Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер
Середа. Ранок був сонячний, і я всміхнулася. Геть я знесилена. Гаразд, клямка: не буду більше чіпати себе. А то набуду недобрих звичок. Не хочу сама здобувати утіху. Нехай хтось допоможе мені сягнути її, хутчій би Віталій приїхав.
Четвер. Убрала футболку «Be tough»,[51] вона не сягає мені до пупа, а мама проти пірсингу. Минулого року я витатуювала щось на кшталт орла чи дракона на ключиці, а вона змусила все постирати! Бідолашна пташина просиділа в мене на плечі лише два дні… Ох і халепа, знімати наколку лазером ще болючіше, ніж малювати. Я росла сама й сама себе вигляділа, наче ото дика дитина. Мами ніколи не було вдома, цілісінький день вона гарувала у ресторані, йшла рано, поверталася пізно. Часом мої вітчими-заброди снідали разом зі мною, а вечеряла я з мамою і її самотністю. Цікаво, чого тут більше: любові чи егоїзму в рішенні народити дитину, що вочевидь ростиме як бур’ян, покинута напризволяще? Мабуть, і того, і того однаково. Матінка пожертвувала собою і принесла у жертву мене. Хтозна, чи зможу я учинити таке. Дати життя комусь значить знівечити своє. Таня згодна зі мною (це моя найліпша подруга у школі). Край, годі вже цього рабства. Нам потрібен успіх, і ми зробимо все, щоб не проґавити своєї нагоди. Дітей робити не будемо, це єдиний спосіб лишитися teen forever.[52] Я й так гляджу дітей разів зо три-чотири на тиждень і гадаю, народжувати дитину, щоб потім зіпхнути її няньці, велике свинство. Мені здається, те малятко любить мене дужче, ніж свою матінку. Авжеж, воно ж бачить мене частіше, ніж її. Я його купаю, колисаю, співаю йому пісеньки Авріл Лавінь… Коли я гляджу його, то мені аж недобре, адже на нього теж усім начхати, щось воно мені нагадує… Я гризу нігті, тому що мені подобається засовувати пальці до рота, як у дитинстві.
П'ятниця. В маминому нічному столику випорпала вібратор у вигляді помади. Здається, я нервово виснажилася. Цілісінький день розважалася ним, зморилася страшенно, це якийсь кишеньковий наркотик, даром і скільки хочеш. Мені спадала на думку різна гидота, яку можна утнути ним, не буду розповідати, бо соромно. Я відкрила для себе оргазм ув одинадцять років, потерши стегно об стегно, але оце… ото вже клятий пристрій… Увійшла до кухні червона і вкрита потом, буду готувати вечерю, наче зразкова слухняна дівчинка. Перед їдою про всяк випадок прочитала молитву.
Знову п'ятниця. Я підрахувала, що чверть свого життя згаяла перед телевізором. Хтозна, чого я більше хочу: чи розтрощити його, чи опинитися всередині. Сьогодні матінці зателефонував з Москви панотець Ієрохіромандрит, давній її приятель. Він знає чолов’ягу, який провадить кастинги для «Арісто стайл контест». Щось на зразок дефіле, де юні дурепи крутять дупцями перед старими розпусниками, як ото в телевізорі. Не хотіла я йти, але нехай уже. Або це, або уроки фізики й депресія в нашому місті-привиді… спробую. Я все розповім вам на сторінці. Спробую викласти свої світлини, якщо поталанить їх відсканувати. Або погляньте на фото Саші Гачулінкової, які поробила Еліна Кечічева, вони теж нічогенькі (toooo gorgeouuuuuus.[53]
Субота. Хотіла б я померти замолоду, та трохи згодом. Кортить стати іконою. Мама сміється з мене. Хоч це через неї у мене потяг до того, щоб мною захоплювалися. Вона полюбляє падати ниць перед образами. Та хіба намагання стати одним з них — це гріх? Та й сама ж вона знайшла для мене цей конкурс, сама водила мене щомісяця до стоматолога. Я носила оті клямри на зубах, ті залізяки всенькі ясна мені подерли, а від слизьких рожевих платівок мене аж нудило, і все задля того, щоб у мене була найліпша усмішка у нашому мікрорайоні. Подякувала б, що я намагаюся відшкодувати те, що вона вклала у мої зуби. Ліпше виступати на модельних показах, ніж на військових парадах. Одне слово, хтозна, чого я хочу, та я здобуду це!
Неділя. Кастинг відбудеться наступного вівторка, в готелі «Європейський». Ми з Танею цілісінький день міряли вдягачку. Намалювалися, немов готичні лоліти, комедія, та й годі. Вона якась навіжена: поцупила білизну в своєї старшої сестри. Ми погралися в німфеток-лесбійок, потім поробили гарнюні світлини, перебравшись покоївками, майже голенькі, отак. Таня певна, що я переможу на тому конкурсі. Ох, ми такі дві manga maids,[54] повірте вже на слові, любі мої читальники, бо світлини ніяк не завантажуються, втім, у моєму блозі не лишилося б ніякої таємниці. Ліпше уявіть, як ми цілуємося у мене на ліжку поміж пастельними сукнями і рожевими стьожками… і ці зашнуровані черевички… і наші личка, що шаріються поміж плюшевими ведмедиками…
Понеділок. Блог — теж форма ексгібіціонізму, проте не така небезпечна, як ото ходити голяка подіумом перед ласими французами.
Вівторок. Зустріч у «Європейському» минула дуже добре. Організатора звати Октав, він ладен подати мою кандидатуру за умови, що я казатиму, ніби я чеченка, а ще запросив мене зніматися до себе в номер. Він такий джентльмен, бо сказав, що ноги мої немов дві стріли, що пронизали його серце. А ще що я так засліпила його вродою, аж він збирається придбати собі окуляри проти згубної краси (Ultra Violent Beauty). А я прочитала йому вірш Бодлера французькою: «О смертні, наче мрія з каменю, прегарна я». Він просто приголомшений був од того, що я можу сказати йому кілька слів його мовою. Я пояснила, що моя матінка жила у Франції. Таню він не взяв, то вона лютує тепер. Потім гуляли ми з нею в «Онєгіні», бридкий шинок. Врешті посварилися, закуривши самокрутку з травою надворі. Щоб заспокоїти її, я сказала, що в мене була рекомендація від священика у Москві.
Середа. Щоразу, коли Таня зводить річ про Віталія, я шаріюся і, щоб приховати це, починаю зав’язувати шнурки на кедах. Це в мене вже рефлекс, як ото у собаки Павлова. Допіру хтось промовить його ім’я, відразу ж я стаю навколішки і тицяюся у свої конверси, щоб ніхто не бачив мого червоного обличчя. І це при тім, що я дозволила французові поцілувати мене у Літньому саду. Ми цілий день гуляли, потім покотили на таксі у Петергоф, здуріти можна, який той
