Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер

Свята Єлено, дочко Божа, молися за нас, грішних, нині й у нашу смертну годину. Лєна-сильфіда у ряснобарвних бурунах гомінкого водоспаду, на тлі плакучих верб, що шанобливо схилилися перед її грацією. Порятуй мене від цього янгола смерті. Знаєш пісню Елвіса «The Devil in Disguise»?[57] Зроби мені таку милість, негайно погукай сюди Лєну. Якщо ти зателефонуєш, вона неодмінно прийде, я знаю. Це єдина моя вимога. Допіру вона тут з’явиться, я заберуся відціля разом з нею, і ніхто навіть поранений не буде. Я поясню, що був занадто закоханий, аби доторкнутися до неї. Вона зрозуміє, що я був чистий її чистотою. Наядо, благословенна в жонах. Ми зловимо авто в хуртовину, і більше вона ніколи мене не покине. Ми разом постаріємо в домі з великим садом, на березі далекого озера, де пануватиме вічне літо, дні не будуть меншати, і ніколи не настане вересень. У вас тут кожне авто — таксі, за кілька зіжмаканих рублів незнайомець за кермом повезе вас і сховає поміж урало-алтайськими народностями. Вона розповідала мені про Ташкент, я знаю, що їй хочеться там жити. Я відказав тоді, що ладен водити її в ресторан «Узбекистан», тільки щоб мене там не напихали пловом. Та начхати мені, я за нею хоч і до Чечні подамся! Karasho, панотче, зачекаю я тут, але поглянь-но сюди, у мене палець на детонаторі. Зроби так, щоб я тут не висадив твій храм у повітря. Життя згубило сенс, мене всього трусить. Та, присягаюся, я ладен вчинити великий стрибок. У тебе є п’ять хвилин. Spasiba, о верховний дияконе з кудлатою бородою. А все через тебе, до речі: не треба було відчиняти мені двері до вічної любові.

6

Поки священика нема, дозволю собі невеличку технічну перерву.

(Триста секунд тиші, чутно тільки мій подих).

Ось про що я зараз думаю.

Заключна книга Біблії, Апокаліпсис, подає нам кінець світу як добру звістку. 2005 рік був найспекотніший за дванадцять тисяч років — ура. Москва незабаром опиниться на березі моря, і в Петербург можна буде дістатися лише на батискафі. Гренландія стає легша мінімум на сто мільярдів тонн щороку. Не розумію, чому люди так бояться танення гренландської криги, поширення пустель, зростання рівня моря і вирубування лісів Амазонки — тішилися б, що присутні під час Прощального Поклону Історії. Порушено понад шістдесят відсотків екологічних систем, половина видів риб світового океану зникне упродовж найближчих п’ятдесяти років. Викиди газів з парниковим ефектом зростають, ризик розвитку раку в молодому віці збільшується, показник плодовитості жінок падає. Людство знищує саме себе. Можливо, світ на порозі загибелі, та це ще не катастрофа, бо кінець означає початок. (Коли я був молодий, «Апокаліпсисом» називався нічний клуб у Парижі на вулиці Колізе… Потім його перейменували в «Ле плянш», і пересічний вік його відвідувачів — п’ятнадцять років. Знали б наші діти, на якому мінному полі вони витанцьовують!) Наш спосіб життя прискорює рух до краю, а нафтові лобі тільки сприяють цьому. Можливо, C.E.O. (Chiefs Executives Officers),[58] як і я оце, поспішають до Фінального Апофеозу. Або ж

Помщаються зненацька

За те, що їм не по п'ятнадцять.

7

Ага, ось і ти нарешті! А я вже хотів був урвати всю цю многоту життів. Зокрема і твоє, і моє. Мене це страшенно засмутило б, та хіба зможе пошматований труп дозволити собі таку розкіш? Ага, то в нас є і добра, і недобра новина? Розпочинай з доброї, а то ще помремо і не почуємо її. Добра новина, що Лєна уже в дорозі! Пречудово! Batiushka, я обожнюю тебе, я тремчу від щастя, в мене жижки трусяться на радощах. Алілуя, father! Хотілося б мені, щоб у цієї історії був щасливий кінець. А недобра новина? Зрозумів, спеціальний підрозділ оточив собор. Так я і думав, та мені начхати. Ми їхню тактику знаємо: дочекаються, аж я засну, і застосують хімічну зброю, а бійці Spetsnaz закидають нас гранатами. Та я так добре запасся, що годин з десять у нас ще є. Нехай Господь тебе благословить! Гадаю, Він часто це робить, адже ти гідний цього. Лєна іде, я палаю весь… Що ж, зачекаємо на неї.

Я повинен розповісти тобі про ту єдину ніч, яку ми збули разом. Я запитав Лєну, що вона вивчає в школі. Скидаючи чобітки, вона звела річ про ядерну фізику.

— Вчора ми проходили парадокс Шредингера.

— Еге?

— Ви не чули про кицьку Шредингера?

— Ні, але можеш казати мені «ти».

— Було це в 1935 році. Шредингер уявив, що запихає кицьку до скриньки, де відбувається розпад уранового ядра. І зробив висновок, що стан об’єкта описується суперпозицією живої кицьки і мертвої кицьки. Ми це вивчаємо на уроках фізики.

Я знав, що росіяни ерудованіші, ніж французи, тож не здивувався, що знання перебувають на рівні наукового співробітника CNRS. Змальовуючи мені дослід Шредингера, вона розстібала один за одним ґудзики своєї кофтинки, що напиналася на грудях.

— Я нічогісінько не тямлю в квантовій механіці… Лєно, ти не повинна роздягатися, ми можемо просто хильнути по чарчині, а потім я проведу тебе додому…

— В атома нема певного стану. Він заразом і збуджений, і мертвий. Це лінійна комбінація двох станів. Макроскопічне поводиться інакше, ніж мікроскопічне.

І тоді воно, дурнятко,

Оголило груденятка.

Я вже бачив їх на світлині, та тепер вони впали мені в око своєю білиною, планетною округлістю і королівським гордуванням законами тяжіння. Незаплямована чистота, ніжні голенькі цнотливі кулі, що висять на дитячому тілі… Я ніяковів, не зважуючись доторкнутися до цього рожевого, м’якого, гарячого дива…

— Вони в тебе такі міцненькі!

— Ох, якщо в моєму віці вони не будуть міцні, то це буде вже бозна-що!

Я так співчував живо-мертвій, наче розчахнутій навпіл кицьці Шредингера! Жінка-дитина взяла мене за руку, поклала мою долоню на радіоактивні пуп’янки своїх перс, і я полинув у рай небіжчиків, опинившись у юрмі чоловіків, що підбурювали мене, всі чоловічі бажання з усіх ревнивих вулиць світу, наче електрони, оберталися довкола мене, осідаючи в моїй долоні, яка тремтіла, трусилася, мацала, щипала, огортала і бгала самісіньке осердя розтопленої галактики пипок. Сонячна система — атом. Лєна — Сонце. Ніколи я не нявкав так, як того вечора.

8

Міг би я розповісти тобі й про те, як у пітерському «Fashion Lounge» Лєна впивалася у вуста своєї подруги Луїзи, як у Москві вона сиділа в ресторані на