Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

вузькій долині Дністра на молдавському березі. Нижче старої кам’яної фортеці, поставленої на скелі, зведені нові укріплення у формі мішків. Усередині старої фортеці знаходиться мечеть, перероблена зі старої церкви, житло джебеджібаші, діздара, артилерійські казарми і будинок імама і муедзина. Ця стара фортеця збудована з великим мистецтвом і умінням. Льохи мають склади, з яких є виходи в кам’яні криті переходи і коридори. У прекрасні кімнати гарнізону піднімаємося сходами, як на мінарет. Легенда розповідає, що в них колись містився гарем. Посеред цієї старої фортеці є джерело, викопане у скелі; його глибина 300 сажнів, і воно живиться водою з Дністра. Там є талісман, що оберігає фортецю, так що в ній не можуть жити ні скорпіони, ні змії, ні небезпечні плазуни, ані навіть кури і голуби. Останніх необхідно доставляти ззовні, а якщо потримати кілька днів усередині, то вони дохнуть. Так само гинуть і випадково завезені в фортецю разом із сіном змії, щойно доторкнуться до землі. Вежі дуже високі, але вони малокорисні, тому що над ними панують сусідні височини, і їх легко можуть досягти снаряди із зовнішніх позицій, де розташований палац паші.

Побудована за старим містом фортеця має ворота: Константинопольські, Тімішорські, Водяні й Таємні. У зовнішньому дворі є дві лазні, дві мечеті, а поблизу Константинопольських воріт багато крамниць; перед внутрішньою фортецею — лазня і ворота енічер-агасі, поблизу неї — мечеть і казарми яничарів; нарешті, на краю долини розташований пороховий склад».

Софія глянула на фортецю: здалеку вона виглядала як іграшкова.

«Усередині, праворуч від Константинопольських воріт, знаходилися артилерійські казарми і приміщення для возів, темниця агалів і палац дефтердара, зліва — хлібна комора, велика і майстерно збудована, подібної до якої немає ні в Румелії, ні в Порті, ані в інших фортецях. За вказівкою автора, на підставі найвищого наказу дошки були доставлені молдавським воєводою, вирізані з тамтешнього гірського дубу, мали довжину 24 ліктя, ширину 2 долоні і товщину півдолоні. Поряд із лазнею дефтердара Касим-ефенді — гарно побудована школа й арка.

До приходу росіян життя в Хотині було дешевим. Так, 2 кили пшениці коштували 10 пара, 1500 окка найліпшого борошна — 1 гуруш, 25 окка масла — 1 гуруш. Лікоть польського сукна коштував від 15 до 40 пара максимум. Дуже добру лисячу шубу можна було отримати за 20–30 гурушей, а хутро видри — за 2 аспра, соболь — за 8 пара, російську лисицю — за 40–50 пара. Стільки ж коштувала і лисиця нафе [1]. Куниче хутро польські купці продавали по 2 гуруша зв’язку 60 і ще просили тебе взяти, тому що на кожному розі було повно. Чай, бурштин, імбир, гвоздика і мускатний горіх перебували в достатку. Кориця і гвоздика коштували в крамницях по 4 гуруша окка. Тканина була трьох сортів: найкраща по 80 гурушей, другого сорту по 45–50 гурушей, а третього — ще дешевше. Що стосується чаю, позументів і бурштину, автор цих рядків відтіля ще звернув на них увагу Порти. Особливо польський ситець вивозився звідси в Константинополь. Лікоть коштував 10 пара, а найкращий — 40 гурушей.

Клімат у Хотині дуже добрий, вода чиста, багато джерел, пагорби — зелені, як смарагд діброви. Фруктів — яблук, груш, слив — великий достаток і чудової якості. Є сорт чорносливу, який так легко перетравлюється, що вранці натщесерце можна з’їсти 500 штук. Кісточки самі вискакують назовні. У долинах ростуть суниця й особливий сорт малини. Її ягода схожа на ягоду шипшини, а листок — на листок аґрусу, у неї приємний мускусний запах, вона вивозиться до Константинополя, де продається на окка. Дика вишня велика, як горіх, а стовбур дикої шипшини має товщину з палець. Околиці Хотина оточені фруктовими садами і городами. Черешні та вишні є в достатку. Завдяки гарному повітрю відсутня лихоманка та інші подібні хвороби. Цікаво, що хліб тут зберігається невимолоченим у коморах, інакше через місяць він згниє. Деякі снопи стоять так і десять років».

У Жванці на них очікував молодий офіцер з охороною.

Це був чоловік років тридцяти п’яти, досить високий, з маленькими вусиками і скуйовдженою головою. Спочатку він заговорив польською, але, помітивши, що Софія не розуміє його, перейшов на французьку. Обличчя грекині осяяла ледь помітна посмішка, а офіцер представився гостям:

— Майор Йозеф де Вітте, помічник коменданта Кам’янецької фортеці. Батько удостоїв мене великої честі, доручивши зустріти вас і супроводжувати до Кам’янця.

Софія помітила, що викликала у майора неприхований інтерес. Він напевно не очікував, що у посла буде така прекрасна супутниця.

На березі на них чекали дві карети і два вози. Поки чоловіки розмовляли, грекиня, щоб не здатися нескромною, відійшла в бік і з цікавістю спостерігала, як слуги завантажують вози скарбом, набутим Лясопольським у Стамбулі.

Як тільки навантажені до верху вози рушили у напрямку Кам’янця, майор запропонував Боскампу та особам, які його супроводжували, зайняти місця в каретах, а сам легко скочив на коня.

Уранці наступного дня Йозеф, його сестра Консолата і Софія, наспіх поснідавши, поїхали верхи на конях оглядати визначні пам’ятки Кам’янецької фортеці.

— Ви поляки? — запитала Софія.

— Ні, весь наш рід походить із голландців. Дід на початку століття найнявся на службу в російську армію, брав участь у боях під Полтавою (навіть відзначився там), але потім перевівся в польську армію і був направлений до Кам’янця. Батько в мене взагалі унікальна особистість. Тут, у фортеці, він почав службу в чині штик-юнкера, а тепер — комендант Кам’янецької фортеці і всіх прикордонних фортець і замків, генерал-майор коронного війська і полковник коронної артилерії. Ну а я, ваш слуга, поки ще майор. Так що всі чоловіки в нашій сім’ї — професійні військові, — гордо усміхнувся Йозеф.

Молоді люди доїхали до турецького мосту.

— Огляд почнемо звідси, — мовив Йозеф.

Софія глянула вниз, і голова у неї пішла обертом.

— Боже, яка висота! — вигукнула дівчина.

— Усе, що за нами, і є фортеця, — пояснив офіцер. — А попереду — замок. Унизу річка Смотрич — головний архітектор, точніше, скульптор Кам’янецького каньйону. Важко повірити, що така маленька річечка створила таку величезну