Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер
Журналісти ставили їй страшенно оригінальні запитання: «Where do you come from?», «How old are you?», «Why do you want to become a model?»[65] (хоч єдине, що можна було запитати: «What is your room number, Angel?»)[66] Церемонія відбувалася дуже просто. Перший вихід в одязі, другий в бікіні, журі ставить оцінки, декілька масних зауважень у мікрофон, та й край. Мені не довелося навіть підтасовувати результати: Лєнина цнотливість, так само вдавана, як і національність, легко забезпечила їй перемогу, щоправда, світлини я не маю (хоч то був такий день у її житті, коли фотографували її раз у раз). Таки мав я рацію, жіночі ноги — це вістря циркуля в моїх очах.
11
Потанцюй зі мною повільно
І промкнися у нірку мою
Може смілості наберешся і зазирнеш під вії мені?
Бо душа моя ніжна слов'янська
До негідників липне завжди
Адже скромна я й дуже підступна
Романтична та ще й циклотомна
Може скину я врешті баласт
Буду жити не так бурхливо
Я ж бо мешканка східного краю
То для мене ти ще зам'який
Лєна Дойчева аж позіхнула
Прочитавши усю цю бридню
Та й подумала час таки лине
Тож за рік вийшла заміж і край
12
Лєна в готельному номері 403, в коротко обрізаних шортиках і футболці без рукавів «American Apparel».
— То ти продаватимеш моє личко фабрикантам ракових пухлин? Дивно.
Я: Продаватиму, але це ще не все. Крім цього, вони виробляють меланоми й метастази… Остерігайся Ідіота, бо він замкне тебе на своєму заводі з виготовлення сліз або утне тобі дитину, щоб доїти материнське молоко. Ото він і гендлює усіма складниками для молодильної косметики «Л'Ідеаль». І заражає раком споживачів вічної молодості.
Лєна: То нащо ти знайомиш лавреатку з цим збоченцем? Ти певен, що кохаєш мене?
Я: Так, любове моя.
Лєна: Справді-справді?
Я: Так, любове моя.
Лєна: Справді-справді-справді?
Я: Так, любове моя.
Лєна: Справді-справді-справді-справді?
Я: Ні, це вже занадто. Ніхто не може бути певен справді-справді-справді-справді, не вимагай забагато. Твоє личко порятує західний світ. Великому капіталу потрібні твої очі й зубки! Ти допоможеш Заходові владарювати ще декілька місяців. Твоє пасемко, твої вушка, твої вії…
Лєна: Годі закохуватися у якісь фізичні дрібниці! Кохай душу!
Я: Краса і Добро — це те саме. Платон сказав це У «Федрі».
Лєна: А Бальзак вірив у фізіогноміку, я знаю, ми вивчали в школі морфопсихологію.
Я: Ми маємо те обличчя, на яке заслуговуємо, навіть у чотирнадцять років. Мені подобається твоя зовнішність, тож усе інше я теж люблю. Твій розум, твою дурість, твої тверді груденята, що здаються штучними, твоє огидне нетерпіння, і марнославство, від якого шаріються твої щічки, і сіднички, які скидаються на два м’ячики, що ось-ось застрибають долівкою, і твою пристрасть до невловних чоловіків, сяйливі блакитні оченята й еластичну шкіру — все. Довго гадав я, що бажання можна викликати в собі раціональним шляхом і що мене може привабити найвродливіша дівчина на світі. Та я помилився: зі мною сталося цілком протилежне. Відтоді як я запізнався з тобою, побачив твої обгризені нігті й гостреньке ікло, твою дівочу самотність, клишаві ноженята, твої неймовірні очі, твоє сиротливе читання і ямочку на лівій щоці, ти стала для мене найкращою дівчинкою на світі. Краса терпіти не може об’єктивності. Тільки суб’єктивність може вказати нам правильний шлях, з усім тим, що містить вона в собі: мої спогади.
Твоє майбутнє, цілий світ і ті його літаки, що зазнали катастрофи, твою улюблену пісню і країни, де ми побували й ще побуваємо…
Лєна: Ти чомусь так глибоко зітхаєш, дивно.
Я: Ти часто повторюєш «дивно».
Лєна: Дивно.
Я: Перестань жувати гумку, коли я закоханий, зрештою, це нестерпно. А може, утнемо дитину?
Лєна: Ні, ти застарий. Вона недовго тішитиметься тобою.
Я: Дякую.
Вона везькала по верхній губі ложечкою для кави. Я насмішив її, намастивши собі зуби шоколадом. Вона була така прекрасна, що нічого, крім білої футболки, їй і не треба було вбирати.
Я: Ти зможеш колись мене покохати?
Лєна: Кохання — це довга, тяжка праця… Ти цитуєш Платона, та кепсько пам’ятаєш його. У «Федрі» Лісій радить більше догоджати тому, хто не закоханий.
Я: Гаразд, я тебе ненавиджу і ніколи не покохаю!
Лєна: Запізно!
Я: Атож. Гадаю, ти з’явилася, щоб наповнити пустку в моєму серці. Ти навіть не здогадуєшся, яка ти досконала.
Лєна: Не здогадуюся… Кажуть… це залежить… Та й що мені від того? Це тільки лякає найкращих чоловіків, викликає ревнощі в дівчат…
Я: Ще раз дякую, капосне ти дівчисько. Може, покусаєш спідню губу, щоб я подивився?
Моя балаканина навіть не тішила її. Я був надто незграбний (у Франції дівчата про таких, як я, кажуть «вайло»). Допіру ми приїхали до Сергія на вечірку на честь перемоги, як я втямив, що всьому край. Вхідні двері з системою ідентифікації за відбитками пальців і голосом, електронне вічко, спостережні камери, озброєна варта на вежах — той дім за містом справив неабияке враження на фальшиву чеченку. Вона тішилася, мов закохана дитина, — відчиняла вікно в автомобілі, щоб підставити обличчя вітрові, а я повторював, ковтнувши з плящини: «Така дівчина не для мене. Не для мене». За п’ять хвилин вона почала балакати з Ідіотом і з його друзями російською; у її зіницях танцювало полум’я свічок. Я лишився осторонь. Вони розмовляли тією мовою, якої я не знав, вона збуджувала його (либонь, щоб я ревнував, або ж хотіла збудити мене, а може, просто клюнула на його лисий череп і жорстоку посмішку). Я намагався вдавати безтурботного, та всередині аж кипів увесь. Я виявився бранцем цього дівчиська, воно вислизало від мене, хоч я й задумав її втечу. Мені слід було удавати невдоволеного, та я повівся,
