дівчина з інспекції паркування.

Так я сиділа за кермом, осяяним серпневим сонцем, і погладжувала свій живіт, що вже помітно здувся — не від того дитинчати розміром з горішок, як малюють на плакатах у поліклініці, а від того, що я багато їла й багато блювала, від моєї в’ялості й розслабленості, від небажання тримати себе у формі. Я провела рукою по опуклому животі й відчула ніжність до людинки, що росла всередині мене, до життя, на яке ми чекали. Такого я ще ніколи не відчувала, то був секрет навіть від Роберта — головним чином тому, що я не вміла йому це толком пояснити. Коли він з’явився з останнім оберемком старих скринь і останнім мольбертом, я визирнула з віконця вантажівки й подивилась на нього — він був бадьорий, веселий, упевнений, і все те ніяк не стосувалося мене. Він ні про що не думав, крім одного: як вмістити все, що приніс, у вантажівку, повну наших убогих меблів. Саме тоді, в ту хвилину, я вперше відчула, що припустилася якоїсь помилки, неначе дитина шепотіла мені: «Чи ж він зможе подбати про нас?»

5 листопада 1877

Mon cher oncle!

Будь ласка, не ображайтеся за те, що не відповіла Вам раніше: Ваш брат, племінник і двоє наших слуг — тобто майже всі в домі — сильно застудилися. Внаслідок цього мені доводилось багато чого робити. Жодних підстав непокоїтися немає, нічого серйозного, інакше я одразу б Вам написала. Вони всі вже майже одужали, а Ваш брат повернувся до регулярних моціонів у Булонському лісі разом зі своїм камердинером. Сьогодні, я впевнена, з ним піде Ів — він так само, як і Ви, завжди піклується про здоров’я татуся. Книгу, яку Ви надіслали, ми вже давно прочитали, і зараз я читаю Теккерея — і сама, і вголос для татуся. Більше новин наразі переповісти не можу, тому що дуже заклопотана по дому, але я завжди думаю про Вас з любов’ю.

Беатриса де Клерваль

Розділ 20

Кейт

Ми зупинилися пообідати неподалік від Вашингтона — за кілька кілометрів на північ від міста повернули на узбіччя, до зони відпочинку, й вийшли розім’ятися. У мене починало судомити ноги, щойно я про них згадувала. Там були столи для пікніків і дубовий гай; Роберт ретельно перевірив, чи немає на землі собачого лайна, після чого ліг та й заснув. Учора він пізно повернувся додому, пакувався в студії, а потім і спати ліг пізно — напевно, щось малював і пив коньяк; я почула запах, коли він повалився у ліжко, на ще не запаковані простирадла. Я ще подумала, що мені доведеться вести машину, як він раптом почне куняти за кермом.

Мене це все не на жарт роздратувало — врешті-решт, я була вагітна, а хіба він допоміг мені бодай у чомусь? Принаймні, міг би виспатися як слід перед довгою й нелегкою дорогою! Я лягла на траву поряд з ним, але не торкаючись його. Наприкінці дня я буду надто виснажена, щоб вести машину, але якщо Роберт зараз виспиться, він зможе, напевно, сісти за кермо замість мене, коли я геть стомлюся. На ньому була жовта сорочка з комірцем, який пристібався до неї ґудзиками. Зараз ті ґудзики розстебнулися, комір незграбно звісився на правий бік; напевно, Роберт придбав сорочку в черговому секонд-хенді — колись була непогана тканина, а тепер майже витерлася. З кишені сорочки стирчав клаптик паперу. Робити мені не було чого, а будити Роберта я не бажала, тож потяглася обережно й витягла той папірець. Звичайно, то мав бути малюнок, так і виявилось. Розгорнула — майстерно виконаний жирним олівцем начерк жіночого обличчя.

Я одразу ж зрозуміла, що ніколи раніше не бачила тієї жінки. Я знала всіх подруг з Ґрініч-віліджа, яких він замальовував, знала й маленьких балерин, чиї батьки надали Роберту офіційний дозвіл малювати або писати фарбами їх дітей, знала й ті обличчя, які він вигадував сам. Ця жінка була незнайомою, проте Роберт добре її розумів, це я бачила з малюнка. Вона дивилась на мене, як дивилася б на Роберта, так він намалював — схвально дивилась, її очі сяяли, погляд був серйозним

Відгуки про книгу Викрадачі - Елізабет Костова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: