Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик
Через кілька хвилин Йозеф де Вітте оголосив про продовження балу. Матусі з татусями почали поступово роз’їжджатися, а молодь продовжувала веселитися.
Бал завершував котильйон — танець-гра, улюблена забава юного покоління. Це дійство могло тривати понад дві години — і весь час під музику мазурки, вальсу і польки. Танці чергувалися з іграми у струмочок і фанти, повторенням усіляких танцювальних па за провідною парою.
Софія мала незмінний успіху чоловіків, але більше всіх їй приділяв увагу Йозеф. Грекиня була просто щаслива, сміялася, жартувала, перемежовуючи французькі слова із грецькими. Присутні поглядали на пару з деякою іронією.
Після чергового туру де Вітте підвів дівчину до Боскампа, а сам вийшов на повітря — побути наодинці і розібратися зі своїми думками. Софія подобалася йому, вона безсумнівно була дуже гарна. Її мила усмішка просто зачаровувала, крім того, в ній відчувалася якась рідкісна природність. «Цікаво, чи подобаюся я їй?» — тривожився майор. Його думки перервав сміх праворуч — група офіцерів щось весело обговорювала. Йозеф радісно попрямував до них, але, підійшовши ближче, раптово зупинився: офіцери напідпитку обговорювали Софію, причому вживаючи не надто приємні вислови.
— Цікаво, де знайшов Лясопольський цю константинопольську кралю і куди її везе? — почув він голос поручика Марціна Баранецького.
— За її ангельським личком вгадується досвідчена… Мені здається, що в Стамбулі вона займалася проституцією. Схоже, Боскамп теж непогано покористувався її тілом, а зараз і Вітте попався в її тенета, — відповів йому зі смішком командир третьої кампанії капітан Йозеф Якубовський.
Майор Вітте почервонів і вийшов зі свого укриття.
— Капітане, ви поводитесь, як баба. Я наполягаю на вашому вибаченні і поясненні.
Якубовський не очікував побачити тут Вітте, але все-таки відповів:
— Майоре, я не бачу сенсу щось пояснювати і залишаюся при своїй думці.
— Ви… ви негідник, ми порозуміємося завтра вранці за новою фортецею.
Секундантом Йозефа погодився бути капітан Кароль Лоський, Якубовського — поручик Михайло Куровський. Якубовський негайно покинув будинок де Вітте, секунданти почали обговорювати умови дуелі. З тіні будинку вийшла схвильована, ніким не помічена Консолата, яка стала мимовільним свідком того, що сталося.
А Боскамп Лясопольський у цей час розмовляв із Софією.
Йозеф уже трохи заспокоївся і намагався заснути. Він і Якубовський вважалися найкращими стрілками в гарнізоні, отож завтра їхнє життя залежатиме не тільки від влучності, а й від швидкості стрілянини. У голову лізли неприємні думки.
«Чи варто було влаштовувати весь цей скандал?» — запитував він себе.
Де Вітте заново переживав учорашній день: усе почалося просто чудово. Він із таким натхненням займався підготовкою до балу, і надії його виправдалися. Софія йому дуже подобалася, якщо не сказати більше. Йозефові здалося, що і він їй небайдужий. І треба було вийти у двір саме в ту фатальну хвилину! Хвилиною пізніше — і дуелі не було б. А тепер…
Він підвівся і заходив по кімнаті. Як би йому хотілося перенестись у завтрашній вечір! Грекиня була в Кам’янці трохи більше тижня, а вже стільки подій відбулося за цей час. Безсумнівно, вона перевернула розмірений, спокійний ритм його життя. І ось це життя в небезпеці…
Йозеф знову ліг і вже уявляв власний похорон. Труну з його тілом везуть на лафеті, позаду — вбиті горем Софія і Консолата. Батько змахує сльозу, його погляд спрямований у нікуди. У фортеці гармати дають останній на його честь салют. І ось у найдраматичніший момент він підводиться з труни на радість усім оточуючим…
«Які дурниці лізуть у голову! — подумав де Вітте. — Тільки б не дізналася хвора мати! Якубовський усе-таки мерзотник, вічно після випивки чеше язиком. Але ж мені часто подобалися його витівки, скільки разів я сам відпускав єхидні й образливі жарти щодо наших дівчат. Може, варто було піти так само тихенько, як і вийшов? Ні, треба поважати себе. І взагалі, якщо все закінчиться вдало, Софія стане моєю дружиною».
Із цими думками де Вітте ненадовго забувся. О сьомій ранку за ним заїхав Лоський. На місце дуелі суперники прибули майже одночасно. На пропозицію секундантів помиритися обидва відповіли відмовою.
Капітан Лоський оголосив умови дуелі:
— Поєдинок відбуватиметься на пістолетах. Дистанція — 30 кроків. Супротивники з пістолетами в руках стоять на встановленому місці спиною один до одного. За командою «стріляти!» ви повертаєтеся обличчям, зводите гачки і робите по одному пострілу. Питання є?
Питань не було. Секунданти встромили свої шпаги поруч із дуелянтами. Потім останні були запрошені для видачі зброї. Поручик Куровський відкрив спеціальний футляр з палісандрового дерева, де лежали два дуельні пістолети француза Лепажа. Право вибору зброї першому було надано майору Йозефу де Вітте.
Поки секунданти заряджали пістолети, дуелянти зняли з себе мундири, залишившись у сорочках.
«Готові?» — запитав Лоський і, отримавши ствердну відповідь, скомандував: «До бою!» Супротивники попрямували до встановлених місць.
Два Йозефа застигли в очікуванні команди «стріляти!», але в цей час із боку дороги пролунало гучне «стій!».
Усі обернулися. На дорозі верхи на коні із піднятою вгору рукою з’явився генерал Ян де Вітте.
— Майоре де Вітте і капітане Якубовський, до мене! — наказав генерал.
Офіцери перезирнулись і безсило попрямували до командира.
— Здати зброю! — пролунав новий наказ. — Слухаю вас, панове.
Погляд його впав на пістолети.
— Ого! — вигукнув генерал. — Як далеко все зайшло! У мене в гарнізоні професійна дуельна зброя!
Після хвилинного мовчання генерал мовив далі, підвищуючи голос:
— Хлопчиськи! Ворог стоїть у двадцяти кілометрах від фортеці — а вони влаштовують перестрілку! І це одні з моїх найкращих офіцерів, і хоча б привід був вартий того!
Вітте-молодший хотів було щось заперечити батькові, але той не дав йому слова.
— Ви знаєте, що на вас очікує після того, що сталося? Тим більше що в гостях у мене посол, і через кілька днів про дуель стане відомо королю. Єдиний вихід —
