Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер
Витяги з протоколу допиту громадянки Єлени Дойчевої, який здійснювали співробітники УРПО в приміщенні ФСБ після теракту
Він згубився, я шукала себе, то ми і знайшли одне одного. Ні, не лупцюйте мене, я буду слухняна… ліпше в рота і відпустіть мене, прошу вас, я не винна у цій трагедії. Ні, я не чеченка, просто я збрехала, бо так треба було компанії «А’Ідеаль», та якби й була я чеченка, то з цього ще не випливає АВТОМАТИЧНО, що я шагідка! Можна зателефонувати, я знаю багатьох значних людей, мені прикрощі не потрібні, та й вам теж, ліпше відпустіть мене! (…) Я тут взагалі ні до чого, просто цей француз вийшов на мене через одного священика, мама запізналася з ним у Парижі, коли працювала там офіціанткою. Він запропонував мені зробити кар’єру в міжнародному моделінгу. Ми декілька разів бачилися в Санкт-Петербурзі. Авжеж, була в нас приязнь, але платонічна. Він був дуже привабливий чоловік, певне, дуже закохався в мене, а я ще мала, то мене закрутило в романтичному маренні, все було як у кіно, слово честі, не знаю, у мене тепер через вас болить спина, будь ласка, скажіть тому похітливому дядькові, щоб він так не дивився на мене. Можна, я вберу блузку? Мені необов’язково сидіти з голими цицьками, щоб відповідати на ваші запитання. (…) Октав порятував мене, ви не повірите цьому, та це щира правда. Як ото казала та бабця з «Титаніка»: «Він рятував мене в усі способи, в які тільки можна рятувати людину». Крім одного. Авжеж, я трохи закохалася з цього француза, та не більше. Ми трохи пообнімалися у нього в номері, та нічого особливого не було, він сказав, що я бентежу його, що я ще дитина і він дочекається легального віку. Мені й на думку не спадало, що він такий навіженець. Октав був спокійний і уважний, аж перестав чомусь зі мною спілкуватися і після вечірки в Сергія Орлова, голови ради директорів компанії «Ойлнафта», більше не з’являвся. Хоч сам змусив мене поїхати туди. Я навіть не припускала, що він такий ревнивець. Коли він познайомив мене з Сергієм, той запитав: «Ви разом?» — а Октав йому: «Ні, ми щасливі». Потім я дізналася, що він декілька разів телефонував мені додому, та я поміняла мобільник і поїхала з Сергієм до Куршевеля. Певне, Октав сподівався повернути мене, коли здійснював цей теракт… Як отой навіженець, що стріляв ув американського президента, щоб привернути увагу Джоді Фостер. Мама розповіла мені про цей жах… (Схлипування). Хтозна, чому він так здурів… Це жах, жах… А на вигляд такий розумний чоловік, та й руки гарні в нього були, не розумію, цілувався він мов дівчина… Хоч через ту його бороду мені здавалося, ніби я цілую їжака! Та що могла я вдіяти? Хіба ж могла я здогадатися, що він удасться до такого? Тепер моїй кар’єрі гаплик, я пролетіла, що тепер буде зі мною? Я взагалі ніякого стосунку до цього діла не маю. Мені завжди не щастить. Матінка моя плаче повсякчас, дозвольте мені з нею побалакати, зрештою, вона сама сказала, що мені треба піти на цю зустріч, може, ви її поспитайте ліпше… Оля дивно поводиться після цієї трагедії. Замикається в кімнаті, цілісінький день молиться, наче вона в чомусь винна. Ніяк мені не щастить утішити її, мою любу Олєньку… Вона ненавидить Октава, страшенно гнівається на нього, втім, я теж, а здавалося, він такий хороший, чому на нашій родині окошилося таке страшенне лихо? (Пауза). Добре, що в мене є Сергій, ви можете йому зателефонувати, він не погладить вас по голові за ці допити, взагалі, вам слід було б не ставитися так до мене, у вас проблеми? Назвіть-но, будь ласка, номер вашого посвідчення. Ні, не розумію, як це Сергій пов’язаний з цією трагедією, зараз не дев’яносто дев’ятий, війна зараз не потребує виправдань, ОЙ-ОЙ, годі вже. Я пожартувала, сама не знаю, що кажу, я так зморилася. (…) Будь ласка, розв’яжіть мене на милість, дайте мені склянку води, тільки без полонію-210, якщо можна, я вже два дні не пила і не їла, віддайте мені одяг, дякую, ні, не треба, не бийте мене більше шлангом, я… буду співпрацювати з вами, благаю, однісіньку склянку води, в мене болять зап’ястя й живіт, і кольки вже починаються, не хочу, щоб той дядько вернувся, благаю, так боляче було, як він хапав мене за пипки електричними контактами…
(Переклад французькою Ігоря Сокологорського, Посольство Франції в Москві).
Витяги зі свідчень, які дав під присягою Сергій Орлов, генеральний директор компанії «Ойлнафта»
З Октавом Паранго мене познайомив один корсиканський приятель, що продав мені яхту й дім у Порто-Веккіо, я, щоправда, ще не бував там. Октав шукав нові обличчя для французько-американської модельної агенції, і я запропонував йому допомогу, бо й сам є акціонером декількох рекламних компаній у Москві й Санкт-Петербурзі. Я скінчив математичний факультет і сам не думав, що викладатиму економіку, а потім стану банкіром і підприємцем. Спершу я був двірником, а потім заробив грошенят на початку 90-х на ваучерах, тож нікому нічого не винен. Наша група «Ойлнафта» об’єднує підприємства нафтохімічної та металургійної промисловості, а також володіє кількома заводами з виготовлення косметичних компонентів і постачає їх, зокрема, у такі фірми як «Вірджін тірс» і «Л’Ідеаль монд». Власне, у рамках співпраці з останньою я й зустрічався з Паранго декілька разів поточного року (він вербував дівчат для нового обличчя марки-лідера). Він жодного разу не казав у моїй присутності чи в присутності моїх близьких про свої злочинні плани. Хочу зазначити, я нічогісінько не знав про його судимість, як про те, що він відбував покарання у французькій в’язниці за участь у злочині, скоєному на території США (вбивство пані Ворд; див. додаток до «99 франків»). Щоразу як він критикував Росію, я брав його за мартопляса, актора, салонного соціаліста (з рік тому він опублікував у Франції памфлет проти реклами і, наскільки мені відомо, був головним піарником у кандидата від компартії на президентських виборах у 2002 році). Зброя, вкрадена в моєму петербурзькому помешканні, зберігалася під постійним наглядом у сейфовій кімнаті. Не розумію, як він туди промкнувся. Я негайно запропонував передати московській поліції та ФСБ список службовців моєї охорони, якщо це допоможе слідству,
