Стара хвороба - Володимир Миколайович Верховень

— Тату, я все обміркувала… Тепер ми можемо оголосити їм про рішення…

Зулейха вважала, що вона з великою гідністю вийде з ситуації, якщо перше слово залишиться за нею і так вона уникне усіх цих звичних церемоній «купівлі-продажу».

У цю хвилину з маленькою сумкою в руці в дверях з’явилася Енісе-ханим. Зулейха, прибравши офіційного і серйозного вигляду, сказала:

— Енісе-ханим, ви виявили велику пошану до нашої сім’ї, засватавши мене за Юсуф-бея.

Стара жінка як стій уклякла на місці. Здавалося, вона не може вийти з дива. Потім повільно поставила сумку на підлогу і, часто кліпаючи, дивилася на Алі Осман-бея.

Зулейха, з посмішкою дивлячись на її здивоване обличчя, не давши жінці вимовити й слова, вела далі:

— Ми з батьком пристаємо на вашу пропозицію. Якщо дозволите, я покличу Юсуф-бея і повідомлю цю новину і йому теж.

Автомобіль віднедавна був у ремонті, тому їхати до міста з маєтку вони збиралися в екіпажі. Зараз Юсуф у саду перевіряв, як запряжені коні. Зулейха підійшла до вікна з таким виглядом, ніби квапилася поставити крапку на всьому цьому якнайшвидше. Щоб не називати Юсуфа на ім’я, вона рвучко розчахнула дерев’яні віконниці. Юсуф підвів голову.

— Підніміться нагору, якщо ваша ласка. Є важлива справа…

У дівчини, як від легкого сп’яніння, паморочилася голова. Коли увійшов Юсуф, вона знов не дозволила нікому заговорити першим і повторила ті ж слова, з якими дві хвилини тому зверталася до Енісе-ханим:

— Ви виявили увагу і велику пошану до нашої сім’ї. Разом з батьком ми згодні на вашу пропозицію. Всі згодні, чи не так?

Зробивши кілька кроків уперед, вона по-дружньому сміливо потисла руку Юсуфові…

Весілля Зулейхи і Юсуфа зіграли через два місяці в особняку Гьольюзю.

* * *

Юсуф і Зулейха самі давали людям привід для того, щоб про їхнє життя вигадували байки. Всі в окрузі вважали їх шлюб ідеальним, немов визначеним долею.

Всі погоджувалися з тим, що, напевно, Зулейха повірила в казку і сама зробила перший крок.

Ті, хто бачив, як іноді вечорами заручені повертаються з кінної прогулянки або, стоячи поруч, милуються заходом сонця, уявляли, що між ними — як у романах або кіно — панує цілковита згода. Насправді ж вони або сперечалися після тривалої мовчанки, або ж обговорювали проекти приготування до весілля й переїзду.

Члени сім’ї не могли порозумітися в головному.

Перш за все, Енісе-ханим хотіла влаштувати бучне весілля на всю округу. Та й не дивно, адже для неї, як і для більшості сільського люду, це було свято: весільна церемонія була справою честі й гідності для всіх мешканців особняка Гьольюзю. Звичайно, коли йшлося про гроші, Енісе-ханим ставала ощадливою, аж скупою. Але заради синового весілля ладна була розщедритися.

Юсуфу не подобалися старомодні, як він вважав, і якісь селюцькі бажання матері освітити Гьольюзю смолоскипами і лучинами, а сад наповнити музикою. Він вважав, що Зулейсі більше б сподобався вечір з танцями в Силіфке.

А що ж Зулейха? І затія з вечором танців у місті, і весілля зі смолоскиповою ходою та змаганнями борців-пехлеванів[42] у селі здавалися їй однаково сміховинними. Як тільки уявить дівчина себе нареченою на подібному весіллі, так відразу охоплює її страшенна нехіть до всього і презирство до всіх.

Та й, коли подумати, що таке весілля? Процес, схожий на підписання контракту на купівлю будинку у нотаріуса. Треба всього лише сісти в машину і поїхати в бюро одружень, у присутності двох свідків завершити все це якомога тихіше, без зайвої помпезності, та й годі! А потім подружня пара складе валізи і непомітно поїде на кілька тижнів куди-небудь. Хоча б на Кіпр, до Юсуфової тітки, ото й усе.

Ще складніше було вирішити, де оселиться молода сім’я.

Енісе-ханим хотіла, щоб вони жили в особняку. Юсуф схилявся до того, щоб орендувати новий будинок у Силіфке.

Зулейсі більше подобався свекрушин варіант. Вона вважала, що набагато краще жити в особняку Гьольюзю на правах домовласників, а звідти влітку і взимку по змозі частіше виїздити або до Стамбула, або подорожувати Європою. У цьому питанні Зулейха незмінно наполягала на своєму. Для того була вагома причина: останнім часом вона відчувала, що Юсуф хоче знову піти на працю до муніципалітету. Здається, він хотів скористатися весіллям як приводом, щоб знову оселитися в містечку, а потім, згуртувавши колишніх однодумців, ринутися в передвиборну боротьбу.

Юсуфа дратувало, коли Зулейха іноді з іронією говорила про цей бік їх майбутнього життя, він напружувався, починав нервувати. А це переконливо підтверджувало Зулейшині припущення.

Юсуф хотів створити свого роду клуб для перших осіб цього нікчемного містечка. Гостинний дім для серйозних політиків, які б інколи навідувалися до нього, а відтак, можливо, допомогли б йому отримати посаду голови муніципалітету, а в майбутньому, може, навіть стати депутатом…

Але ж Юсуф планував ще й дружину залучити до своїх обмежених, примітивних буржуазних ідеалів, а це страшенно розлючувало Зулейху. Навіть сама думка про це була їй осоружною. За цими розмовами, які завжди, хоч як він опирався, закінчувалися поразкою для Юсуфа, наставали тривалі мовчанки. А це не було схоже на добрий початок спільного життя… Може, варто було замислитися над можливими наслідками в майбутньому? Зулейха й сама це відчувала, а тому іноді, коли вони залишалися наодинці, пропонувала нареченому кінні прогулянки. Хоча в інших районах Анатолії вже почалася зима, тут усе ще трималася осіння погода. Якщо ж вони виїздили з дому рано, то вирушали в Ташуджу, милувалися морем.

Тоді не лишалося й сліду від тієї нудьги, яка нападала на заручених, коли вони, не знаходячи слів одне для одного, мовчки сиділи в особняку. Навіть якщо їхні коні інколи, йдучи поряд голова до голови, потім розбрідалися в різні боки і надовго залишали кожного в своєму маленькому світі, їм було добре.

Юсуф ніколи не був боягузом. А якщо згадати всі ті байки, що розповідали очевидці різних пригод у барах Мерсіна, то він устиг зажити слави ловеласа й гультіпаки. Та й залишитись байдужим до чарівливості Зулейхи він, звісно, не міг, а тому настрій у нього був ідилічний. Та попри все це здавалося, що Юсуф не наважується зближуватися зі своєю нареченою і зробити їхні стосунки більш щиросердими. Можливо, на нього вплинуло те, як від самого початку Зулейха вдавала з себе надто серйозну і повелася з Юсуфом ніби товариш, а не кохана. З остраху, що Зулейха може прискіпатися до будь-якої дрібниці, що б він не сказав чи не зробив, Юсуф став холодним і