Вероніка вирішує померти - Пауло Коельо
Лежала на долівці, піт заливав її тіло, а душу виповнював спокій. Чому вона досі ховала свої бажання навіть від себе самої? Не знала чому, але й не потребувала відповіді. Достатньо того, що зробила: цілком віддалася.
Поступово Вероніка заспокоїлася й підвелася. Едуард далі не рухався, але щось у ньому змінилося: в його очах з’явилася ніжність, звичайна людська ніжність.
«Мені було так добре, що я скрізь тепер бачу любов, навіть в очах шизофреніка».
Почала одягатися, як раптом відчула присутність у кімнаті ще когось.
Це була Марі. Вероніка не знала, коли та увійшла й що встигла побачити, проте не відчувала жоднісінького сорому чи страху. Лишень подивилася на неї примружено, як дивляться на когось, хто заблизько підійшов.
— Зробила, як ви радили, — сказала вона. — І зайшла далеко, дуже далеко.
Марі збентежено промовчала; вона перебирала в пам’яті деякі з найболючіших епізодів свого життя. Можливо, час уже й повернутися в світ, глянути у вічі дійсності, заявити, що всі можуть бути членами великого «Братства», навіть якщо й не живуть у психіатричній лікарні.
Як, скажімо, оця дівчина, котра намагалася покінчити з життям. У неї ніколи не було панік, депресій, містичних видінь, психозів — усіх отих межових станів, в які нас може запровадити розум. Вона пізнала багатьох чоловіків, але не знала найглибших глибин власних бажань, тож половина власного «я» залишалася для неї незбагненною. Якби ж то всі ми могли пізнати і прийняти як належне своє глибинне божевілля. Хіба світ став би гіршим від цього? Ні, люди були б чеснішими й щасливішими.
— Чому я досі цього не робила?
— Він хоче, щоб ти йому ще пограла, — сказала Марі, дивлячись на Едуарда. — Думаю, він цього заслужив.
— Я пограю, але спочатку прошу мені відповісти: чому я ніколи досі цього не робила? Якщо я вільна думати про що завгодно, чому я завжди боялась уявляти недозволені речі?
— Недозволені? Я була юристкою і добре знаю закони. Була теж католичкою і знаю напам’ять цілі розділи з Біблії. Що ти називаєш «недозволеним»?
Марі підійшла до неї й допомогла вбрати светр.
— Дивись мені в очі й назавжди запам’ятай, що я тобі зараз скажу. Є тільки дві заборони, одна належить до людського закону, друга — до Божого. Ніколи не примушуй когось до статевого зв’язку, бо це — зґвалтування. І ніколи не спокушай дітей, бо це найтяжчий гріх. Поза цим ти вільна. Завжди знайдеться хтось, хто прагне точнісінько того самого, що й ти.
Марі не мала досить терпіння, щоб навчати важливим речам того, хто невдовзі помре. Посміхнувшись, побажала доброї ночі й вийшла.
Едуард не рухався; він чекав музики. Вероніка мусила винагородити його за неймовірне задоволення, яке він їй приніс, просто будучи поруч і дивлячись на її божевілля без жаху й відрази. Сіла за піаніно й почала грати.
Її душа була просвітлена, і навіть страх смерті перестав її тривожити. Пережила те, що завжди від себе ховала. Зазнала втіх незайманої дівчини й повії, рабині й королеви, — хоч радше рабині, ніж королеви.
Цієї ночі, якимось чудом, вона пригадала всі колись почуті нею мелодії й виконувала їх, аби Едуард мав задоволення принаймні не менше від неї.
Увімкнувши світло, доктор Іґор здивовано побачив у себе в приймальні молоду дівчину.
* * *— Ви зарано прийшли. До того ж, нині у мене зовсім нема вільного часу.
— Знаю, що рано, — сказала вона. — І що робочий день ще не почався. Але мені треба з вами переговорити, дуже коротко. Мені потрібна ваша допомога.
Під очима в неї були темні кола, ще й волосся розпатлане, що вочевидь свідчило про безсонну ніч.
Доктор Іґор запросив її до кабінету.
Запропонував сісти, вимкнув світло й розсунув штори. Ще трохи — і почне світати; так він зекономить на електроенергії, — інвестори пильно стежили за всіма витратами, навіть за цілком незначними.
Швиденько переглянув книгу записів: Зедка востаннє дістала інсуліновий шок, і реакція була позитивною, — себто вона таки вижила після цієї нелюдської процедури. Однак добре, що на його вимогу всі члени лікарської ради офіційно взяли на себе відповідальність за наслідки цього лікування.
Перечитав ще кілька рапортів. Уночі двоє чи троє пацієнтів поводилися агресивно. Серед них, повідомляли медсестри, був Едуард. Він повернувся до палати десь близько четвертої ранку й відмовився заживати снодійне. Доктор Іґор мусить вжити певних заходів. Хоч яким би ліберальним здавався Віллет зсередини, необхідно підтримувати імідж суворого, консервативного закладу.
— Я маю до вас дуже важливе прохання, — мовила Вероніка.
Проте доктор Іґор пропустив це повз вуха. Взяв стетоскоп, прослухав їй серце й легені, перевірив рефлекси й посвітив ліхтариком в очі. Жодних ознак отруєння вітріолом.
Тут-таки підійшов до телефону і звелів медсестрі принести якісь ліки з незрозумілою назвою.
— Здається, вас не кололи минулої ночі, — сказав він.
— Але мені вже набагато краще.
— Видно по вас: кола під очима, втома, відсутність відповідних рефлексів. Якщо хочете найкраще скористатися з того недовгого часу, який вам ще лишився, прошу виконувати всі мої вказівки.
— Саме тому я й прийшла сюди. Я хочу якнайкраще використати цей час, але на свій лад. До речі, як багато мені лишилося?
Доктор Іґор глянув на неї поверх окулярів.
— Можете мені сказати, — додала вона. — Я не боюся, хоч і не можу сказати, що мені байдуже. Я хочу жити, але знаю, що хотіти не досить, тому скоряюся долі.
— Що ж ви хочете?
Зайшла медсестра
