Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Не приховую, майоре, коли мати Софії довірила мені подбати про свою доньку, я й не припускав, що все так швидко вирішиться. Я планував довезти дівчину до Варшави і вже там узятися за її майбутнє. Із такою вродою вона повинна жити в столиці, прикрашати собою світське суспільство при королі. Але, враховуючи ваше обопільне рішення, я не противитимуся.

— Дякую, пане посол! — радісно вигукнув Йозеф.

— Не поспішайте, тепер нам потрібно залагодити деякі майнові справи. По-перше, їдучи з Константинополя, я залишив матері Софії більше тисячі злотих на господарські справи, — збрехав Лясопольський. — По-друге, на обновки Софії витратив не менше п’ятисот злотих, та й на її утримання пішла сила-силенна грошей. Зрозумійте, майоре, це не продаж грекині — просто мені потрібно відшкодувати свої збитки. Гроші, погодьтеся, чималі, так що подумайте.

— Я згоден, — відповів, майже не роздумуючи, Йозеф де Вітте, миттєво вирішуючи, де ж знайти таку суму.

— Тоді бажаю щастя, — простягнув йому руку Боскамп, радіючи вигідній угоді.

Софії Йозеф повідомив, що всі деталі улагоджені, при цьому не обмовившись про гроші.

— Чи кохаєте ви мене?

— О так, так і ще раз так, — схвильовано відповіла дівчина і заридала.

— Що з вами?

— Це я від щастя, — Софія підійшла до нього, ніжно оповила шию руками і поцілувала.

Із батьком відбулася більш докладна розмова. Ян де Вітте пообіцяв додати Йозефові суму, якої бракувало до двох тисяч, але був явно незадоволений.

— Боскамп — великий пройдисвіт, — обурено мовив Ян. — Гаразд, іди до матері і повідом про своє рішення, а з послом я поговорю.

— Батьку, прошу тебе не втручатися. Це моя справа, і я не хочу, щоб ти влаштував сварку через мене.

— Ні, дорогий, тепер це наша спільна справа. Іди і за мене не турбуйся.

Йозеф зайшов до матері. Побачивши сина, жінка усміхнулася.

— Чого це ти такий скуйовджений?

— Мамо, ти тільки не хвилюйся. Я вирішив одружитися.

— Нарешті. І хто ж твоя обраниця, невже все-таки донька Гороховських?

— Та ні ж, мамо, з Гороховською я давно вже не зустрічаюся. Це наша гостя — Софія Клавоне.

Мати зовні залишилася спокійною:

— Мушу визнати, сину, у тебе відмінний смак, але ти зовсім не практичний. Софія, безсумнівно, вродлива і, наскільки я встигла помітити, досить розумна, але, мені здається, їй буде важко у ролі твоєї дружини. Вона ще надто молода і не розуміє, скільки спокус чекає її, як будь-яку гарну жінку. Я помітила, що для неї приємні компліменти, але чи вистачить їй мужності встояти перед ними в майбутньому? Адже ти, синку, ще зовсім її не знаєш. До того ж, вона чужинка, і як їй житиметься в нас? Свята і бали закінчаться, і треба буде ставати просто дружиною. А бути дружиною офіцера — це складна професія, я те знаю напевно.

— Але, мамо, вона ж не розпещена столична дівчина і пройшла шлях від благополуччя до фактичних злиднів.

— Так, це змусить її поважати тебе, але буде предметом пересудів і пліток у нашому суспільстві. І я не впевнена, чи прийме воно безприданницю.

— Це мої клопоти, — відповів Йозеф і відразу подумав про дуель. Він не дозволить ображати дружину, і вже довів свою рішучість викликом на поєдинок.

Мати і син зрозуміли одне одного, але кожен залишився при своєму.

Батько зустрів сина в радісному збудженні.

— Ми про все домовилися з Лясопольським, суму вдалося знизити вдвічі — до тисячі злотих. Так що починай підготовку до весілля. І ще, пан посол їде через два дні, і мені потрібно підготувати рапорт королю. Тож принеси мені дані по фортеці і цейхгаузу.

Увечері вся сім’я де Вітте, а також Софія і Лясопольський зібралися в залі, і батьки благословили нареченого і наречену.

Наступного дня комендант замкнувся у себе в кабінеті і почав писати доповідь королю Станіславу Августу Понятовському.

«Цілком таємно.

Маю честь доповісти Вашій Величності стан справ по фортеці Кам’янець.

Особовий склад разом із рядовими, бомбардирами і сержантським складом налічує 190 осіб. Передовою артилерійською позицією є Новий замок. На бастіонах та контрескарпах Нового замку знаходиться 59 гармат 3-8-фунтового калібру. У Старому замку — 25 різнокаліберних гармат, у тому числі два 24-фунтових картауни. Таким чином, у напрямку Старого замку зосереджено 84 гармати, тобто близько третини всієї наявної артилерії.

На міських батареях розташовано 33 гармати на комплексі Польської брами, 22 — на комплексі Руської брами. Комплекс міських воріт, що прикривають місто із західної сторони, сполучається із замковим комплексом, він забезпечений 38 гарматами. Із них 21 дислокується на Нижньому ронделі (над пороховою лабораторією) та 17 — на Верхньому ронделі (Вірменський бастіон). Тут зосереджені найбільші гарматні калібри: 125-ти і 24-фунтові мортири, 12-фунтові чвертькартауни та гаубиці, 24-фунтові напівкартауни. Решта, 79 гармат, розосереджені на батареях св. Марцина, св. Терези, св. Михала, св. Йозефа, св. Георгія».

Не втомлюватимемо читача подальшими цифровими викладками, відзначимо лише, що далі генерал наводить дані про кількість гранат, ядер тощо кількість відлитих у Кам'янецькому ливарному цеху гармат за останній рік, кількість виготовленого пороху. Ну і, звичайно, військові витрати і прохання грошей на підтримку фортеці в належному стані.

Генерал запечатав листа і сховав його у сейф. Приїхавши до Варшави, Боскамп Лясопольський передасть його королю.

Софія тим часом була в думках про майбутнє весілля, але мріям її не судилося так швидко здійснитися. Через два тижні з Маріанною де Вітте несподівано стався напад, і наступного дня вона померла. Весілля довелося відкласти.

Граф Станіслав був на межі нервового зриву. І якщо вдень на людях він не дозволяв собі розслабитися, то вночі двадцятирічний