Бодай Будка - Наталя Василівна Бабіна
Президент, зайнявши своє місце за масивним великим столом, провістив:
– Починаємо наше екстрене засідання. Пані Алло, розповедіть, будь ласка, всім присутнім ще раз те, що ви мені вже розповідали тільки-но.
Коли пані Алла скінчила свою розповідь, довгу хвилину в приміщенні панувала тиша.
– Прошу пропозиції, – сказав президент.
Військовий з великими булавами на погонах і чітко викарбуваним кам’яним загорілим обличчям пропонував аж так безоглядно не довіряти щойно отриманім вісткам. Але його обсік президент, сказавши, що все вже надійно перевірено. Молода жінка модельної ангельської зовнішності виказала пропозицію вдарити атомною бомбою, але її (нецензурно) обсік військовий з великими булавами. Хлопченятко в окулярах пропонував поставити у відомість міжнародні організації, порадитися з партнерами і союзниками, але президент сказав, що, на його думку, тут той випадок не можна зволікати і діяти треба негайно. На кону доля людства.
Знявся невеликий загальний галас, молода жінка ангельської зовнішності раптом уголос заридала, галас зміцнився, але тут підвелася Наталка, блиснула фіолетовим, твердо подивилася на президента, і сказала:
– Ми ганяємо думки по мишиних норах. Я знаю, що робити. Слухайте мене.
Затихли. Слухають.
– Це питання не вирішиш звичними методами. Воно потрібує зовсім іншого підходу. Тут інший рівень, тут треба зібрати не уряд та військових, а інших спеціалістів… – і вона перерахувала яких.
Мені подалося, що в цей момент химери на будинку ворухнулися, замерли та прислухалися.
Ще за три години в цьому ж будинкові, але вже в іншому залі, цих спеціалістів було зібрано. Тут були науковці з різних галузей, а також програмісти, декілька молодих чоловіків у формі поліції; я з присутніх відала тільки двох: філолога, найкращого знавця північноволинських діалектів Юрія, якщо не помиляюся, Нагорняка – високого, спокійного, з небувало синіми і якимись глибинно холодними очами чоловіка, та відому письменницю Оксану Оксамитну – нервову даму мого віку, яка відразу, як прийшла та сіла, попросила попільничку та закурила. Знаходився тут і молодий православний батюшка в простій чорній рясі. І був ще один чоловік, який відрізнявся від останніх – гм – так би мовити, обличчям; наскільки по решті було видно, що це освічені, розумової праці люди, настільки по його круглому обвітреному обличчю було примітно, що він людина фізичної праці; може, селянин, будівельник-муляр, може, який шофер. Від компанії з попереднього засідання було присутнім хлопченятко в окулярах – виявилося, що це заступник міністра закордонних справ; а головувала цього разу Наталка.
Мені прийшлося в котрий раз за останні години переказати свою історію; не можу пожалитися на брак уваги з боку цих людей, яких терміново тут зібрали з усієї країни.
Почулися кілька глибоких віддихів, хтось прокашлявся, і мозковий штурм полетів на крилах науки.
У стислому переказі: представник інституту аерокосмічних досліджень продемонстрував, який має вигляд «феномен Білорусі» з космосу: чорна пляма, яка точно повторює контури кордону – а також на радарах: як округла гора, видовжене пів’яйце; хтось з фізиків пояснив, що жодного тлумачення феномену не знайдено; хімік – що «купол» уявляє собою новий, раніше небачений тип існування матерії – це не речовина, хоча й має деякі риси речовини. «Це явно матеріальний об’єкт, який має масу, об’єм, розміри, але ми не можемо визначити, з якого саме матеріалу створений цей об’єкт. Він має унікальну рису: своєрідну антигравітацію, і відштовхує від себе будь-які зовнішні предмети та електромагнітні хвилі. Пані Алла розказала нам про сонце, яке йде не там, де треба. Я можу висунути здогадку: те, що присутні під куполом бачать сонце не там, де воно є насправді, пояснюється саме отою особливістю, антигравітацією: пропускаючи сонячні промені, «купол» усе ж певним чином їх відхиляє. Але як то може бути корисно для зрозуміння суті «купола» – неясно».
