Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер

— Подумати треба…

— О ні!

— Тоді da.

— Октаве Марі Франсуа Паранго, письменнику, латентний гейку, фахівцю з контрабанди юних тіл, чи згоден ти взяти за дружину Єлену Ольгівну Дойчеву, ліцеїстку, хронічну прогульницю, яку бачиш зараз перед собою, бути вірним їй і зігрівати її, поки смерть не розлучить вас?

— Цікава думка… Можеш повторити?

— Іди ти!

— Так!

Ото так присягнувшись одне одному перед люстром у ванній, ми пообсипалися рисом, геть усе засипали ним до самісіньким дверей. Октав запросив мене на повільний танок, і я поставила «Еврітайм» Брітні Спірз на його айподі. Відколи я пояснила йому, що «Лєночка» означає «маленька Лєна», він повсякчас повторює мов телепень: «Лєночка, Лєночка». Чудернацький чолов’яга. Ще не бачила я таких. Наче дитина, їй-богу, повсякчас якісь дурниці коїть, мені здається, наче я старша від нього! Я повсякчас регочу мов дурнувата. Коли він сказав «я тебе кохаю», я відказала «я теж тебе дуже кохаю», задля сміху, та він, здається, не жартував. Від цього стає трохи не по собі, та мені подобається, коли мене так сильно кохають, це підбадьорює, додає снаги. Мама часто застерігала мене від чоловіків, що гарно освідчуються, бо вони, мовляв, найбільш небезпечні, від них лиха більше, ніж від тих, що хочуть тебе просто попорати. Вони туркотять тобі у вуха до самісінького ранку, порівнюють тебе з Венерою Кранаха і Джесикою Альбою, вгадують твій астрологічний знак, не марнуй на них часу, як ото співається в пісні Джарвіса Кокера. Мені подобається слухати його голос, коли йдемо поруч, він щось пояснює мені, й життя з ним видається мені простішим і веселішим. Я дивлюся на його почовгану шкірянку, й мені здається, ніби на цьому світі можливе все. Коли він цілує мене, я часом розплющую очі, щоб поглянути, чи заплющує очі він. А що він робить те саме, то виходить, що ми цілуємося з витріщеними очима, немов заплішені дурники. Тоді ми хутко замружуємося і відразу ж розплющуємо очі одночасно. І регочемо. Нічия. Я не проти, щоб він був моїм приятелем, досвідченим старшим товаришем, щоб допоміг мені пізнати світ. Я казала Октавові, як тяжко було мені рости без батька, бачити презервативи на долівці в маминій спальні, не тямлячи, що то за гумові торбинки зі згущеним молоком. Він розповів мені одну історію, що довела мене до сліз. Про дитину, в якої на очах помирає від інфаркту батько. Хлоп’яті років чотири, воно не може второпати, що сталося, воно намагається підняти повіки свого творця, сіпає його за руку, лоскоче його. За часину воно усвідомлює, що татко вже не ворушиться. І тоді малий обіймає його, світ стає догори ногами. Він починає плакати, гукає на поміч, не знає, що вчинити. Цілує непорушне обличчя… І тоді його тато розплющує одне око і посміхається. Виявляється, він пожартував, удав мертвого, не збирався він покинути дитину напризволяще! Втерши сльози, Октав пояснив, що розповів мені допіру Ісусовс життя, і я вперше щось уторопала в цім. Ісус не син Божий, а наш батько. Його нема, він на небі й живий, а не мертвий. Октав одвіз мене на вечірку до одного олігарха, я була п’яна мов чіп, та пам’ятаю, що Сергій давав чайові у десять тисяч доларів, я ніколи стільки грошви не бачила вкупі. В авті він варнякав отаке:

— Адам з Євою жили в раю і бозна-що коїли зі своїм тілом, та їм було добре, і вони ходили голяка, немов роботи. Бог заборонив їм їсти з дерева райського саду, та перше подружжя було таке ж дурнувате, як і всі інші потім, ці телепні захотіли, уяви, свободи волі, й ось ми з вами по вуха в гівні, сидимо в нім з-перед віку, та їхня клята свобода знищила нас, і тепер мені кортить скуштувати від тебе того яблука!

Обстава в Сергія всенька складається зі свічників, плазмових екранів, легеньких штор і білих ліжок, ніколи не бувала я в такому гарному помешканні й не зустрічала стільки цікавих людей, а Октав раптом зник. Я взагалі не второпала, що сталося. Більше я не бачила його. І не хочу бачити. Здається, мені у склянку підсипали снодійного, не знаю хто, таки ж він, либонь. А на нічному столику стояв мій приз! (Ні, дещо я, звісно, пам’ятаю, та про це соромно розповідати. Я кінчала і кінчала, та й ще й кувікала з утіхи, немов порося).

Понеділок. Мені чотирнадцять років і три місяці. Октав казав, що це вік шекспірівської Джульєтти. Принаймні Джеррі Лі Льюїс, якого так обожнює моя матінка, одружився зі своєю двоюрідною сестрою Мірою, коли їй було тринадцять років. У тринадцять років я запихала у ліфчик вату, щоб мене пускали в нічні клуби. Після уроків я курила траву, куштувала екстезі, та не кокаїн (бачила, як ламає мою матінку). Зустрічалася з набагато старшими від себе хлопцями, школу ненавиділа, мене постійно виключали, я почала на всіх кидатися з ніяковості, брехала повсякчас і крала у крамницях, справжнісінька клептоманка-міфоманка була! Цноти позбулася я в тринадцять років, напідпитку, пиячила повсякчас, як і всі у моєму класі, в своїх випадкових хлопцях шукала батька, це все до крихти розповідаю вам, щоб пояснити, чому з тієї оргії в Сергія нітрохи не здивувалася. Думала часто: оце йду в «Онєгіна», а в мене ще й місячки не настали! Я брехала, що мені сімнадцять років, фарбувалася, вдавала здорову дівку, взувала черевички з високими закаблуками і вбирала короткі спідниці. Часом розлучалася з хлопцями, щоб не джиґатися з ними. В тринадцять років усі мої однокласниці вже спали з хлопцями, та в мене не було подруг, всі вони заздрили мені, тому що я вродлива, а я гуляла сама. Та й узагалі я часто міняла школи, то в мене не було коли заприятелювати з кимсь. Торік я змусила себе джиґнутися з одним хлопчиною, втіхи ніякої не здобула, та бодай відбула те діло. Добре було би перебратися до Ташкента. Там усі живуть як королі, в будинках з прислугою, на сто доларів щомісяця. Їжа в них чудова, люди чемні, погода завжди гарна, я написала Віталієві, що могла б стати його узбецькою князівною, зуміла ж я видати себе за чеченську топ-модель. Звідси треба тікати. Контракт з «Л’Ідеалем» підписаний, квиток на літак у мене в кишені. Сергій повсякчас телефонує мені мобільником. Розпочинається моє new life[55]… Я