– І зів’ється небо у свиток… – тихо промовив молодий священник.
– Натякаєте на Апокаліпсис, панотче? Але…
Але тут в кімнату зайшов доктор, який разом зі своїми колегами-докторами трохи помучив мене в якомусь медичному центрі, куди мене були відвезли в перерві поміж двома засіданнями, у супроводі ще одного, невідомого мені чоловіка.
– Перепрошую за спізнення, – сказав він, не повітавшись. – Я прошу дозволу ознайомити присутніх з результатами медичного обстеження пані Бобильової, – і якось дивно глянув на мене. – Розумію, що то певне порушення медичної етики, але в цьому випадку особисті дані мають громадське значення, отож, коли пані Бобильова не проти…»
Пані Бобильова була не проти і, онімівши від здивовання, вислухала про себе таке:
– Провівши шерег усебічних медичних досліджень, які включали, зокрема, огляди спеціалістів, рентгенівське дослідження, УЗД внутрішніх органів, серця, органів малого тазу, судин, гастроскопію, колоноскопію, МРТ мозку, загальний та біохімічний аналіз крови, аналіз сечі, а також експрес-аналіз ДНК, медична комісія має повідомити таке: за станом здоров’я обслідувана відноситься до групи А, тобто абсолютно здорових. Захворювань, що про них повідомила в анамнезі обслідувана, а саме ішемічної хвороби серця, вади серця, варікозу вен нижніх кінцівок, хронічного тонзиліту, – не виявлено. Виявлені зміни в стані шлунково-кишкового тракту невідомої етіології, що полягають в зменшуванні об’єму шлунку та змінах перебігу процесів обміну речовин, що вони не оказують впливу на загальний стан здоров’я. За сукупністю медико-фізичних показників, біологічний вік обслідуваної – 27–30 років. Експрес-аналіз ДНК показав наявність частин ДНК, характерних для жінки європеоїдної раси, а також – він запнувся і кинув короткий погляд на свого колегу, який кивнув у відповідь – а також для… ссавців породи кішок. Також виявлені невідомі профілі, відсутні в будь-яких відомих науці живих організмах на Землі. Причому колеги-генетики вважають, – доповідач відірвався від тексту, а колега-генетик знову кивнув, – що є підстави стверджувати, що ці зміни в складі ДНК обслідуваної відбулися нещодавно.
Великим зусиллям я вернула щелепу на місце і закрила рота. І одразу знову відкрила, щоби спитати:
– То віте хочете сказати, що я перетворююсь на кішку?! І на якусь невідому істоту?! І як мені може бути 30, коли мені 50! І де могла подітися моя вада серця?!
Доктор покачав головою.
– Ні, я далекий від того, щоб так формулювати…
– Ні, це не значить, що ви перетворюєтеся на кішку, – вступив до розмови його колега. – Але це означає, що ви маєте тепер деякі риси організму, які притаманні котам, зокрема, на молекулярно-біологічному рівні. Такою, принаймні, видається ситуація на нашу думку, генетиків.
– Дякую, пояснили. Ніц не розумію.
Я розгублено обвела поглядом примовклих присутніх і зустрілася з синіми очами Юрія Нагорняка:
– А ну-но, м’явкніть, – пропонував він з усмішкою.
Саме з такою усмішкою він, пам’ятаю, пхав автівку, що по бампери загрузла в болоті під час експедиції, дискутував із божевільно агресивним та шалено дурним пришелепком на великій міжнародній конференції і виступав у суді над колишнім (але тоді цілком собі дійним та впливовим) ректором свого вишу. Ця усмішка тоді
